10.3.3. Факторний аналіз витрат

10.3.3. Факторний аналіз витрат

Факторний аналіз процентних витрат банку здійснюється за такою методикою. Процентні витрати залежать від середніх залишків за сплаченими пасивами та середньої процентної ставки за ними:

F(Вп) = F(Псер) + F(iсер),

де F(Вп) — зміна (зростання або зниження) сумарних процентних витрат;

F(Псер) — зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно за рахунок першого фактора — середніх залишків за сплаченими пасивами;

F(iсер) — зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно під впливом другого фактора — середньої процентної ставки за платними пасивами.

Кількісний вплив цих факторів на величину витрат визначається аналітичним прийомом різниці факторних показників.

Вплив першого фактора на процентні витрати визначається у такий спосіб:

,

де  — середні залишки за всіма сплаченими пасивами у пе-
ріоді, що аналізується;

 — середні залишки платних пасивів у минулому (базовому) періоді;

 — середня процентна ставка за сплаченими пасивами у базовому періоді.

Ступінь впливу середньої процентної ставки за сплаченими пасивами на процентні витрати розраховується за формулою:

,

де  — середня процентна ставка за платними пасивами у звітному періоді (що аналізується);

 — середня процентна ставка за платними пасивами у попередньому періоді;

 — середні залишки за сплаченими пасивами у звітному періоді.

Кількісний вплив факторів на величину витрат здійснюється за допомогою аналітичної табл. 10.14.

Таблиця 10.14

ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕНТНИХ ВИТРАТ БАНКУ

Результати факторного аналізу за даними табл. 10.14 свідчать, що величина сплачених процентів за коштами клієнтів банку зросла на 139 тис. грн:

,

або на +11,1 %, за рахунок першого фактора — негативної зміни залишків клієнтів у звітному періоді порівняно з минулим на
+2320 тис. грн.

Зменшення другого фактора — середньої відсоткової ставки на 1,5 процентних пункти призвело до позитивної зміни (зменшення) процентних витрат на 349 тис. грн:

,

або на –27,8 %.

Отже, загальна величина сплачених комерційним банком процентів зменшилась під впливом зміни обох факторів на

F(Вп) = F(Псер) + F(iсер) = (+139 – 349) = –210 тис. грн,

або на (+11,1 % – 27,8 %) = –16,7 %.

За результатами розрахунків визначається, який із двох названих вище факторів має більший вплив на зміну обсягу сумарних процентних витрат. Завдання банку — знизити такі витрати, оскільки вони обернено пропорційні до банківського прибутку.

Середні залишки за сплаченими пасивами залежать від:

зростання обсягу платних пасивів (у тому числі сплачених депозитів). Для визначення такої залежності необхідно з’ясувати, як змінювалися середні залишки за сплаченими пасивами за останні роки, у тому числі по кварталах попереднього року. Позитивними ознаками є ритмічність та динамічність у залученні ресурсів, що дає змогу розширити активні операції комерційного банку та збільшити його доходи;

зростання частки платних пасивів (у тому числі сплачених депозитів) у сукупних пасивах балансу банку.

На середню процентну ставку за платними пасивами впливають такі чинники:

ринковий рівень процентної ставки за депозитами та міжбанківськими кредитами, що залежить від стану грошового ринку.

За кожним інструментом платних пасивів необхідно визначити витрати та їх питому вагу в обсязі загальних процентних витрат.

Зміна обсягу процентних витрат залежить від суми платних пасивів (зобов’язань, що генерують процентні витрати Пп), рівня витрат за окремими видами операцій (Wв) та частки окремих видів платних пасивів з різним рівнем витрат. Відповідно до розглянутої вище методики, насамперед визначається середній розмір платних пасивів Ппсер, тоді рівень витрат за платними пасивами, що генерують процентні витрати, визначається за формулою:

.

Після цього можна розрахувати середню вартість кожного виду платних пасивів як відношення визначених вище витрат до середніх залишків відповідного інструменту.

Аналізуючи зміну показника середньої ставки за кожним видом залучених та позичених коштів у динаміці (за останні роки та протягом розрахункового періоду), можна встановити загальну тенденцію здешевлення або подорожчання ресурсів банку, відхилення затрат за окремими видами ресурсів від їх середньої вартості.

Витрати на обслуговування поточних рахунків — це найдешевший ресурс банку. Тому збільшення його частки у ресурсній базі зменшує процентні витрати банку, але різко збільшувати такий інструмент складно, оскільки зростання величини поточних рахунків невигідне клієнтам банку, а нові господарські суб’єкти з’являються не дуже часто.

