10.3. Соціальна орієнтація технологічного розвитку
10.3. Соціальна орієнтація технологічного розвитку
Забезпечення інтенсивного типу відтворення з відповідним використанням найсучасніших технологій, притаманного традиційному індустріальному суспільству, а також залучення можливостей розвитку постіндустріального інтенсивного відтворення в перехідній економіці України постають її головними завданнями, здійснення котрих покликана забезпечити соціалізація економічного життя, яка розкріпачує пригнічений тоталітарно-бюрократичними гальмами творчий потенціал людини і здатна до зміни системи економічних взаємин у сферах науки, виробництва, освіти, культури. Конкретними механізмами вирішення цього завдання можуть бути:
відповідні інституційні перетворення і соціальна підтримка розвитку та використання творчого потенціалу кожного працівника;
стимулювання науково-технічного та гуманітарного поступу державними засобами, забезпеченням суспільної та приватної підтримки різних форм інноваційної діяльності;
забезпечення свободи створення різного роду колективів, творчих союзів, партнерства в науці, педагогічній та соціальних сферах, надання пільг піонерним формам такої діяльності для найповнішого використання творчого потенціалу людини та НТП;
створення системи освіти для формування творчої особистості, здатної до швидкої перекваліфікації, наділеної широкими різнобічними знаннями та високим потенціалом інноваційної діяльності;
створення системи таких взаємин у суспільстві, колективі, котрі забезпечують вивільнення інноваційного потенціалу всіх працівників: ідеться про партисипативне управління, створення сімейних фірм, запровадження «людських стосунків», це, власне, той досвід, який частково запроваджувався у формі соціалістичного змагання, що переважно, було бюрократичним механізмом централізованого спонукання працівників. Такі форми сприяють запровадженню й удосконаленню методів організації праці, виробничого процесу всього економічного механізму;
запровадження методів самоуправління колективами для вирішення завдань стимулювання інновацій кожного працівника;
підтримка підприємницької діяльності як засобу демократичної організації управління технологічним процесом;
вироблення і запровадження системи пільг науково-технологічним, економічним і соціальним новаторам (особам і колективам, фірмам, суспільним об’єднанням, державним структурам, приватному колективному й державному бізнесу) для запровадження досягнень поступу;
формування цільових програм структурної перебудови економіки та засобів здійснення науково-технологічного й гуманітарного поступу.
До таких механізмів можуть належати суспільні фонди, конкурси, спеціальні програми, спрямовані на підтримку окремих осіб, зайнятих творчою діяльністю, різних суспільних організацій, науково-технічних колективів, великих науково-технічних комплексів та науково-дослідних інститутів. Не менш важливе створення інформаційних систем, що забезпечують загальний доступ до інформації (банків даних), для інноваційної творчої діяльності. До того ж таке забезпечення повинно бути безоплатним, на відміну від комерційного використання інформації, коли інформація експлуатується на умовах платності — для одержання грошового, матеріального прибутку.
Вирішення цих завдань у наших умовах передбачає необхідність зламу механізмів гальмування науково-технологічного розвитку корпоративно-бюрократичною системою перехідної економіки (зі збереженням досягнутого раніше науково-технологічного потенціалу) завдяки здійсненню демократичної реформи власності, подоланню монополізму й розвитку асоційованих, а не корпоративних, форм потужних виробництв і підтримці асоційованих форм дрібного підприємництва, руху до демократичного регулювання ринку й соціального забезпечення громадян. Соціальна орієнтація НТП передбачає націленість науково-технологічної системи на вирішення глобальних завдань соціального розвитку: підвищення якості життя, управління людськими ресурсами, інформатизація суспільства, конкурентоспроможність, забезпечення сталого розвитку економіки, вирішення проблем енергозабезпечення, охорона довкілля. Очікується, що держава в найближчі десятиріччя, як і раніше, відіграватиме важливу роль щодо стимулювання, регулювання та координації НТП та ще більше сконцентрує свої зусилля на формуванні національних інноваційних систем включно з каналами західноєвропейської науково-технологічної співпраці.
Нині інтелектуальні зусилля світової науки спрямовані на вдосконалення інформаційних технологій, біології, найновіших методів біоінженерії, досліджень генома людини (включно з генною терапією) та засобів боротьби із найпоширенішими хворобами — особливо за сферами трансплантології та імунології. Людство прагне засобами біології повернутися до своїх основ, подовжити активну життєдіяльність та максимально вдосконалити якість існування, на підтримку якого і спрямовані інформаційні технології. Очікується, що подальша глобалізація НТП і пов’язані з ним зміни суспільних потреб приведуть до створення й широкого запровадження у найближчі 40—50 років значно досконаліших інформаційних технологій, із використанням яких розпочнеться перехід до нового технологічного укладу, який, за оцінками експертів, ґрунтуватиметься на неречових (польових) технологіях та засобах передавання інформації за допомогою квантових комп’ютерів.
