10.3. Правовий режим іноземного інвестування. Інвестування за межі України

10.3. Правовий режим іноземного інвестування. Інвестування за межі України

Особливу увагу законодавством приділено інвестуванню, в якому наявний іноземний елемент. У цьому зв’язку ми можемо розглядати два аспекти: іноземне інвестування в Україну та інвестування за межі України.

Особливе правове регулювання мають іноземні інвестиції, тобто цінності, що вкладаються іноземними інвесторами (юридичні особи, створені відповідно до законодавства, іншого ніж законодавство України; фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України — ст. 390 ГК) в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Такі цінності згідно зі ст. 391 ГК можуть інвестуватись у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна).

Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється нор­мами Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р., Закону України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 р. Але в цій сфері існує подвійність джерел правового регулювання[1], серед яких неабияку роль відіграють міжнародні договори, причому як багатосторонні (наприклад, Угода СНД «Про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності» від 24 грудня 1993 р.), так і двосторонні (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Португальською Республікою про сприяння та взаємний захист інвестицій» від 26 грудня 2002 р.).

Під іноземним інвестором розуміється фізична і юридична особа або держава, які мають постійне місцезнаходження (проживання) за межами території України та приймають рішення про переміщення вільних або залучених коштів у економіку України[2]. На думку А. Омельченка, до іноземних інвесторів застосовуються норми права, які, крім того, стосуються «іноземних суб’єктів господарської діяльності» та «нерезидентів»[3].

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:

— часткової участі в підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств. Підприємство отримує статус підприємства з іноземними інвестиціями, якщо воно створюється у будь-якій організаційно-правовій формі відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше від 10 відсотків (ч. 2 ст. 63,
ст. 116 ГК);

— створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

— придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, способом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— придбання самостійно чи за участі українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

— придбання інших майнових прав; господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

— в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.

Іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації, яка здійснюється урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом 3 робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, і відбувається в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928. За державну реєстрацію іноземної інвестиції вноситься плата в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених законодавством України.

Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану зі створенням юридичної особи.

Згідно зі ст. 394 ГК та ст. 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Господарським кодексом, законом про режим іноземного інвестування, іншими законодавчими актами та чинними міжнарод­ними договорами передбачено цілу низку гарантій для іноземних інвесторів, які використовуються з метою забезпечення стабільності правового режиму іноземного інвестування.

До цих гарантій відносять:

застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції (на вимогу іноземного інвестора у випадках і в порядку, визначених законом, застосовуються державні гарантії, які визначаються законодавством, що було чинним на момент вкладення інвестицій);

гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб (іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації; не можуть бути реквізовані, крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій та в порядку, передбаченому законодавством);

компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам (завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів держав­ної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб);

гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності (іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій не пізніше ніж за шість місяців після припинення цієї діяльності, а також доходів за цими інвестиціями в грошовій або товарній формі, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін);

гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій (після сплати ними податків, зборів (обов’яз­кових платежів) гарантується безперешкодний негайний переказ за кордон їхніх доходів, прибутків та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підставах від здійснення інвестицій);

інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності.

Наявність зареєстрованої іноземної інвестиції передбачає певні переваги. Насамперед майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладання митом. Причому таке майно не повинно відчужуватись протягом 3 років.

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення розроблення та реалізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду та прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв’язків відповідно до Указу Президента України від
11 квітня 1997 р. при Президентові України утворена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

У зв’язку з інститутом іноземного інвестування не можна не згадати сумно відомий Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 р., яким, незважаючи на положення згаданих законів про іноземне інвестування про неможливість скасування пільг (а їх раніше було набагато більше, в тому числі і пов’язаних зі звільненням від оподаткування) окремим групам іноземних інвесторів, такі пільги було скасовано.

Інвестування може відбуватись і за межі України. Ця діяльність регулюється окремо. Насамперед це Указ Президента України № 839 від 13 вересня 1995 р. «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України». Резиденти можуть інвестувати майнові цінності за межами України з метою:

внесення до статутних фондів підприємств, створених за кордоном;

закріплення за філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдань.

Інвестиції за кордон можуть здійснюватись у вигляді майнових прав та майна, крім сировини, комплектувальних виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які відповідно до чинного законодавства віднесено до високоліквідних та стосовно до експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим.

Інвестування майнових цінностей за межами України підлягає ліцензуванню. Видачу індивідуальних ліцензій на проведення такого інвестування здійснює Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України на підставі Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України і Положення про порядок контролю та звітності щодо використання майнових цінностей, які інвестуються за межами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 р. № 229.

З метою врегулювання капітальних операцій, пов’язаних з інвестуванням резидентами коштів (валютні цінності, виражені в гривнях або в іноземній валюті) за кордон, Національний банк України встановлює порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затверджений постановою Правління Національного банку України 16 березня 1999 р. № 122.