Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.4. Нормативно-правова база відносин суб’єктів лізингу

10.4. Нормативно-правова база відносин суб’єктів лізингу

Зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і підвищення ефективності суспільного виробництва можливе лише за умови створення надійного та сучасного правового підґрунтя. Надмірно жорстке зако­нодавче регулювання й недоліки чинних нормативно-правових актів стають однією з найважливіших причин стримування розвит­ку ринкових відносин. За величезного потенціалу лізингової діяльності в Україні її розвиток найбільше гальмують несприятливе оподаткування та неадекватне законодавче регулювання лізингових операцій.

Законодавчу базу лізингової діяльності започаткував Закон України «Про лізинг» № 723/97-ВР, прийнятий Верховною Радою України у грудні 1997 року. Оподаткування лізингових операцій здійснюється відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону «Про податок на додану вартість». Ці акти потребують певних змін і доповнень, аби забезпечити послідовний підхід до оподаткування
лізингових операцій, за якого потенційні сторони договору лізингу могли б достовірно оцінювати відповідні ризики та вит-
рати.

Останнім часом значно зросла зацікавленість урядових та фінансових установ у поліпшенні умов лізингу та вдосконаленні нормативно-правових актів. Верховна Рада України своєю постановою «Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін і доповнень до Закону України «Про лізинг» № 2009-ІІІ від 05.10.2000 року, прийняла у першому читанні нову редакцію закону.

У січні 2003 року Верховна Рада України прийняла Цивільний Кодекс України (від 16.01.2003 № 435-IV) та Господарський Кодекс України (від 16.01.2003 № 436-IV), у яких визначено поняття лізингу як господарської діяльності, а також істотні умови, права та зобов’язання сторін, які слід передбачити в договорі лізингу.

Ці істотні умови деталізуються в конкретних лізингових угодах залежно від виду лізингового договору та відповідних домов­леностей його суб’єктів.

Права та зобов’язання сторін передбачають такі умови.

Лізингодавець має право:

1) у визначені Договором терміни та порядок здійснювати перевірку дотримання лізингоодержувачем умов користування об’єк­том лізингу та його утримання;

2) в односторонньому порядку розривати договір та повертати об’єкт лізингу за виконавчим написом нотаріуса у передбачених Законом та договором випадках;

3) інвестувати на придбання об’єкта лізингу як власні, так і залучені й позичкові кошти;

4) вимагати розірвання договору та повернення об’єкта лізингу в передбачених Законом та договором випадках;

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у неоскаржуваному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Лізингодавець зобов’язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу (поставки) майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об’єкта лізингу;

3) повідомити продавця майна, що воно призначене для передання в лізинг конкретній особі;

4) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки об’єкта лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб, або призводити до пошкодження самого об’єкта лізингу під час користування ним;

5) своєчасно та в певному обсязі виконувати покладені на себе зобов’язання щодо утримання об’єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

6) відшкодувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення об’єкта лізингу, проведення його капітального ремонту або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

7) прийняти об’єкт лізингу у разі дострокового розірвання договору або після завершення строку договору, якщо об’єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) на звільнення від плати за користування об’єктом лізингу за весь час, протягом якого за незалежних від нього обставин об’єк­том лізингу не можна було користуватися відповідно до його призначення та умов договору;

3) вимагати зменшення розміру плати за користування об’єк­том лізингу, якщо за незалежних від нього обставин можливість передбаченого договором користування об’єктом лізингу істотно зменшилася внаслідок погіршення його стану;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, причинених невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу, а від продавця — відшкодування збитків, спричинених невиконанням визначених законом або договором його зобов’я­зань перед лізингоодержувачем;

5) у разі виявлення прихованих недоліків прийнятого у користування об’єкта лізингу, що істотно зменшують можливість користування ним, за своїм вибором вимагати:

заміни об’єкта лізингу, якщо це можливо;

відповідного зменшення плати за користування;

безоплатного усунення недоліків предмета лізингу, або відшкодування витрат на їх усунення або виправлення;

6) у разі виявлення прихованих недоліків об’єкта лізингу, що внеможливлюють користування ним відповідно до його призначення та умов договору, вимагати розірвання договору та відшкодування завданих збитків;

7) пред’являти продавцеві об’єкта непрямого лізингу обов’яз­кові для виконання ним:

вимоги щодо передання лізингоодержувачу об’єкта лізингу, якщо укладеним між лізингодавцем та продавцем договором поставки передбачено виконання зазначеного зобов’язання безпосередньо лізингоодержувачу;

вимоги щодо якості, комплектності та справності об’єкта лізингу;