Таким чином, інформація стане найціннішим ресурсом ноосфери — перспективою людства й переходом до інформаційного суспільства, в якому більшість громадян працюватиме у сфері інформаційного, а не матеріального виробництва, у результаті чого питома вага інформаційних продуктів і послуг у загальній структурі валового продукту зросте небачено. Зростатиме й соціальне значення цих проблем у зв’язку з необхідністю досягнення необхідного рівня зрілості економіки і всієї соціальної практики для перебудови інформаційної структури суспільства, оскільки нині навіть економічно найрозвинутіші країни ще далекі від такого рівня інформаційного забезпечення. Соціалізація економіки, орієнтація на розвиток людини постають як процеси постійного пошуку й удосконалення засобів її реалізації на шляхах НТП. Тут діє загальне правило: чим вищий економічний потенціал суспільства, тим більше можливостей в індивідуума розкрити свій творчий потенціал, долучитися до зростання економічної сфери, суспільного добробуту.
Для перехідної економіки України властиве існування специфічної технологічної структури, яка залучає доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні складові. Розвинуті індустріальні технології, що наближаються до автоматизованих, відзначаються необхідною гнучкістю і пристосовницькою здатністю щодо потреб виробництва, тож потрібно подбати про припинення процесів оновлення доіндустріальних виробництв, аби сприяти прискореному оновленню фондів тих галузей, де можливе запровадження гнучких технологій. Це дасть змогу здійснити перехід від технологічних диспропорцій, властивих попередній економічній моделі, до нової соціально-економічної та технологічної якості суспільства, тобто постіндустріальні технології стають базовими для здійснення виходу перехідної економіки із кризи. Для України під такими технологіями маються на увазі наука, освіта, культура і низка високих технологій (мікробіологія, електроніка, інформаційні технології, літако- і ракетобудування тощо).
Для технологічно відсталих виробництв повинна застосовуватися політика згортання з одночасним перенавчанням і перекваліфікацією працівників. У цьому сенсі освіта і культура постають технологічними факторами економіки. Іншим шляхом підтягування технологічно відсталої частини економіки є модернізація та якісні зміни технологій у таких відсталих галузях, як будів-
ництво, сільське господарство, переробна, харчова, легка промисловість, переважаючими технологічними укладами яких залишаються ранній індустріальний і доіндустріальний, а для цього теж необхідний випереджальний розвиток гнучких технологій та налагодження виробництва обладнання для забезпечення відповідних галузей. Зростання в таких галузях може активізувати розвиток інших сфер донині диспропорційної структури економіки. Для забезпечення руху сучасної економіки України до постіндустріального, постринкового суспільства, орієнтованого на всебічний розвиток людини, повинна бути здійснена перебудова її галузевої структури з пріоритетом: 1) соціокультурних сфер, що забезпечують безпосереднє відтворення людини; 2) розвитку сфер, що забезпечують технологічні умови такого відтворення: наукомістка обробна промисловість, високі технології; 3) розвитку інфраструктури та інформаційних технологій. Це передбачає не тільки якісні зміни технологій важкої промисловості, машинобудування, легкої та харчової промисловості, сільського господарства, а й відносне скорочення кількості зайнятих у них.
Проте здійснення всіх цих заходів здатне породити низку інших проблем, якщо не враховувати такий важливий складник суспільного багатства, як здатність людини, суб’єкта економічних взаємин, до соціальної творчості — створення нових форм економічної поведінки та життєдіяльності. Сьогодні нездатність більшої частини населення ефективно брати участь у процесах розбудови й використання ринкових інститутів, залучатися до системи ринкових взаємин постає гальмом розвитку ринку, а низький рівень здатності брати участь у самоуправлінні й формуванні організацій для захисту своїх прав (працівника, споживача, мешканця) гальмує сучасні постринкові, соціалізовані форми економічного життя. Власне, ці параметри й визначили розвиток сучасного українського суспільства в напрямі номенклатурного капіталізму.
