10.2. Суть і основні цілі грошово-кредитної політики
Грошово-кредитне регулювання, яке здійснюється центральним банком, є одним з елементів економічної політики держави і представляє собою сукупність заходів, направлених на зміну грошової маси в обороті, обсягів кредитів, рівня відсоткових ставок та інших показників грошового обігу і ринку позикових капіталів. Воно направлене на досягнення стабільного економічного зростання, низького рівня інфляції та безробіття. В законах про центральні банки особливо підкреслюється їх відповідальність за стабільність грошового обороту і курсу національної валюти.
В зарубіжній економічній літературі грошово-кредитна політика поділяється на “вузьку”, яка забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня облікової ставки, а також інших інструментів, що впливають на стан національної грошової одиниці, та “широку”, яка безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обороті. Ці заходи впливу взаємопов’язані і взаємообумовлені. Будучи посередником між державою та банківською системою країни, центральний банк покликаний регулювати грошові та кредитні потоки за допомогою певних інструментів. З розвитком кредитних систем та ринків позикових капіталів можливості центрального банку безпосередньо впливати на регулювання та пропозицію грошової маси зменшились, але разом з тим розширився арсенал та підвищилась ефективність ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Вибір інструментів грошово-кредитної політики, що застосовуються центральними банками закордонних держав, досить широкий. Використання різних видів інструментів змінюється в залежності від направленості економічної політики країни, ступеня відкритості її економіки, традицій та конкретних обставин. Існуючі в розпорядженні банку інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються за безпосередніми об’єктами впливу, за своєю формою (прямі та опосередковані), за характером параметрів, що встановлюються під час регулювання (кількісні та якісні), за строками впливу (короткострокові та довгострокові). Всі ці засоби використовуються в єдиній системі.
В залежності від конкретних цілей грошово-кредитна політика центрального банку направлена або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція). Проводячи кредитну експансію центральні банки переслідують мету підвищення виробництва та пожвавлення кон’юнктури. За допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти “перегріву” кон’юнктури, що спостерігається у періоди економічних піднесень. За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (непрямі). Адміністративними є інструменти, які мають форму директив, розпоряджень, інструкцій, які виходять від центрального банку і направлені на обмеження сфери діяльності кредитних інститутів. Вони займають належне місце в практиці центральних банків розвинутих країн, а також отримали широке застосування в державах, які розвиваються. Під інструментами ринкового характеру розуміють засоби впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу за допомогою формування належних умов на грошовому ринку та ринку капіталів. Ринкові (непрямі) інструменти відрізняються більшою гнучкістю в порівнянні з адміністративними, але результати їх застосування не завжди адекватні поставленій меті. В даний час спостерігається перехід центральних банків розвинутих країн від прямих засобів впливу до ринкових.
За характером параметрів, які встановлюються в процесі впливу центрального банку на грошову сферу, інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на кількісні та якісні. За допомогою використання кількісних засобів проявляється вплив на стан кредитних можливостей банків, отже, і на грошовий оборот в цілому. Якісні інструменти представляють собою варіант прямого регулювання якісного параметру ринку, а саме – вартості банківських кредитів. За строками впливу інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на довгострокові та короткострокові у відповідності з завданнями реалізації поточних та перспективних цілей грошово-кредитної політики. Під довгостроковими (кінцевими) цілями грошово-кредитної політики розуміють ті завдання центрального банку, реалізація яких може здійснюватися від одного року до кількох десятиріч. До короткострокових відносять інструменти впливу, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики.
Основними інструментами грошово-кредитного регулювання, що найбільш часто використовуються центральними банками, є встановлення мінімальних резервних вимог, рефінансування комерційних банків, регулювання офіційної дисконтної ставки та операції на відкритому ринку. Але цим не вичерпується арсенал інструментів грошово-кредитної політики. В деяких країнах центральні банки вдаються до таких засобів, як встановлення кредитних обмежень, лімітування рівня відсоткових ставок по депозитам та кредитам комерційних банків, портфельні обмеження тощо. Вибір та сполучення інструментів грошово-кредитного регулювання залежить передусім від завдань, які вирішує центральний банк на тому або іншому етапі економічного розвитку.
На початкових етапах переходу до ринкових відносин, найбільш результативними є прямі заходи втручання центрального банку в грошово-кредитну сферу:
• адміністративне регулювання депозитних та кредитних ставок комерційних банків,
• встановлення максимальних обсягів кредитування банком своїх клієнтів,
• зміна рівня мінімальних обов’язкових резервів.
З розвитком ринкових відносин спостерігається перехід до опосередкованих заходів регулювання грошової маси, передусім до операцій на відкритому ринку та зміни рівня відсоткових ставок. Таким чином, грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які здійснює держава з метою регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і врівноваження платіжного балансу. Основні напрями грошово-кредитної політики визначаються вищими законодавчими органами країни, а реалізуються урядами, центральними банками разом з міністерствами фінансів.