10.2. Класифікаційна характеристика видів і форм лізингу
10.2. Класифікаційна характеристика видів і форм лізингу
Згідно із чинним вітчизняним законодавством, під лізингом розуміють господарську діяльність, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) майна, що належить лізингодавцю, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. У Законі України «Про лізинг» передбачається, що лізингодавець може придбати майно у власність за дорученням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. Таким чином, Закон визначає три суб’єкти лізингової операції:
лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності, зокрема й банківська або небанківська фінансова установа, що передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
постачальник/продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.
Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг. Принагідно зауважимо, що основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини й устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
Лізингові угоди можуть суттєво відрізнятися за істотними умовами або лише за якоюсь однією побічною ознакою. Тому при розгляді видів лізингу передусім виходять з ознак класифікації їх. До таких ознак належать: склад учасників угоди, об’єкт лізингу, послуги з обслуговування майна, рівень окупності об’єкта лізингу, термін використання майна і пов’язану з ним амортизацію, характер лізингових платежів, тип майна, що передається в лізинг, сектор ринку, де здійснюються операції тощо.
Названі ознаки дуже різні за своєю вагомістю. За незначних змін умов уже відомого виду лізингу можна отримати зовсім нову його форму. Водночас існують найважливіші засадові ознаки, які зумовлюють концептуальний зміст лізингової угоди. Такими ознаками є рівень окупності об’єкта лізингу та належність права власності на майно по завершенні терміну лізингу.
Чинне вітчизняне законодавство визначає, що «залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо».
Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший за той за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.
Сума відшкодувань вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.
По завершенні терміну договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно із договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.
Встановлення мінімального строку фінансового лізингу на межі 60 відсотків амортизації дає можливість скоротити реальні періоди здійснення інвестицій через лізинг з 8—10 до 4—6 років. Такий підхід вигідний як інвестору, так і лізингоодержувачу, оскільки останній може викупити об’єкт лізингу, не очікуючи завершення терміну його амортизації й отримати від цього певні економічні переваги. Важливим для суб’єктів фінансового лізингу є також надане їм право самостійно здійснювати індексацію вартості майна залежно від індексу інфляції за попередній період діяльності, лізингоодержувач має змогу повністю проамортизувати лізингове майно без втрат його реальної вартості через інфляційні процеси.
Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший за той, за який амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.
По завершенні терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
Спільним для фінансового і оперативного лізингу є збереження права власності лізингодавця на об’єкт лізингу на весь строк договору лізингу. Перехід права власності до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Відмінності між указаними видами лізингу відображає в табл. 10.2.
Таблиця 10.2
Основні відмінності фінансового
та оперативного лізингу
| Фінансовий лізинг | Оперативний лізинг |
| 1. Метою лізингоодержувача є або придбання об’єкта лізингу, або користування ним упродовж майже всього строку служби | 1. Метою лізингоодержувача є користування об’єктом лізингу для задоволення певної потреби впродовж нетривалого часу |
| 2. Лізингоодержувач несе всі винагороди і ризики, пов’язані з володінням та користуванням майном, включно із ризиком випадкового пошкодження або знищення майна | 2. Економічне право власності на майно з усіма відповідними правами й обов’язками (зокрема й ризиком випадкового пошкодження або знищення майна) належить лізингодавцю. Лізингодавець несе всі витрати зі страхування та утримання об’єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів |
| 3. Лізингоодержувач може сплатити повну, або майже повну вартість майна впродовж строку лізингу, а відтак отримати об’єкт лізингу у власність до завершення цього строку, якщо вартість об’єкта буде виплачена повністю | 3. Тривалість оперативного лізингу набагато коротша за строк служби об’єкта лізингу |
| 4. Лізингоодержувач сам обирає виробника/постачальника об’єкта лізингу, а потім звертається до лізингодавця за коштами. Тому лізингодавець не несе відповідальності за якість, технічні характеристики та комплектність об’єкта, хоч і є його юридичним власником | 4. Лізингоодержувач не має на меті викупити об’єкт лізингу, тому відповідно визначаються лізингові платежі |
| 5. Лізингове майно зараховується на баланс лізингоодержувача із зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг | 5. Загальна вартість усіх лізингових платежів значно менша за повну вартість лізингового майна |
| 6. Лізингоодержувач має право отримати об’єкт лізингу у власність | 6. По завершенні строку оперативного лізингу об’єкт лізингу залишається у власності лізингодавця |
|
| 7. Лізингове майно залишається на балансі лізингодавця та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержано у лізинг |
Українське законодавство не лише чітко визначає два види лізингу, а й вирізняє різні форми лізингу. Під формами лізингу розуміють особливі взаємовідносини між сторонами лізингового договору. Відповідно до чинного законодавства виокремлено такі наступні форми лізингу:
1) зворотній лізинг — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг. На рис. 10.1 представлено схему взаємозв’язків за зворотного лізингу.