Збільшення у залучених коштах частки строкових депозитів підприємств та організацій є позитивним моментом, незважаючи на те, що цей ресурс сприяє зростанню процентних витрат. Строкові депозити — це стабільна частина ресурсів банку, яка дає змогу здійснювати кредитування на триваліші терміни та під біль­ший відсоток.

Велика частка міжбанківського кредиту у загальному обсязі банківських ресурсів веде до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не є позитивним, бо диверсифікація банківських ресурсів зміцнює ліквідність, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації.

Комерційні банки широко застосовують депозити населення, тому що витрати за ними нижчі, ніж за міжбанківським кредитом. З метою залучення таких коштів банки диференціюють процентні ставки та пропонують різноманітні форми збережень доходів населення.

Отже, основну частину витрат комерційного банку становлять витрати з формування його ресурсної бази, які, у свою чергу, залежать від обсягу, структури і середньої ціни залучення пасивів.

Однак існує проблема: банки повинні для залучення депозитів забезпечити клієнтам належні процентні доходи, але водночас мусять уникати високих депозитних процентів, аби не поглинути будь-які прибутки від розміщення залучених коштів. Конкуренція банків за депозити ускладнює вирішення цієї проблеми, тому що призводить до зростання вартості ресурсів й одночасно знижує очікувані прибутки від обороту залучених коштів. Вирішення цієї проблеми залежить від пріоритетів орієнтації роботи банку в аналізованому періоді на збільшення прибутку (збільшення обсягів ресурсної бази та обсягу розміщення в активах) або норми прибутку (дешеві залучені ресурси та дороге розміщення).

Ставка розміщення повинна відповідати такій умові:

,

де іа — ставка розміщення депозитної бази в активи;

 — частка і-го депозиту в загальному обсязі залучених коштів;

 — витрати за і-тим депозитом, %;

 — резервні відрахування за і-тим депозитом.

Ціноутворення на депозити вимагає точного розрахунку вартості кожного виду депозиту, розрахунку середньої вартості депозитної бази і співвідношення з рівнем процентної ставки за активними операціями.

Вирішення проблеми банківського ціноутворення можна здійснити з використанням моделі фінансової стійкості, показник якої дає змогу розрахувати мінімальну дохідну маржу, тобто різницю в процентах за активними та пасивними операціями комерційного банку, що дає йому можливість покрити необхідні затрати, але не приносить прибутку (точка беззбитковості банку).

Важливу роль в аналізі витрат банку відіграють фінансові кое-
фіцієнти, що характеризують величину сукупних витрат та її складових, які припадають на 1 грн активів банку, у тому числі дохідних активів. Для здійснення коефіцієнтного аналізу витрат використовують такі показники:

Коефіцієнт витрат (В) на 1 грн активів банку:

Кв(А) = В : А, який відображає величину витрат на 1 грн розміщених банком коштів.

Коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів банку Кв(Ад) =
= В : Ад, який є різновидом попереднього коефіцієнта і показує кількість витрат на 1 грн дохідних активів.

Коефіцієнт операційних витрат на 1 грн дохідних активів банку Коп = Воп : Ад.

Операційні витрати містять: витрати за кредитними операціями, за рахунками та депозитами клієнтів, операціями з цінними паперами, валютою тощо.

4. Коефіцієнт неопераційних витрат на 1 грн дохідних активів банку Кноп = Вноп : Ад.

До неопераційних витрат належать: відрахування до фондів та резервів, від’ємні курсові різниці від переоцінки рахунків у іноземній валюті, витрати на реалізацію майна, сплачені штрафи, пені та інші позареалізаційні витрати.

Коефіцієнти Коп та Кноп є складовими попереднього коефіцієнта, їх сума відповідає його значенню.

Аналіз значення коефіцієнтів витрат у динаміці дасть змогу виявити тенденцію зростання або зниження величини витрат на 1 грн активів та виявити резерви збільшення прибутковості банку. Факторний аналіз дає можливість кількісно оцінити вплив таких факторів, як величина сукупних витрат банку, її якісний склад, величина дохідних активів і активів у цілому.

Коефіцієнтний аналіз витрат здійснюється на підставі даних табл. 10.19.

Таблиця 10.19

КОЕФІЦІЄНТНИЙ АНАЛІЗ ВИТРАТ БАНКУ

За результатами розрахунків, наведеними у табл. 10.19, найбільше значення має коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів Кв(Ад), величина якого зросла з 0,483 до 0,557 за період. Тобто витрати на 1 грн дохідних активів банку збільшилися на 7,4 коп., що є негативним явищем, особливо тому, що темп приросту коефіцієнта Кв(Ад) становить 15,3 % та випереджає темп приросту дохідності активів Кд(Ад), який становить 13,5 %.

