Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.2. Планування обсягів механізованих робіт, використання техніки і витрат на її експлуатацію

10.2. Планування обсягів механізованих робіт, використання техніки і витрат на її експлуатацію

Обсяги механізованих робіт, що їх виконують машини на тракторній тязі та змонтовані на тракторах, обчислюють в умовних еталонних гектарах (обсяг робіт, що відповідає оранці 1 га в еталонних умовах). У загальний обсяг тракторних робіт включають польові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажу­вальні й земляні роботи. Площу збирання самохідними комбайнами в умовні еталонні гектари не перераховують, а обчислюють у фізичних гектарах зібраної площі.

Обсяг тракторних робіт в умовних еталонних гектарах розраховують перемножуючи кількість виконаних змінних технічно обґрунтованих норм виробітку (нормо-змін) тракторами конкретної марки на змінний еталонний виробіток [86, с. 122—123]. Останній визначають множенням коефіцієнта перерахунку фізичних тракторів у еталонні [86, с. 223] на тривалість зміни 7 год, а на роботах зі шкідливими умовами праці — 6 год. Наприклад, трактор МТЗ-82 із сівалкою СПУ-6 використовується на посіві зернових зі внесенням мінеральних добрив. Норма виробітку за 7 год становить 21 га, а виконано за зміну 23,1 га. Кількість виконаних нормо-змін — 23,1 : 21 = 1,1. Виконано умовних еталонних гектарів 1,1 ´ 6,1 = 6,71. На роботах, які обліковують у годинах (погодинно), кількість виконаних нормо-змін визначають діленням кількості фактично відпрацьованих годин і зафіксованих в обліковому листку на 7. Стосовно зернозбиральних комбайнів, у загальний обсяг робіт у гектарах зібраної площі перераховують і площі, де посіви скошено у валки, за коефіцієнтом 0,7.

Річний обсяг робіт у рослинництві й тваринництві визначають множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих виробництвах, на будівництві, а за відсутності технологічних карт у тваринництві — і в цій галузі обсяг механізованих робіт визначають за допомогою спеціальних розрахунків або використовують дані минулих років. Розрахунки обсягів механізованих робіт здійснюють у такій послідовності:

спочатку визначають річний обсяг робіт у рослинництві і тваринництві множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих виробництвах, на будівництві, а за відсутності технологічних карт у тваринництві — і в цій галузі обсяги механізованих робіт визначають за допомогою спеціальних розрахунків або використовують дані минулих років. Плануючи використання тракторного парку, враховують, з одного боку, доцільність заміни на стаціонарних роботах тракторів електродвигунами, а з другого, — розширення використання тракторів для внутрішньогосподарських перевезень, особливо в тваринництві, на загальногосподарських роботах, для надання послуг населенню та іншим підприємствам і організаціям;

визначають можливості власного тракторного парку шляхом множення планової середньорічної кількості тракторів (самохідних комбайнів) різних марок на їхній плановий виробіток. Серед­ньорічну кількість машин визначають за наявністю їх на початок року з урахуванням планової кількості та строків поставки і вибуття. Залежно від строків завезення при обчисленні середньо-
річної кількості тракторів до наявної кількості їх на початок року додається 100 % планового завезення у першому, 50 % — у другому і 25 % — у третьому кварталах. План завезення четвертого кварталу не враховують. Аналогічно обчислюють планове вибуття. До середньорічної кількості комбайнів і сільськогосподарських машин включають лише ті, які передбачено завезти до початку сезону відповідних робіт. Так, планове завезення зернозбиральних комбайнів у першому півріччі обчислюють як 100 % середньорічної кількості. Плановий річний виробіток тракторів різних марок визначають з урахуванням фактичного виробітку за 2—3 останніх роки, даних щодо підвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторно­го парку, тенденцій у змінах виробітку на одну машину залежно від забезпеченості ними господарства, придбання нових машин. Сума добутків виробітку тракторів різних марок на їх кількість становить обсяг робіт, що його може виконати тракторний парк;

порівнюють планову потребу в загальному обсязі механізованих робіт із можливостями власного машинно-тракторного пар­ку. У разі, коли можливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни у технологію виробництва продукції, вживають заходів щодо підвищення рівня використання техніки, залучення її зі сторони, придбання нової техніки тощо. В інших випадках, навпаки, відшукують можливість надання послуг іншим підприємствам і населенню, ширшого використання техніки в окремих галузях.