Рис. 10.1. Схема зворотного лізингу
По завершенні строку договору лізингу товаровиробник має право викупити лізингове майно і таким чином відновити право власності на нього;
2) пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участі суб’єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна. Характерною особливістю такого лізингу є надання лізингодавцю права залучати до фінансування купівлі майна для лізингу кошти інших кредиторів (банків, страхових та пенсійних фондів тощо). Схему операцій пайового лізингу показано на рис. 10.2.
Рис. 10.2. Схема операцій пайового лізингу
Такий вид фінансування купівлі майна для лізингу дає змогу лізинговій компанії здійснювати великі й дорогі лізингові проекти, розширювати лізингову діяльність.
3) міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Міжнародний лізинг відкриває можливість для вітчизняного лізингоодержувача отримати в користування сучасну високопродуктивну техніку з будь-якої країни й досягти завдяки цьому конкурентних переваг на ринку. Варто зазначити, що країна-лізингоодержувач заощаджує час і фінансові ресурси, які б знадобилися для розроблення та впровадження такої техніки. Крім того, товаровиробники-лізингоодержувачі мають можливість скористатися світовими досягненнями науково-технічного прогресу, навіть якщо в них відсутня в достатній кількості іноземна валюта. У договорі лізингу може бути передбачена компенсаційна виплата лізингових платежів продукцією, що виробляється на лізинговому майні чи за його допомогою.
За оцінкою фахівців МФК, тенета українських законодавчих та нормативних актів, що регулюють експорт об’єктів та отримання платежів із-за кордону, внеможливлюють здійснення договорів міжнародного експортного фінансового лізингу для вітчизняних лізингодавців. Проте угоди лізингу для іноземних лізингодавців, які ввозять об’єкти лізингу на українську територію, є доволі вигідними і на практиці регулярно виконуються.
Названими у вітчизняному законодавстві формами лізингу не вичерпується багатоманіття лізингових угод (див. табл. 10.3). До цього часу не створено чіткої класифікації та більш-менш повного переліку їх. Більшість визначень спеціальних форм лізингу прийшли зі США і в лізингових угодах неангломовних країн вживаються англійською мовою. Наприклад, «Net-leasing», або «чистий» лізинг, за якого всі витрати на утримання об’єкта лізингу (страхування, технічне обслуговування, ремонт тощо) несе лізингоодержувач. Аналіз використовуваних у світовій практиці форм лізингу та найуживаніших відмінних ознак їх характеристики дає змогу здійснити загальну класифікацію видів та форм лізингу (табл.10.3).
Розглянемо окремі види та форми лізингу.
Прямий лізинг (двосторонній) характеризується поєднанням в одній особі виробника (постачальника) і лізингодавця. Виробник-власник майна самостійно надає його в лізинг лізингоодержувачу без втручання третіх сторін. Ця форма лізингу не набула широкого застосування, оскільки здійснення такої угоди вимагає від виробника значного часу, додаткових коштів та ґрунтовного знання ринку.
