10.2. Поведінка фірми щодо ціни та випуску на олігополістичному ринку

Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1. Олігополістичні ціни мають тенденцію бути не­гнучкими, або "жорсткими".

2. Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюють­ся, то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова поведінка передба­чає наявність стимулів до погоджених дій або до таєм­ного зговору при встановленні цін.

Виявлення цих закономірностей є результатом до­слідження цінової політики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціно­утворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємним зговором; лідерство у цінах; ці­ноутворення за принципом "витрати плюс" (рис. 10.1). Розглянемо кожен з них детальніше.

Припустимо, що галузь представлена трьома рів­ноцінними фірмами (А, В і С), кожна з яких має од­накову частку на ринку, і вони не погоджують свої ціни через прямий чи таємний зговір. Що відбудеться на ринку та як зміниться положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни? Усе залежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть або наслідувати приклад фірми А, тобто вирівняти ціни, або проігнорувати його.

Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2, намагаю­чись реалізувати більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей маневр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним (голов­ним чином за рахунок інших галузей, оскільки про­дукт цієї галузі став відносно дешевшим). Тому його можна не брати до уваги. Справа в тому, що відповід­ні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продаж за нижчими цінами (рис. 10.2).

Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад наслідують інші, то це означатиме фактичне
перетворення галузі у чисто монополістичну і призве­де до зниження як загального обсягу продаж, так і
відповідного зменшення продаж кожною фірмою. От­же, при односпрямованих діях олігополістів усієї га­
лузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий самий вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто
буде досить нееластичною.                  

Однак фірми-конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшити обсяги продажу за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки, — конкуренти збільшать обсяги своїх продаж за його рахунок. При цьому крива попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближа­тиме олігополістичний ринок до ринку монополістич­ної конкуренції.

Який же з цих двох варіантів поведінки конку­рентів найвірогідніший?

Якщо фірма-ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів власних продаж, то конкуренти зроблять те саме, оскільки у протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку. Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти, проігнору­вавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти час­тиною ринку, щоб звільнитися від першої фірми. Та­ким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора, Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскіль-) ки конкуренти спробують розширити свою часткї ринку. Отже, крива попиту для олігополіста матиме" вигляд ламаної кривої (рис. 10,3).

Крива попиту буде сильно еластичною на ділян­ці, що розташована вище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною (коли продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти про­дають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у елас­тичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.

Урахування цих обставин пояснює, чому на оліго-полістичному ринку ціни мають тенденцію до жорст­кості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива гранич­ного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги вироб­ництва та ціну. Як показано на рис. 10.4, точки пе­ретину кривих MC1 та МС2 з кривою граничних ви­трат будуть відповідати однаковим обсягам вироб­ництва та ціні.

Однак, грунтуючись лише на ламаній кривій по­питу, неможливо пояснити, чому ринкова ціна вста­новлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення

моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей зговір повинен бути таємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом. Він відбувається тоді, коли фірми досягають безпосе­редньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою.

Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно однакові за розміром та рівнем се­редніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони прово­дять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії. При цьому ха­рактер кривих попиту та граничного доходу щодо кожної фірми збігатиметься з галузевими кривими, а ринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує еко­номічний прибуток кожної фірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод, про які йшлося у темі 8.

Разом з тим, в економіці існує багато факторів, що протидіють укладанню нових картельних угод та руйнують старі. До них, зокрема, належать:

— відмінності у витратах та обсягах продаж фірм-олігополістів. За таких умов не збігатимуться ціни, що максимізують економічний прибуток кож­ної фірми;

— при "м'якій" олігополії кількість фірм у галузі надто велика для досягнення погоджених дій;

— економічні коливання, насамперед спади діло­вої активності, підштовхують фірми до порушення угод та спроби самостійно долати труднощі;

— економічний прибуток у галузі може приваблю­вати нових виробників, які не є учасниками угоди;

— серед учасників угоди може бути шахрайство, тобто таємне зниження цін для отримання додаткових замовлень;

Для олігополістичного ринку, на якому представ­лені різні за розмірами фірми, властивим є узго­дження дій через механізм так званого "лідерства у цінах". Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад. Оскільки пе­регляд цін пов'язаний з певним ризиком для ініціа­тора, що пояснюється ламаним характером кривої попиту, то навіть лідер змінює їх не так часто. Як правило, він завчасно попереджає про наступні змі­ни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого — вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар'єри для вступу в галузь, які пов'язані з неспроможністю нової фірми забез­печити мінімальний рівень витрат і отримати еко­номічний прибуток.

Для спрощення механізму розрахунку ціни галу­зеві лідери досить часто вдаються до методики під наз­вою "витрати плюс". У цьому разі для визначення ці­ни за основу беруть певні типові витрати, до яких до­дається економічний прибуток у вигляді надбавки. Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи необхідний, щоб побу­дувати ці криві для кількох сот найменувань продук­ції, які виробляє олігополістична фірма!

Метод розрахунку ціни "витрати плюс" добре су-міщується з таємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.