10.4. Методи планування чисельності персоналу.

У ринкових умовах господарювання надзвичайно важ­ливим є визначення оптимальної чисельності працівни­ків необхідних для виконання виробничої програми. Вихідними даними для визначення необхідної кількості працівників є: виробнича програма на плановий період часу; норми часу, норми виробітку; трудомісткість ви­робничої програми; організаційно-технічні заходи по зниженню трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм; баланс робочого часу одного працівника і деякі інші документи.

Баланс робочого часу одного працівника встановлює середню кількість годин, яку працівник повинен відпра­цювати протягом планового періоду. Вона визначається шляхом множення середньої кількості явочних днів працівника протягом планового періоду на середню три­валість робочого дня одного працівника.

При розрахунку середньої кількості явочних днів пра­цівника розрізняють календарний, номінальний і ефек­тивний (реальний) фонди робочого часу.

Календарний фонд робочого часу дорівнює плановому числу календарних днів планового періоду.

Номінальний фонд робочого часу дорівнює кількості робочих днів, яка максимально може бути відпрацьована протягом планового періоду, він визначається відніман­ням з календарного фонду неробочих днів. У безперерв­них виробництвах виключаються також невиходи по гра­фіку змінності.

Ефективний фонд робочого часу складає середнє число робочих днів, які корисно використовуються протягом планового періоду. Через неявки деяких працівників цей фонд зазвичай менший за номінальний.

Обґрунтування чисельності працівників, необхідних для виконання планового обсягу робіт здійснюється на підприємстві, як правило, на основі планової трудоміст­кості виробничої програми. Планова трудомісткість ви­робничої програми визначається по плановому нормати­ву трудових затрат на одиницю продукції, помноженому на плановий випуск продукції.

Інший спосіб визначення трудомісткості виробничої програми — звітну трудомісткість коректують за допомо­гою коефіцієнтів, в яких враховані заходи плану підви­щення ефективності виробництва, які зменшують тру­дові затрати на виготовлення продукції.

Планову чисельність працівників визначають шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на ефектив­ний фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується заплановане перевиконання норм часу:

де Рпл — планова чисельність робітників-відрядників;

tпл — планова трудомісткість виробничої програми, нормо-годин;

Фпл — плановий ефективний фонд часу одного працівника, годин;   

Квн — плановий коефіцієнт виконання норм.

Планова чисельність працівників-відрядників розра­ховується як правило на основі технологічної тру­домісткості. На багатьох підприємствах широко викорис­товується показник виробничої трудомісткості, яка включає затрати праці робітників усіх підрозділів підпри­ємства і визначається за формулою

Тв — виробнича трудомісткість;

Тт — технологічна трудомісткість (включає затрати праці працівників, що беруть участь в технологічному процесі);

Тобс.т — трудомісткість обслуговування технологічно­го процесу (включає затрати праці працівників, які за­безпечують проходження предметів праці через різні стадії технологічного процесу, починаючи з надходження сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів і закінчуючи відвантаженням готової продукції).

Чисельність працівників на основі планової виробничої трудомісткості можна визначати за формулою:

де tпл — планова виробнича трудомісткість, людино-го­дин.

Чисельність працівників необхідних для виконання зада­ного обсягу робіт в натуральному вираженні, як правило, визначають по нормах виробітку. Для цього спочатку визначається необхідний фонд ресурсів праці, виходячи з норм виробітку:

де Тв — робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами;

Q — обсяг і-тих робіт в прийнятих одиницях виміру;

q — планова норма виробітку і-тої продукції за одини­цю часу (в прийнятих одиницях виміру).

Коли відома кількість нормованого часу, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт, можна розрахувати необхідну чисельність працівників за формулою:

де Р — чисельність працівників.

Чисельність працівників необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів і машин та ін., визначається за відпо­відними нормативами за формулою:

де А — число робочих агрегатів

Р — число робітників, необхідне для обслуговування одного агрегата протягом  зміни (норма обслуговування);

S — число змін на добу;

Te — число діб роботи агрегату в плановому періоді;

Фдн— число днів роботи за плановим балансом робо­чого часу.

Планування чисельності працівників за явочним часом.

У ряді випадків планову чисельність працівників мож­на визначити за явочним складом і запланованим фон­дом робочого часу. Для цього необхідно визначити число робітників за зміну, за добу і працівників на підміну; які відсутні з поважних причин.

Явочне число працівників на зміну —  це нормативна кількість робітників для виконання виробничого змінно­го завдання по випуску продукції. Воно визначається, за формулою:

де Ряв — необхідне число робітників у зміні;

Q— виробниче завдання (обсяг робіт) в зміну в прий­нятих одиницях виміру;Нвр — норма часу на одиницю виробу, операцію або одиницю роботи; Т — змінний фонд робочого часу одного працівника (тривалість робочої зміни).