Таблиця 10.3
Класифікація видів та форм лізингу
| Класифікаційна ознака | Види лізингу | ||
| 1. Склад учасників лізингової угоди | Прямий | Зворотний, або ліз-бек | Непрямий |
| 2. Об’єкт лізингу | Рухомого майна | Нерухомого майна | Виробничих комплексів, або проджект-ліз |
| 3. Обсяг послуг з обслуговування майна | Чистий лізинг, або нет-ліз | Із частковим сервісним обслуговуванням, або Tail-Service-leasing | Із повним сервісним обслуговуванням — «мокрий» лізинг або Full-Service-leasing |
|
| Капітальний (фінансовий) з повною окупністю Finance Leasing | Оперативний із частковою до 90 % окупністю «Operative Leasing» | Нормативний (дійсний) із частковою окупністю та опціоном на викуп |
| 5. Термін використання об’єкта лізингу | Довгостроковий — строковий — рентера | Середньостроковий хайринг (hiring) | Короткостроковий рентинг (renting) |
| 6. Сектор ринку | Національний (внутрішній) | Міжнародний — експортний, імпортний, транзитний | Спеціальний |
| 7. Характер лізингових платежів | Грошовий | Компенсаційний | Змішаний |
| 8. Тип майна | «З перших рук» — «First — Hand — leasing» | Вживаного майна «секонд-хенд» — «Second — Hand — leasing» | Револьверний |
| 9. Спосіб фінансування | Власні кошти | Залучені кошти — пайовий | Роздільні кошти — груповий Leveraged leasing |
| 10. Ініціатор лізингової угоди | Лізинг рентера — звичайний лізинг | Хай ринг — лізинг виробника | Рентинг — лізинг лізингодавця |
Зворотний лізинг, або ліз-бек доволі поширений у світовій практиці і передбачений вітчизняним законодавством. Перевагами такої форми є не тільки можливість отримання безпосереднім виробником коштів за виготовлений товар і їх використання для інвестування інших видів діяльності, а й те, що купівля-продаж не вимагає перерви у використанні об’єкта лізингу та його переміщення у часі та просторі.
Непрямий лізинг становить класичну лізингову угоду, в якій беруть участь три або більше суб’єкти підприємницької діяльності. Класична схема непрямого лізингу представлена на рис. 10.3. Учасниками класичної угоди є лізингодавець/лізингова компанія, або банк чи інший суб’єкт підприємницької діяльності, який займається лізинговим бізнесом, лізингоодержувач (рентер) та продавець майна чи його безпосередній виробник. Учасниками багатосторонньої угоди непрямого лізингу можуть бути банки, інші кредитори, які надають кредити лізингодавцю на купівлю лізингового майна.
Рис. 10.3. Схема операцій непрямого лізингу
За об’єктом лізингу розрізняють:
лізинг рухомого майна — рухомим майном є речі, які можна вільно переміщувати у просторі;
лізинг нерухомого майна — це лізинг об’єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без знецінення та зміни їхнього призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;
лізинг виробничих комплексів (проджект-ліз) — лізингова компанія здає замовникові «під ключ» цех або завод, включно зі спорудами, механізмами, трубопроводами, системою управління тощо в оренду.
Залежно від обсягу послуг з обслуговування майна, що надається в лізинг, вирізняють:
чистий лізинг (net leasing) — це лізинг, за якого всі витрати, пов’язані з експлуатацією лізингового майна, реалізацією права економічної власності (транспортування, складання, страхування) несе лізингоодержувач (рентер);
лізинг із частковим сервісним обслуговуванням — у лізинговій угоді такої форми передбачається виконання лізингодавцем окремих функцій з обслуговування майна (постачання запасних частин, профілактичний огляд, інформаційні та інжинірингові послуг тощо);
«мокрий» лізинг (wet leasing) — угода такого лізингу передбачає обов’язкове повне технічне обслуговування лізингового майна, його ремонт, страхування тощо лізингодавцем та за його рахунок.
За рівнем окупності об’єкта лізингу розрізняють:
фінансовий (капітальний) лізинг. Це основний вид лізингу, який включає кілька форм залежно від конкретних умов угоди. Визначення фінансового лізингу міститься в законодавстві України;
оперативний лізинг — це альтернативний фінансовому вид лізингу, за якого окупність становить менше 90 відсотків вартості об’єкта лізингу;
дійсний (нормативний) лізинг — це проміжний вид між фінансовим та оперативним лізингом. З одного боку, на відміну від оперативного лізингу, він передбачає право лізингоодержувача на викуп об’єкта лізингу, а з іншого — надання лізингодавцем додаткових послуг рентеру з утримання та страхування майна. Цей вид лізингу ще називають нормативним. Найпоширеніший термін дії таких лізингових угод становить чотири-п’ять років.