Слід зазначити, що можна взагалі обійтись без такої одиниці, як умовний еталонний гектар. Планування, облік і оцінку роботи механізаторів у господарстві доцільніше здійснювати в нормо-змінах, які не тільки повністю замінюють еталонний гектар, а й роблять це значно ефективніше. Нормо-зміна визначається як відношення фактично виконаного обсягу механізованих робіт до змінної норми виробітку. Технічно обґрунтовані норми виробітку враховують усі нормоутворювальні фактори, тому облік роботи в нормо-змінах і міра їх виконання дають відповідну інформацію для внутрішньогосподарського планування, усебічного обґрунтування оперативних планів, удосконалення оперативного керівництва роботою машинно-тракторного парку, організації стимулювання праці механізаторів.

За кількістю виконаних нормо-змін за певний час (зміну, день, місяць, сезон, рік) можна об’єктивно оцінити роботу кожного тракториста-машиніста, визначити активний період роботи машин і рівень їх використання. За допомогою нормо-змін порівнюють рівень використання тракторів різних марок і в різних зонах та умовах, оскільки норми виробітку диференціюються залежно від природних умов.

Однаковою мірою це стосується і зернових комбайнів. Планування й облік їх роботи в нормо-змінах дають змогу усунути вплив нормоутворювальних факторів (урожайність і соломистість культур, їхні види, рельєф поля, довжина гонів, забур’яненість посівів) на виробіток комбайнів, роблять порівнянними всі види робіт, які вони виконують, і сприяють більш об’єктивному обґрунтуванню нормативів планових витрат на 1 га посівів за різної врожайності, оскільки затрати на нормо-зміну по культурах і видах робіт коливаються незначною мірою. Істотна різниця можлива лише у витратах нафтопродуктів через різницю в енергоємності виконуваних робіт.

Планування витрат на використання техніки. Собівартість механізованих робіт складається з прямих і накладних витрат. До прямих витрат належать оплата праці механізаторів, вартість паливно-мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових і робочих машинах, витрати на їх ремонт і техдогляди; до накладних — оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.

У плані механізованої бригади ліміт фонду оплати праці в рослинництві визначають на основі нормативних технологічних карт перемножуванням розміру посівних площ культур на норматив витрат на оплату праці механізаторів з розрахунку на 1 га посіву (в незавершеному виробництві — на 1 га обробленої площі). Норматив витрат на оплату праці включає як основну оплату праці відповідно до прийнятих норм виробітку і тарифних ставок, так і підвищену та заохочувальну оплату за роботи з пестицидами, на збиральних роботах, інші доплати. Витрати на оплату праці механізаторів у тваринництві та на загальногосподарських роботах визначають за госпрозрахунковими завданнями фермам та за розрахунками, виходячи із запланованих у господарстві обсягів робіт, норм виробітку, тарифних розцінок та доплат. Затрати праці в людино-годинах планують на основі технологічних карт у рослинництві й тваринництві та за розрахунковими даними у тваринництві і для загальногосподарських робіт.

Планова потреба в нафтопродуктах для механізованої бригади включає пальне і мастильні матеріали, які витрачають на основну роботу тракторів, комбайнів і самохідних машин, а також на неробочі переїзди та технічне обслуговування. Потребу в основному пальному визначають одним з таких двох способів [129, с. 413—428]:

1) перемноженням планових посівних площ культур на нормативи витрат пального з розрахунку на 1 га посіву, взятих із технологічних карт, а у тваринництві й загальногосподарських роботах — за розрахунковими даними. Визначення потреби в пальному на неробочі переїзди, доставку сільськогосподарських машин до місця роботи і назад доцільно узгоджувати з плановим виробітком машин. Виходячи з конкретних умов господарства, її встановлюють у розмірі 2—3 % від запланованої кількості пального на виконання робіт;

2) за плановим обсягом робіт в умовних еталонних гектарах і нормо-змінах і нормативами витрат пального на одиницю роботи для трактора даної марки. Нормативи встановлюють у господар­стві за фактичними витратами пального за 2—3 попередні роки з урахуванням заходів щодо його економії. Потребу в пальному для комбайнів обчислюють за прийнятими в господарстві нормами його витрат і плановою площею збирання відповідних культур. Потреби в пальному, визначені обома способами, мають збігатись.

