10.3. Грошова оцінка основних засобів

10.3. Грошова оцінка основних засобів

Основні виробничі засоби функціонують, плануються й обліко­вуються в натуральній і вартісній формах. Щоб визначити ступінь участі різних складових елементів основних засобів у формуванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних ка­піталовкладень на їх придбання, а також ступінь їх придатності і зношеності, обчислити фондомісткість виробництва, грошова оцін­ка цих засобів здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на створення даних засобів (наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд, на формування основного стада, робочої худоби тощо). До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-мон­тажних робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв’язку з його придбанням і деякі інші. При цьому слід пам’ятати, що витрати на сплату відсотків за користування кредитами у первісну вартість основного засобу не включаються.

Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на величину витрат, пов’язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання цього засобу. Вказане поліпшення досягається в разі модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому стані та одержання початково визначеної майбутньої економічної вигоди від їх використання, включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на технічні огляди, поточні і капітальні ремонти основних засобів розглядаються як елемент операційних витрат, що включається у виробничу собівартість продукції.

Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткування — ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість — це вартість основних засобів після їх переоцінки. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з урахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, по яких здійснена переоцінка, відображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, по яких переоцінка не здійснювалася, — за первісною. Тому на практиці і в науковому обороті часто вживають термін «балансова вартість» основних засобів (первісна або/і переоцінена), за якою вони стають на балансі підприємства.

У світовій практиці відомі два способи переоцінки основних засобів:

здійснення індексації їх балансової вартості на індекс товарних цін (General Price Level Accounting — QPL);

прямий перерахунок балансової вартості окремих видів основних засобів відповідно до рівня цін, який склався на ринку на цей основний засіб ( Current Cost Accounting — CCA). Цей метод забезпечує більш точну переоцінку основних засобів, хоч і є більш трудомістким.

У вітчизняній практиці через сильний розвиток інфляції та гіперінфляції переоцінка основних засобів здійснювалася за допомогою першого з названих методів чотири рази: станом на 1 трав­ня 1992 р., 1 серпня 1993 р., 1 січня 1995 р. і на 1 квітня 1996 р. Необхідність такої переоцінки була більш ніж очевидною, оскіль­ки в умовах інфляції та гіперінфляції амортизація як джерело відтворення основних засобів не може виконувати покладену на неї функцію з двох причин. По-перше, сума амортизації є надто малою, оскільки відрахування здійснюються від заниженої вартості основних засобів, придбаних раніше, порівняно з високою (через інфляцію) первісною вартістю аналогічних засобів у звітному періоді. По-друге, кошти на амортизацію швидко знецінюються, а тому підприємства не можуть їх нагромадити в сумі, достатній для реалізації більш-менш серйозних інвестиційних проектів.

Переоцінка основних засобів здійснювалася за усередненими індексами цін у будівництві та в промисловості, що породило невідповідність проіндексованої вартості основних засобів їх реалізаційній ринковій (справедливій) вартості. Ця невідповідність поглиблювалася істотним відставанням термінів переоцінки від швидких темпів інфляції та гіперінфляції. В результаті відбулося істотне скорочення інвестиційних ресурсів підприємств через зменшення сум амортизаційних відрахувань. У свою чергу, таке зменшення сум амортизації породжує інфляційне збільшення прибутку підприємства, а отже, і переплату податку на цей вид кінцевого результату.

Для того щоб надалі уникати невідповідності первісної вартості основних засобів їх реальній ринковій вартості, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) платникам податку всіх форм власності надано право застосовувати щорічну індексацію основних засобів і нематеріальних активів. При цьому коефіцієнт індексації (Кі) визначається з виразу:

Кі =

де Іін — індекс інфляції.

Якщо, наприклад, індекс інфляції становить за рік 115 %, то коефіцієнт індексації дорівнюватиме (115 – 10) : 100 = 1,05. Зазначимо, що така індексація основних засобів здійснюється в податковому обліку з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню. Зрозуміло, що сума цього прибутку зменшуватиметься в зв’язку із збільшенням первісної вартості основних засобів, оскільки зростуть амортизаційні відрахування як елемент виробничих витрат.

З метою визначення фактичних витрат і прибутку підприємствам згідно з П(С)БО 7 надано право здійснювати переоцінку окремих об’єктів основних засобів за умови, якщо їх залишкова вартість більш ніж на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Переоцінена первісна вартість основного засобу визначається множенням його первісної вартості до переоцінки на індекс переоцінки (Іп), що розраховується з виразу:

Іп = СпВ : ЗВ,

де СпВ — справедлива вартість основного засобу; ЗВ — його залишкова вартість. На даний коефіцієнт коригується і сума зносу основного засобу. Важливо знати, що дооцінка залишкової вартості основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат.

При вирішенні питання про доцільність переоцінки основних засобів відповідно до П(С)БО 7 потрібно враховувати механізм впливу операційного лівериджу на прибуток підприємства. Відомо, що при зміні обсягу реалізації продукції у вартісному виразі наявність постійних витрат у сукупних витратах на її виробництво призводить до того, що операційний прибуток при цьому змінюється ще вищими темпами. І чим вищий коефіцієнт операційного лівериджу (нагадаємо, що він визначається діленням постій­них витрат на змінні витрати), тим більша чутливість операційного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції, і навпаки. Переоцінка основних засобів у напрямі збільшення їх вартості призводить до зростання постійних витрат, а отже, за однакових інших умов і до підвищення коефіцієнта операційного лівериджу. Тому потрібно брати до уваги ту обставину, що за несприятливої кон’юнктури ринку (зменшення обсягу реалізації продукції в натурі або зниження цін на неї, чи сукупна дія цих факторів) зростання постійних витрат може вплинути на зниження операційного прибутку підприємства.

Залишкова вартість — це вартість основного засобу, одержана як результат від різниці його первісної (переоціненої) вартості і суми зносу — нарахованої амортизації з початку корисного використання основного засобу. Залишкова вартість основних засобів також відображається в балансі підприємства і включається в його підсумок.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією) цього засобу. Під строком корисного використання основного засобу розуміють такий очікуваний період часу, протягом якого він використовуватиметься підприємством з метою одержання певної економічної вигоди.