Залежно від строку лізингової угоди фахівці з лізингу називають такі види лізингу:
короткостроковий — до трьох років;
середньостроковий — до п’яти років;
довгостроковий — понад п’ять років.
Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору лізингу окремих видів майна.
За сектором ринку розрізняють такі форми:
національний лізинг — коли всі суб’єкти лізингової угоди перебувають в одній країні;
міжнародний лізинг. Сутність цієї форми визначена законодавством України. За схемою переміщення об’єктів лізингу та лізингових платежів вона охоплює такі складові:
а) експортний лізинг — має місце, коли виробник майна (продавець) і лізингова компанія перебувають в Україні, а лізинго-
одержувач — за кордоном;
б) імпортний лізинг — це лізингова угода, за якою зарубіжний лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми і передає його в оренду вітчизняному лізингоодержувачу. Імпортний лізинг можуть здійснювати і вітчизняні лізингодавці, закуповуючи майно у зарубіжних компаній (виробників чи посередників);
в) транзитний лізинг має місце, коли лізингова компанія купує майно в іноземного товаровиробника та надає його в оренду зарубіжному лізингоодержувачу в іншій країні.
спеціальний лізинг (Cross-Border-leasing) — надання великих міжнародних лізингових послуг, наприклад здійснення масштабного промислового будівництва.
За характером лізингових платежів виокремлюють такі
форми:
лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;
лізинг із компенсаційним платежем — платежі здійснюються готовою продукцією, виробленою за допомогою об’єкта лізингу, або наданням зустрічних послуг;
лізинг зі змішаним платежем — поєднує перші дві форми виплати платежів.
Залежно від типу майна розрізняють:
лізинг нового майна («з перших рук» — First—Hand—leasing);
лізинг вживаного майна (Second–Hand–leasing) — лізинг «з других рук»;
поновлювальний лізинг (револьверний) — угода лізингу поновлюється по завершенні першого строку оренди.
За способом фінансування вирізняють такі форми лізингу:
лізинг за рахунок власних коштів передбачає, що лізингова компанія набуває майно для передання його в оренду за власні кошти;
пайовий лізинг, визнаний законодавством України;
роздільний лізинг (Leveraged leasing) — це складніший різновид пайового лізингу. За роздільного лізингу кошти для фінансування великомасштабних лізингових проектів залучають із різних джерел. При цьому ризики за угодою лізингу несуть кредитори-банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансово-кредитні установи, а погашення кредитів забезпечують лізингові платежі та лізингове майно. Лізингодавець несе відповідальність тільки перед виробником (продавцем) об’єкта лізингу за повну і своєчасну оплату його вартості.
З огляду на ініціатора лізингової угоди розрізняють:
звичайний лізинг (лізинг рентера) — до цієї форми відносять лізинг, що здійснюється з ініціативи лізингоодержувача, який звертається з пропозицією до лізингової компанії (банку, іншої інвестиційної організації) придбати у її власність певне майно з метою подальшої передачі цього майна йому в оренду;
лізинг товаровиробника (хайринг — hiring) — особлива форма купівлі майна на виплату, яка посідає проміжне місце між звичайним лізингом і рентингом. Рішення про надання майна в оренду приймає його виробник, який укладає угоду із посередником (лізингодавцем). В угоді передбачають можливість повернення виробнику об’єкта лізингу для модернізації й відшкодування за його рахунок витрат з обслуговування та ремонту об’єкта лізингу;
лізинг лізингодавця (рентинг — renting) — це лізингова угода, за якої об’єкт лізингу не втрачає своєї цінності по завершенні терміну оренди, повторно здається в оренду тому чи іншому орендатору, або повертається для використання колишньому власнику. Посередник (лізингова компанія, посередницька організація тощо) переважно виконує інформаційні, комерційно-посередницькі, а не фінансові функції.
Характеристика названих у класифікації видів та форм лізингу свідчить, що лізинг являє собою унікальний комплекс майнових відносин, який вирізняється гнучкістю та легкою адаптацією до конкретних умов господарювання.