Використовуючи метод ланцюгових підстановок, оцінюємо вплив таких факторів на коефіцієнт витратності дохідних активів:

величини операційних та неопераційних витрат відповідно F(1) та F(2);

величини дохідних активів F(3).

Для факторного аналізу використовується така модель:

Кв(Ад) = В : Ад = (Воп + Вноп) : Ад =
= Воп : Ад + Вноп : Ад = Коп(Ад) + Кноп(Ад).

Визначимо два скориговані коефіцієнти:

К1 = (Воп1 + Вноп0) : Ад0 = (145 + 16,5) : 303 = 0,533;

К2 = (Воп1 + Вноп1) : Ад0 = (145 + 25,5) : 303 = 0,563.

Вплив першого фактора — величини операційних витрат — визначається за формулою:

F(1) = К1 – Кв(Ад)0 = 0,533 – 0,483 = 0,05.

Отже, збільшення величини операційних витрат на 15 тис. грн призвело до підвищення коефіцієнта на 0,05.

Вплив другого фактора — величини неопераційних витрат — визначається так:

F(2) = К2 – К1 = 0,563 – 0,533 = 0,03.

Вплив третього фактора — величини дохідних активів — визначимо за формулою:

F(3) = Кв(Ад)1 – К2 = 0,557 – 0,563 = – 0,006.

Незначне збільшення дохідних активів на 3,2 тис. грн за період дало змогу знизити значення коефіцієнта Кв(Ад) на 0,006. Це — єдиний фактор, який має позитивний вплив на коефіцієнт, що аналізується.

Загалом сукупний вплив трьох факторів на коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів буде таким:

F(Кв) = F(1) + F(2) + F(3) = 0,05 + 0,03 – 0,006 = 0,074.

Результати аналізу даних табл. 10.19 свідчать, що зміна якісного складу витрат призвела до значного підвищення коефіцієнта Кв(Ад), тобто вплинула негативно, а зміна величини дохідних активів дала змогу знизити значення відповідного коефіцієнта, хоч і недуже.

За аналогічною методикою здійснюється коефіцієнтний аналіз витрат, якщо виділити їх складові в такий спосіб:

процентні та комісійні витрати, які належать до основної банківської діяльності;

загальноадміністративні витрати та витрати на персонал, які забезпечують функціонування банку;

витрати на покриття банківських ризиків.

Для оцінки рівня витрат важливо дослідити динаміку коефіцієнта, який характеризує співвідношення процентного і непроцентного чистого доходу, що розраховується за формулою:

К = (Дн – Вн) : Мп,

де Дн — непроцентні доходи;

Вн — непроцентні витрати;

Мп — процентна маржа банку.

Значення розрахованого коефіцієнта необхідно порівняти зі світовими стандартами (48—67 %).

Мінімальна процентна маржа банку (яка дає можливість покрити необхідні витрати, але не приносить прибутку) розраховується за допомогою показника фінансової стійкості банку.

Для його визначення використовують такі дані:

сукупний дохід Дс — сума доходів банку, отриманих за результатами операційної діяльності та за операціями з цінними паперами, доходів від неопераційної діяльності та інших доходів;

умовно-змінні витрати Ву.з — витрати, що зростають або зменшуються пропорційно до обсягів активних та пасивних операцій банку;

умовно-постійні витрати Ву.п — витрати, що прямо не залежать від обсягів активних та пасивних операцій банку;

проміжний дохід Дпр — розрахунковий дохід, що залишається у розпорядженні банку після покриття умовно-змінних витрат;

коефіцієнт прибутку Кприб — відносний показник проміжного доходу;

беззбитковий дохід Дб.зб — дохід, за якого банк не має збит­ків, або сукупний дохід достатній після покриття умовно-змінних витрат для покриття умовно-постійних витрат (прибуток банку дорівнює 0);

рівень фінансової стійкості (точка беззбитковості) Рф.ст — рівень зниження сукупного доходу, який може витримати банк без загрози його фінансовому стану (межа фінансової безпеки).

Для розрахунку фінансової стійкості банку використовують такі формули:

Дпр = Дс – Ву.з;

Кприб = Дпр : Дс = (Дс – Ву.з) : Дс;

Дб. зб = Ву.п. : Кприб = Ву.п : [(Дс – Ву.з) : Дс];

Рф.ст = (Дс – Дб.зб) : Дс = 1 – Дб.зб : Дс.

Таким чином, всебічний аналіз витрат банку дає змогу знаходити резерви підвищення прибутковості банківської діяльності й оцінювати ефективність їх використання.