Загалом соціальну творчість людини необхідно означити як значно ширше поняття, що залучає більш вузьке — підприємницьку діяльність, тобто йдеться про те, що інноваційні здібності громадянина, колективу повинні бути спрямовані на цінності сучасного ринку, збільшення грошового багатства, досягнення макроекономічної рівноваги тощо. Інша річ, що насправді триває відтворення корпоративно-номенклатурної влади, яка супроводжується розпадом тоталітарної форми поєднання виробників зі споживачами, працівників із засобами виробництва, продовжуючи відтворення стосунків відчуження працівника від засобів виробництва, властивих попередній економічній моделі, і цей процес посилюється створенням відповідних інституційно-правових форм. Однією із закономірностей формування нинішньої форми корпоративно-номенклатурного капіталізму є підпорядкування інтересів особистості інтересам структури та асоціальний тип відтворення для самозбереження корпоративно-номенклатурної системи, що до того ж має тенденцію до монополізації ринку. Соціальні завдання така система розглядає як елемент, що забезпечує її стабільність. Звичайно, номенклатурний капіталізм активно придушує механізми боротьби працівників за розв’язання своїх соціальних проблем і здійснення соціальних прав.
Унаслідок усіх цих процесів невідворотно відбувається відторгнення економікою сучасних постіндустріальних технологій та культурного розвитку, що ґрунтуються на можливостях вільного вибору особистості в соціально орієнтованому виробництві. Разом із тим, корпоративно-номенклатурним тенденціям протистоять тенденції соціалізації, що породжуються інтересами найманих працівників, які мають певний досвід соціальної творчості в минулому — саме така соціальна творчість становить загрозу руйнування номенклатурного капіталізму та подолання відчуження працівників від засобів виробництва.
У перехідній економіці України боротьба цих двох тенденцій відтворювального процесу становить сутність сучасної економічної кризи, що має наслідком глибоку депресію соціальної, наукової сфер включно з досягненнями НТП та культури. Для нас типовим стало відтворення стосунків архаїчного капіталізму: жорстка експлуатація за рахунок інтенсифікації праці, широке використання ручної праці, позаекономічні форми примусу до праці, придушення інноваційного потенціалу, становлення примітивних форм організації праці, практична відсутність системи соціального захисту (соціального страхування, гарантій у разі непрацездатності, отримання пенсій тощо).
Тенденції номенклатурного капіталізму активно протистоїть розвиток у ньому деяких форм соціалізації в колективних та державних підприємствах, що застосовують методи самоуправління. Розвиток асоціювання постає нині як загальносвітова тенденція соціалізації в межах колективних підприємств «народного» сектору — поступу, що має гасло «економіка для людини», дбаючи про перетворення здібностей людини на економічний потенціал, матеріальне суспільне багатство. Така економіка створює стимули та переборює перешкоди на шляху до науково-технологічного, соціального й гуманітарного вдосконалення. Саме НТП постає засобом забезпечення зростання соціально гарантованого мінімуму, поліпшення соціального захисту, скорочення робочого часу та полегшення процесу праці, і саме НТП сприяє реалізації практичної здатності трудівників брати участь у вирішенні питань ефективного використання інноваційного потенціалу (насамперед — самих працівників) для забезпечення науково-технологічного поступу. Тобто реальні власники на мікро- та макрорівнях, якими постають у колективних підприємствах більшість трудівників включно з професійними менеджерами, як і дрібні приватні власники, зацікавлені в реалізації інновацій, забезпечують ініціювання застосування досягнень НТП в економіці.
Нинішня економічна ситуація в Україні з її величезними диспропорціями та інституційною незабезпеченістю створили протилежну мотиваційну атмосферу, коли вигідною формою використання капіталу постає посередницька діяльність, а не науково-технологічний поступ. Номенклатурні структури, що мають владу в економіці, більше зацікавлені в консервації технологічного та гуманітарного розвитку, наявний у країні науковий і технологічний потенціал пригнічений монополізмом, а вітчизняна економіка має екстенсивний характер відтворення. Практика підтвердила, що переборення тоталітарно-бюрократичного гальмування науково-технологічного розвитку — основна проблема нашої економіки. Розв’язання її можливе лише з усуненням монополізму та корпоративних форм організації економічного життя, оскільки вони відтворюють номенклатурно-корпоративні тенденції не тільки стосовно власності, а й у формах економічної організації суспільства, ринку, технологічних, економічних і соціальних інновацій, та зацікавлені в консервації нинішньої ситуації задля збереження набутих корпоративних переваг.