В умовах дрібносерійного і індивідуального вироб­ництва, коли протягом планового періоду (місяця, квар­талу, року) змінюються номенклатура і календарний роз­поділ виробів, що випускаються необхідно визначити змінне явочне число робітників. У таких випадках явоч­не число робітників у зміні розраховують за плановим обсягом робіт і фондом робочого часу за плановий період за формулою:

де ∑Qt — сумарні затрати робочого часу в розрахунку на плановий обсяг робіт на плановий період, нормо-годин; С — число діб роботи виробництва за плановий період.

Явочне число працівників розраховують також вихо­дячи з норм виробітку за формулою:

де V — плановий середній виробіток працівників даної спеціальності у прийнятих одиницях виміру:

де Нв — змінна норма виробітку у відповідних одиницях виміру.

Для більш точного розрахунку планової чисельності працівників необхідно доводити показники трудомісткості  і її  зменшення до  цехів, дільниць і окремих виробничих бригад.

На роботах, виконуваних окремими працівниками за допомогою індивідуальних знарядь праці, явочне число робітників за зміну визначається за формулою:

де  Фс —  кількість діб роботи дільниці за плановий період.

На багатьох підприємствах  легкої промисловості явочну кількість працівників-відрядників визначають за операціями виробничого процесу діленням виробничого завдання з кожної операції на планову норму виробітку:

де 3 — змінне завдання (при широкому асортименті ви­ражається в умовних, одиницях); Нпв  —виробітку за зміну. планова норма

Явочна кількість працівників на робочих місцях в апаратурних (машинних) виробництвах визначається на ос­нові  штатного нормативу обслуговування агрегатів (норм обслуговування).

Для безперервно діючих виробництв, крім явочного штату, визначають число робочих для роботи у вихідні дні. Загальне число робітників, необхідних для такого обсягу виробництва і графік роботи, складає розрахова­ний штат робітників.

Для розрахунку необхідної кількості працівників застосовують два основних методи: за коефіцієнтом серед­ньоспискового, складу і за запланованим відсотком неви­ходів на роботу. Методом розрахунку за коефіцієнтом середньоспискового складу число працівників визнача­ється за формулою:

де Ксп — коефіцієнт середньоспискового складу, який визначається діленням номінального фонду робочого часу на планове число робочих днів:

де Фдн — заплановане число робочих днів.

Середньоспискова чисельність працівників за відсот­ком невиходів (сума відсотків невиходів з поважних при­чин) визначається за формулою:

де Н — загальна кількість невиходів на роботу, %.

Планування чисельності працівників за числом

робочих місць і нормами обслуговування.

Планування чисельності працівників, які виконують роботи, на які є норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явочне число працівників визна­чається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслу­говування:

де Q — кількість об'єктів обслуговування; Нобс — норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, роз­мір виробничих площ, тощо, що обслуговуються одним або групою працівників.

Розрахунок кількості робочих місць застосовується під час планування чисельності тих працівників, для яких не можуть бути встановлені ні обсяги робіт, ні норми обслу­говування. Робота їх виконується на певних робочих міс­цях і пов'язана з обслуговуванням конкретного об'єкту.

Розрахунок чисельності працівників за кількістю ро­бочих місць полягає в складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в працівниках для кожного з них, що можна розрахувати за формулою:

Для визначення кількості адміністративно-управлінського персоналу може застосовуватися формула Розенкранца. Її суть полягає в тому, що під час визначення чисельності необхідні дані про робочий час спеціалістів, трудомісткість одиниці роботи,  коефіцієнти  розподілу часу і т. ін. Формула Розенкранца слугує для перевірки відповідності фактичної чисельності необхідній, яка за­планована для цього підрозділу або підприємства в цілому.

Формула Розенкранца має вигляд:

де  Ч  —  чисельність    адміністративно-управлінського  пер­соналу   певної  професії і т. ін.;

п — кількість видів організаційно-управлінських робіт, які визначають завантаження цієї категорії спеціа­лістів;

mi— середня кількість дій (розрахунків, обробки за­мовлень, переговорів тощо) в межах i-го виду робіт за встановлений проміжок часу (наприклад, за рік);

ti —  час необхідний для виконання одиниці в межах i-го виду робіт;

Т — робочий час спеціаліста згідно з трудовим дого­вором (контрактом) за відповідний проміжок календарного часу, прийнятий у розрахунках;

Кнрв — коефіцієнт необхідного розподілу часу;

Кфрв — коефіцієнт фактичного розподілу часу;    

tР — час на різні роботи, и які неможливо врахувати в попередніх планових розрахунках.

Коефіцієнт необхідного розподілу часу (Кнрв) розра­ховують за формулою:

де Кдр — коефіцієнт, який враховує затрати на додаткові роботи, заздалегідь не враховані у часі, необхідному для визначення процесу (); як правило знаходиться в межах 1,2—1,4;

Kо — коефіцієнт, який враховує затрати часу на відпо­чинок співробітників протягом робочого дня; як правило дорівнює 1,12;

Kп — коефіцієнт перерахунку явочної чисельності в спискову.

Коефіцієнт фактичного розподілу часу (Кфрв) визна­чається відношенням загального фонду робочого часу підрозділу до часу, розрахованому як