Потребу в мастильних матеріалах для роботи тракторів та інших самохідних машин визначають за встановленими нормами у відсотках від кількості основного пального. Вартість паливно-мастильних матеріалів для роботи тракторів і комбайнів доцільно визначати за комплексною ціною 1 т основного пального, яка включає в себе вартість основного пального та відповідної йому кількості мастил (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

Розрахунок комплексної ціни 1000 л
основного пального для трактора МТЗ-82

Паливно-мастильні
матеріали

у % до
основного
пального

Кількість,
л

Ціна 1 л,
грн

Вартість,
грн

Основне пальне

×

1000,0

1,55

1550

Моторне мастило

3,80

38,0

2,20

83,60

Трансмісійні мастила

1,10

11,0

3,19

35,06

Індустріальні мастила

0,10

1,0

7,0

7,0

Пластичні мастила

0,06

0,6

3,9

2,34

Усього

×

×

×

1678,0

Амортизаційні відрахування по тракторах, комбайнах та інших сільськогосподарських машинах і знаряддях обчислюють незалежно від виробітку за встановленими (у відсотках від їхньої вартості) нормами (детальніше про це у підрозд. 10.3).

Без добре налагодженого технічного обслуговування машин не можна забезпечити безперебійне використання машинно-тракторного парку. У структурі собівартості механізованих робіт витрати на технічне обслуговування і ремонт становлять 20—22 %. Розмір їх значною мірою залежить від додержання встановленої періодичності та якості технічного обслуговування і ремонту машин, правильної експлуатації їх у процесі роботи. Тому на підприємствах застосовують планово-запобіжну систему технічного обслуговування тракторів, комбайнів та інших машин, що охоплює обкатування машин, періодичне техобслуговування, поточний і капітальний ремонти та зберігання машин. Обкатуванню підлягають усі нові й відремонтовані машини. Для тракторів, комбайнів і самохідних машин установлено щозмінний, періодичний № 1, 2, 3 і сезонний технічний огляди, а для сільсько­господарських машин (зернові комбайни) — щоденний, періодичний і після-сезонний технічні догляди. Завданням капітального ремонту є повне відновлення всіх агрегатів зношеної машини, вузлів і деталей, що служать кілька років, а поточного — тих, які зношуються протягом одного року.

Витрати на технічне обслуговування і ремонти потрібно враховувати при складанні річного плану господарства і госпрозрахункових планів механізованих бригад. Для їх розрахунку складають план проведення технічного обслуговування, поточного і капітального ремонтів тракторів, комбайнів та інших машин і обчислюють суму всіх витрат на них за встановленими нормативами. Доцільно розроб­ляти річні плани ремонтів і визначати витрати на них спочатку в госпрозрахункових планах механізованих бригад, а потім використовувати їх для складання річного плану господарства.

Періодичність технічних обслуговувань і ремонтів тракторів та комбайнів можна визначати за кілограмами витраченого пального [128, с. 223], відпрацьованими мотогодинами або за наробітком для тракторів в умовних еталонних гектарах (нормо-змінах), для комбайнів — у тонно-гектарах. Найповніше енергетичні затрати відбиваються у витратах пального. Тому за цим показником треба планувати проведення технічних обслуговувань і ремонтів техніки. Для цього складають річний план витрат пального по кожній машині після останнього капітального і поточного ремонту (для нових машин — з початку експлуатації) до початку планового року. При цьому враховують технічний стан машин і рекомендовані міжремонтні строки. Кількість капітальних ремонтів (Рк) можна визначити за формулою:

,

де П — планові витрати пального, кг; Пк — витрати пального після останнього капітального ремонту, кг; Мк — витрати пального в міжремонтні строки для капітального ремонту техніки, кг.

Так само визначають кількість поточних ремонтів (Рп), тільки дані про витрати пального на трактор на початок року беруть починаючи від останнього ремонту (капітального чи поточного):

,

де По — витрати пального після останнього ремонту машини, кг;
Мп — витрати пального в міжремонтні строки для поточного ремонту, кг.

Аналогічно встановлюють і кількість технічних обслуговувань. При визначенні кількості технічних обслуговувань № 3 (Т3) від’ємник у наведеній формулі збільшують на Рп; № 2 (Т2) — Т3, № 1 — Т2. Обчислену кількість ремонтів і технічних обслуговувань заокруглюють до цілого числа в бік зменшення.

