10.2. Управління грошовими коштами і портфелем цінних паперів

10.2. Управління грошовими коштами і портфелем цінних паперів

Призначення грошових коштів

Грошові кошти становлять у середньому 1,5—3 % від загальної суми активів. У балансі корпорації вони звичайно позначаються як «грошові кошти та їх еквіваленти» (Cash and cash equivalents). Причини зберігання частини активів у грошовій формі зводяться до такого.

По-перше, гроші (готівка або на рахунках) необхідні для розрахунків із контрагентами у встановлені терміни. З іншого боку, корпорація постійно одержує виторг від реалізації, що надходить на рахунки в банку. У результаті цих операцій на рахунку утвориться операційний залишок грошових коштів (transaction balance).

По-друге, грошові кошти необхідні для підтримання ліквідності корпорації. Грошові надходження і платежі часто мають непередбачений характер. Тому корпорація повинна мати на рахунках певні суми для непередбачених обставин — страхові резерви (precautionary balance).

По-третє, корпорація одержує кредити в комерційних банках, на їх вимогу вона повинна тримати на своєму рахунку спеціальну суму, що називається компенсаційним залишком (compensating balance).

По-четверте, деякі фірми нагромаджують так званий спекулятивний залишок, котрий може бути використаний у страхових цілях.

Суми грошових коштів визначаються корпорацією залежно від можливостей одержання короткострокового кредиту за прий-
нятними ставками, обсягу короткострокового боргу і термінів його погашення, ураховуються також комерційний ризик та інші непередбачені умови. Прогнозування розміру грошових коштів має велике значення, тому що надмірні залишки уповільнюють оборотність поточних активів, тим самим знижуючи норму прибутку. Як пише один з провідних економістів США в галузі фінансового управління корпорацій Алан Шапіро, основна робота менеджера з питань грошових фондів корпорації зводиться до того, щоб здійснювати платіж своїм контрагентам якомога повільніше, а одержувані платежі конвертувати в гроші якнайшвидше.

Важливим елементом платіжної системи є так званий «поплавець» (float), або поточні суми. Він визначається як сума інкасованих фондів і являє собою частину ресурсів корпорації — клієнта банку — у вигляді чеків, за якими платіж ще не отриманий. Виникає різниця в часі між випискою чека, кінцевою датою його клірингу і списання грошей з рахунка корпорації в банку. Тому бухгалтерські записи корпорації і клірингові суми банку, котрий ураховує чеки, не збігаються.

Корпорація може використовувати цю суму для фінансування своїх потреб.

Таблиця 10.2

Використання поточних сум («поплавця») [1]

Неінкасовані суми становлять 300 000 дол. Вони є додатковими джерелами короткострокових фондів корпорації.

Для підвищення ефективності управління грошовими коштами складається касовий бюджет (cash budget), у якому плануються зазвичай на півроку вперед (помісячно або потижнево) усі надходження за реалізовану продукцію, продану за готівку й у кредит на різні терміни. У бюджеті відбиваються всі витрати, пов’язані з виплатою заробітної плати, дивідендів, податків та інші платежі. На кожну дату (на кінець місяця або тижня) виводиться сальдо за платежами і надходженнями. У разі негативних залишків оформляється короткостроковий кредит, позитивні залишки нагромаджуються і можуть використовуватися на покриття негативного сальдо майбутніх періодів.

Планування касового бюджету має особливо важливе значення в період невизначеної кон’юнктури або кризового падіння виробництва. Керуючі грошовими коштами визначають оптимальні суми короткострокових кредитів, погоджують терміни і проценти за ними з комерційним банком (див. підрозд. 4.4). До кінця ділового дня корпорація одержує оперативну інформацію про залишки на рахунках. Корпорації використовують спеціальні статистичні методи, які сприя­ють удосконаленню планування надходжень грошових коштів.

Рух чеків

Важливим завданням в управлінні грошовими коштами є прискорення їх припливу за реалізованою продукцією. З цією метою вивчається рух чеків за відвантажену продукцію та їх опрацювання.

Схема КЛІРИНГУ чека в США[2]

На підставі вивчення двох наведених вище схем робимо висновок про те, що прискорити приплив грошових коштів за відвантажену продукцію або надані послуги можна за допомогою використання абонементних поштових скриньок типу сейфів. Сучасна ера поширення абонементних поштових скриньок типу сейфів у США почалася в 1947 р., коли Агентство з регіональних чеків підтримало ініціативу головних банківських грошових центрів у заснуванні першої системи сейфів[3]. Сейф — поштова скринька — відчиняється на ім’я корпорації або має спеціальний цифровий код. Банки здають сейфи в оренду своїм клієнтам. Платежі покупців надходять поштою на адресу абонементної поштової скриньки-сейфа. Банки забирають документи із сейфів кілька разів на день, і завдяки цьому час для доставки і депонування скорочується. Роздрібні торговельні компанії використовують сейфи для одержання чеків від оптових компаній, що скорочує час на поштову доставку. Роздрібні торговельні компанії використовують сейфи також для операцій з фізичними особами (роздрібними торговцями).