Обмеження монополізму повинно залучати заходи: 1) усунення тоталітарно-корпоративних форм зі збереженням, якщо це технологічно та економічно ефективно, великих господарських систем, що концентрують науковий та інноваційний потенціал;
2) формування контрмонополій споживачів та працівників;
3) демократичне суспільне регулювання конкурентного ринкового середовища; 4) розвиток самоуправління тощо. Для реалізації НТП необхідно стимулювання припливу інвестицій, ресурсів і, перш за все, людей у сфери науки, освіти, високих технологій. У той час, як упродовж 90-х рр. в нашій країні тривало скорочення фінансування наукової сфери, відбувалися глибокі структурні диспропорції в корпоративно-монополістичній організації ринку, спричинені відсутністю цілеспрямованої структурної та науково-технологічної політики, що призвело до концентрації капіталу, людських і технологічних ресурсів у сфері посередницької діяльності, утечі капіталу за кордон та консервації його в нерухомості. Інші форми нагромадження капіталу — довгострокові капіталовкладення в людські здібності, науково-технологічний поступ виявилися в економічному аспекті невигідними. Для зламу си-
стеми гальмування НТП, особливо щодо зламу бар’єрів на шляху до запровадження його досягнень у реальну економіку, необхідна інша система взаємин відтворення, інша організація ринку, оскільки вони повинні забезпечувати об’єктивну зацікавленість інвесторів у розвитку НТП та людини як суб’єкта творчої діяльності, розвитку фундаментальних та прикладних галузей науки, освіти, культури.
Усе це потребує подолання кризи у сфері НТП за допомогою зміни системи економічних взаємин у науковій галузі, системі освіти, культури, з розвитком як ринкових, так і постринкових форм організації: вільне асоціювання діячів науки та культури, розвиток пошукових досліджень за формами вільної творчої самоорганізації з державною підтримкою демократичного соціального регулювання розвитку науки.
Скорочення державного фінансування науки, примітивні комерційні форми організації науки мають наслідком ще більше гальмування НТП, ніж це було в недалекий застійний період. Важливо не руйнувати потенціал великих науково-виробничих комплексів, у яких сконцентровані залишки науково-технологічного потенціалу української економіки, а застосовувати цілеспрямовану суспільну й державну підтримку найважливіших наукових центрів та центрів наукових технологій, центрів освіти, культури, оскільки існує реальна загроза їх знищення номенклатурним капіталізмом. Тільки тенденція соціалізації здатна запобігти знищенню науково-технологічного, інноваційного та культурного потенціалів.
Слід нагадати, що для цивілізованих країн характерні постринкові соціальні стимули щодо інноваційної діяльності та форм взаємин, які забезпечують розвиток і підтримку особистостей та колективів з інноваційним потенціалом, створення системи таких взаємин, які активізують творчий потенціал осіб, колективів, соціальних груп на основі партисипативного управління, доктрини «людських стосунків», сімейних фірм, комплексних цільових програм.
Номенклатурно-бюрократична спадщина створює неабияке коло проблем щодо запровадження ринкових форм, несе загрозу конкуренції, але номенклатурний капіталізм здатний знищити й певні постринкові досягнення щодо стимулювання НТП, які виникли в минулому. Проте їх вдасться подолати, якщо вирішити суперечності відтворення перехідної економіки, які полягають у тому, що найважливішими складниками такого відтворення постає певна система суспільного регулювання відтворювальних процесів включно з відтворенням відносин власності, а ще — динаміка їх перетворень. Основним питанням тут є регулювання взаємин поєднання працівника із засобами виробництва та процесів зайнятості. Проте найважливішою складовою постає людина — головна мета економічного розвитку, головний ресурс, саме вона може виявитися суб’єктом соціально-економічної творчості, творцем суспільного багатства.
Людина може бути підпорядкована законам ринку і поводитись як homo economicus, а може стати творцем нових суспільних взаємин, а отже — рухатися до асоційованих форм поєднання працівника із засобами виробництва, за яких переборюватиметься їхнє відчуження, натомість звільнення робочої сили матиме наслідком лише необхідність перенавчання, а не збільшення безробіття. І тут на допомогу прийде така знайома форма стимулювання, як соціальне замовлення науково-технологічному поступу, оскільки перехідна економіка зберігає можливості щодо соціальної переорієнтації НТП за всесвітнім напрямом удосконалення економіки, орієнтованої на розвиток людини: економія праці та збагачення її творчого змісту; зміна макроекономічної структури для забезпечення розвитку людини; зростання тривалості
та якості вільного часу; забезпечення здобутків науки, освіти,
культури; підвищення якості продукції; розв’язання екологічних
проблем.
Саме згадані цілі постають визначальними щодо НТП, який є засобом їх вирішення. Проте, з огляду на системну кризу, необхідна нова якість НТП. Така нова якість може бути досягнута як соціально-економічне замовлення НТП у перехідній економіці — розвиток науки і технологій як засобу для зростання соціально-економічної ефективності, тобто розвиток людини зі скороченням матеріальних витрат. Не менш важливо забезпечити гуманітарний (соціально-культурний) розвиток за такими сферами: педагогіка, медицина, культура, охорона природи; соціальні інновації — створення нових сфер соціально-економічної організації суспільства; науково-технологічні інновації та їх впровадження.
Слід нагадати, що, крім стимулів економічного розвитку, якихось особливих стимулів НТП стосовно соціальної орієнтації, які діють окремо, в економіці не існує.