Наприклад, трактор МТЗ-82, інвентарний № 14-90, у червні 2002 р. був капітально відремонтований. Після цього на початок року ним було витрачено 8900 кг пального. На 2003 р. заплановано витратити цим трактором 14 200 кг пального, а всього — 23 100 кг. Потреба в пальному трактора МТЗ-82 у міжремонтний строк капітального ремонту становить 48 000, а поточного — 16 000 кг. Технічні обслуговування № 1 проводять після витрачення кожних
500 кг палива; № 2 — 2000 кг, № 3 — 8000 кг. Отже, у плановому році для трактора МТЗ-82 (№ 14-90) потрібно передбачати один поточний ремонт після витрат 16 000 кг пального від останнього ремонту, 28 технічних обслуговувань № 1, 7 — № 2 і 1 — № 3.

Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають як за питомими, так і за лімітними (річними) нормативами витрат. На жаль, зазначені нормативи витрат застарілі [128, с. 358]. Тому економісти господарств самі встановлюють такі нормативи відповідно до марок машин з урахуванням фактичних витрат на ці цілі в минулі роки. При цьому необхідно провести ретельні розрахунки з урахуванням марок по кожній машині окремо на предмет визначення реальних витрат на ремонтне і технічне обслуговування. Ці розрахунки мають базуватись на даних технічної діагностики машин, реальній потребі в тих чи інших вузлах, агре­гатах, запасних частинах і ремонтно-технічних матеріалах, а також виходячи з обсягів і трудомісткості ремонтно-обслугову­ючих робіт. У господарствах, де є ремонтні майстерні, складають план їхньої роботи, в якому передбачають у помісячному розрізі план проведення ремонтних робіт і кошторис витрат ремонтної майстерні [86, с. 138—139].

Питомі нормативи витрат для тракторів і самохідних комбайнів установлено з розрахунку на витрачену машиною 1 т дизельного пального. Вартість капітального чи поточного ремонту машини визначають множенням витрат пального в міжремонтний строк (у тоннах) на питомий норматив витрат. Добуток вартості одного ремонту на кількість машин, які підлягають капітальному чи поточному ремонту, становить планову суму витрат на ремонти. Для визначення витрат на технічні обслуговування, заміну шин, гусениць і зберігання машин планові витрати дизельного пального машиною даної марки множать на норматив витрат коштів. Для підвищення зацікавленості механізаторів у роботі на машинах, які відпрацювали значний строк, нормативи витрат на їх ремонт і витрати палива диференціюють залежно від амортизаційного строку машин і періоду експлуатації [129, с. 387].

У країнах з ринковою економікою витрати коштів на ремонти і технічне обслуговування планують у відсотках до балансової вартості техніки. Наприклад, по трактору МТЗ-82 відрехтування та капітальний ремонт становлять 5 %, а на поточний ремонт і технічне обслуговування (зберігання машин, заміна гусениць, гуми) — 8 %.

Для розподілу витрат на ремонт і технічне обслуговування за об’єктами калькуляції необхідно визначити розмір відрахувань на одиницю механізованих робіт [86, с. 137]. Одержані таким чином нормативи з розрахунку на 1 умовний і фізичний гектар (нор­мо-зміну) використовують при складанні технологічних карт вирощування сільськогосподарських культур, а також при визначенні витрат за статтею «Витрати на ремонт і технічне обслуговування» у процесі калькуляції собівартості продукції рослин­ництва, тваринництва та інших галузей.

При плануванні загальнобригадних витрат складають кошториси з урахуванням конкретних умов. Ці витрати визначають для бригади (машинно-тракторного парку) у цілому і розподіляють за видами робіт (тракторні, комбайнові та ін.) пропорційно до прямих витрат.

У табл. 10.3 наведено план витрат на використання машинно-тракторного парку СВК «Праця» Менського району. Зокрема, потреба в коштах на технічне обслуговування сільськогосподарської техніки цього СВК на 2003 р. становить 188 тис. грн, у тому числі для проведення капітальних ремонтів — 21, поточних ремонтів — 83, на техдогляди — 12, ремонт і заміну гумових шин і гусениць — 60, на зберігання техніки — 12 тис. грн.

Таблиця 10.3

План витрат на експлуатацію
машинно-тракторного парку СВК «Праця» на 2003 р.

Стаття витрат

тис. грн

%

Витрати на оплату праці

113

14,3

Пальне і мастила

370

46,4

Технічне обслуговування

188

23,6

Амортизаційні відрахування

103

12,9

Інші витрати

22

2,8

Усього

796

100,0

Собівартість механізованих робіт обчислюють діленням суми витрат на обсяг робіт (нормо-змін, умовних еталонних гектарів, 10 тонно-гектарів, годину роботи).