Політика корпорацій щодо прискорення
припливу грошових коштів

Для прискорення одержання грошей корпорації можуть використовувати конверти зі зворотною адресою. З цією ж метою використовується попередньо узгоджене дебетування. Ця угода корпорації з клієнтом (покупцем) дає можливість автоматично дебетувати (тобто списувати) банківські рахунки покупця з повторюваних невеликих за сумою платежів. Подібну практику широко використовують страхові компанії, які щомісяця одержують від своїх клієнтів страхові внески. Попередньо узгоджене дебетування не потребує виписки рахунків покупцю, одержання, реєстрації й опрацювання платіжних документів і депонування чеків. Проте використання цього методу для нерегулярних, різних за сумою платежів неефективне, оскільки зміна суми вимагає сповіщення поштою покупця і, таким чином, документообіг не прискорюється[4].

Для прискорення припливу грошових коштів використовуються телеграфні перекази, комп’ютерні мережі, Інтернет. Комісійні суми виплачують як банк-відправник, так і банк-одержувач. Корпорація може також використовувати чеки, за якими грошові кошти переказуються з її рахунків на рахунок банку. Вони звичайно враховуються за один день. Застосовуються також інші методи прискорення припливу грошей. Наприклад, рахунки покупцю виставляються негайно після відвантаження товару. Можна виставляти рахунки в міру виконання замовлення, нараховувати проценти на прострочену дебіторську заборгованість, пропонувати контрагенту знижки на його авансові платежі.

Політика щодо прискорення надходжень грошових коштів доповнюється політикою відстрочення грошових платежів. Застосовуються такі основні методи: централізація грошових платежів, наявність нульового балансового рахунка і використання векселя. Корпорація може створити спеціальний центр для виробництва платежів за товарами і послугами, які вона одержує від контраген­тів. Створення центру сприяє плануванню і прогнозуванню сум, необхідних для оплати рахунків.

Використання нульового балансового рахунка характеризується в літературі як агресивна політика[5]. У цьому випадку корпорація відкриває рахунки для всіх відділень, які здійснюють витрати, і підтримує на цих рахунках нульовий баланс. Коли по­трібно здійснити платіж, необхідна сума переказується з основного рахунка корпорації. Такі рахунки дають змогу здійснювати суворіший контроль за платежами, крім того, зменшуються залишки на рахунках у регіональних банках.

Корпорації використовують переказний вексель (тратту) для розрахунків з постачальниками. У західній літературі зазначається, що тратта у внутрішньому обороті являє собою незграбний і дорогий фінансовий інструмент[6]. Тратта розглядається як ана-
хронізм у сьогоднішньому світі комп’ютерних технологій, які скорочують час і витрати, пов’язані з платежами. Проте вона широко використовується в зовнішньоторговельному обороті. Стратегія корпорації полягає в тому, щоб підтримувати нижчий залишок на поточному рахунку. Вексель подається для обліку в банк, котрий, у свою чергу, спрямовує його емітентові для акцепту. Якщо вексель акцептований, тобто дана згода на його оплату, кор­порація депонує грошові кошти на рахунок одержувача.

Компенсаційні залишки

Одним з головних принципів зберігання грошових коштів на рахунках є формування компенсаційних залишків (compensating balance). Він являє собою встановлену банком суму грошових коштів на рахунку (у вигляді депозиту), необхідну для оплати банківських послуг. Сума компенсаційного залишку встановлюється різними методами: 1) у процентах від суми непогашеної банківської позички; 2) у процентах від суми наданих кредитів у майбутньому; 3) через установлення певної мінімальної суми. Корпорації віддають перевагу звичайно першому методу, тому що суми непогашеної заборгованості постійно змінюються. Розмір компенсаційних залишків високий. Так, наприклад, у США для непогаше­них позичок він установлений у розмірі 20 %, для майбутніх позичок — 10 %[7]. Слід зазначити, що корпорації за згодою з обслуговуючим її комерційним банком мають право вибору: виплачувати банку комісійні за всі послуги чи формувати на рахунку компенсаційний залишок. У Канаді, наприклад, компенсаційний залишок використовується рідко.

Компенсаційний залишок в абсолютній сумі встановлюється звичайно в періоди «дорогих грошей». Для корпорацій компенсаційний залишок є «мертвим капіталом», тобто він не приносить процентів.

Вкладення в цінні папери

Для фінансового менеджера існує неписана традиція: якщо на рахунках і в касі осідають грошові кошти понад поточні потреби, вони повинні бути конвертовані в цінні папери, що приносять проценти (докладніше про взаємозв’язок двох статей короткострокових активів — грошові кошти й інвестиції в цінні папери — див. підрозд. 3.4).

Корпорації інвестують 1—2 % своїх активів у цінні папери і формують портфель цінних паперів. Його особливість полягає в тому, що він складається майже цілком з високоліквідних короткострокових цінних паперів. Метою інвестування є зниження статті «грошові кошти» і придбання ліквідних активів.

Інвестування у фінансові активи приносить певний дохід у вигляді процента і слугує свого роду гарантією швидкого перетворення в гроші в разі потреби. У корпорацій, чия діяльність по­в’язана із сезонними або циклічними роботами, накопичується у певні періоди надлишок грошових коштів, і спостерігається їх нестача в інший період. Тому корпорації вкладають вільні грошові кошти в ліквідні цінні папери.

Основне завдання полягає у виборі виду цінних паперів. На грошовому ринку корпорація придбаває казначейські векселі як безризикові цінні папери, депозитні сертифікати, комерційні папери, банківські акцепти, євродоларові депозити, інші цінні папери грошового ринку з вищим ризиком і прибутком. Вкладення грошових коштів у цінні папери передбачає не тільки ефективний вибір цінних паперів, а й постійний контроль за термінами погашення й одержання процентів.