вимоги щодо здійснення монтажу та запуску в експлуатацію предмета лізингу, якщо це передбачено укладеним між лізин­годавцем та продавцем договором поставки;

вимоги щодо безоплатного усунення як прихованих, так і зазначених в акті прийому-передання недоліків об’єкта лі-
зингу, або відшкодування витрат на їх усунення чи виправ-
лення;

вимоги щодо заміни об’єкта лізингу у разі виявлення недоліків об’єкта лізингу, поставленого продавцем з гарантією якості, якщо це можливо і лізингодавець не заперечує цього;

інші вимоги, виконання яких передбачено законом та/або укладеним між лізингодавцем та продавцем договором поставки об’єкта лізингу — безпосередньо лізингоодержувачу;

8) викупати об’єкт фінансового лізингу відповідно до умов договору;

9) право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об’єкта лізингу продавцем може визначатися окремим укла­деним з ним договором.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

1) прийняти й належним чином користуватися об’єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з яким його було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим із лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових термінів на вимогу лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об’єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об’єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки виявлення несправностей об’єкта лізингу, його поломок або збоїв у роботі, порушення термінів проведення або не проведення поточ­ного або сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно відбитись на стані об’єкта лізингу — негайно, але в будь-якому випадку не пізніше другого робочого дня за днем настання вищезазначених подій чи фактів;

6) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки порушення провадження у справах про банкрутство лізингоодержувача, накладення арешту на майно лізингоодержувача, позбавлення ліцензії на вид підприємницької діяльності, в якому передбачалося використання об’єкта лізингу, а також про настання інших подій та фактів, які внеможливлюють або можуть негативно позначитися на виконанні договору лізингу;

7) відшкодувати лізингодавцеві витрати на здійснення капітального ремонту в порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

8) у разі відмови від прийняття об’єкта лізингу забезпечити його зберігання впродовж строку передбаченого законом та/або договором;

9) у разі завершення строку користування об’єктом лізингу, зокрема й у разі, коли предмет фінансового лізингу не було прид­бано лізингоодержувачем, а також у разі дострокового розірвання договору та в інших передбачених законом та договором випадках дострокового повернення лізингового майна — повернути об’єкт лізингу у стані, в якому його було прийнято у користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, передбаченому договором.

Конкретні права та зобов’язання сторін фіксуються в договорі лізингу залежно від виду та форми здійснення лізингової операції.

Чинне вітчизняне законодавство в частині визначення прав та обов’язків сторін адаптоване до норм, прийнятих у світовій практиці. Найуживанішим міжнародним документом, який регулює проведення лізингових операцій і на підставі якого створюються національні нормативні акти, є Оттавська Конвенція з міжнародного фінансового лізингу.

У міжнародній практиці положення Конвенції застосовуються у випадках, коли лізингодавець та лізингоодержувач перебувають на території різних держав. Держави, на території яких розміщені суб’єкти лізингу, домовляються про застосування Конвен­ції у процесі проведення операцій міжнародного лізингу.

Оттавська Конвенція регулює угоди, яким притаманні особливості фінансового лізингу:

лізингоодержувач визначає необхідне майно та вибирає постачальника, не покладаючись на думку й досвід лізингодавця;

об’єкт лізингу купується лізингодавцем згідно з угодою про лізинг, яка з відома постачальника укладається або буде укладена між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

періодичні лізингові платежі розраховують з урахуванням амортизації усього чи суттєвої частини об’єкта лізингу.

Конвенція залишає за лізингоодержувачем право вибору по завершенні строку договору лізингу викупити об’єкт лізингу чи користуватися ним далі на умовах лізингу.

У Конвенції уточнено основоположні терміни фінансового лізингу, розроблено норми, що регулюють відносини між суб’єкта­ми лізингу. Детально розглянуто два види угод: 1) про поставку між лізингодавцем і виробником/постачальником; 2) про лізинг між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Значне місце в Конвенції належить визначенню рівня відповідальності лізингодавця, виробника (постачальника) і лізингоодер­жувача, а також обов’язків, що покладаються на лізингоодержувача щодо використання ними об’єкта лізингу.

Згідно із Конвенцією відповідальність за поставлене майно несе виробник (постачальник), оскільки лізингодавець лише фінансує купівлю і, якщо договором лізингу не передбачено інше, він не несе жодної відповідальності перед лізингоодержувачем. Винятком можуть бути випадки, коли орендар поклався на досвід і судження лізингоодержувача, або ж останній втрутився у вибір постачальника об’єкта лізингу і це призвело до збитків. У Конвен­ції зафіксовані юридичні наслідки, які випливають у разі неплатоспроможності лізингоодержувача. Якщо лізингоодержувач порушив договір лізингу, лізингодавець може стягнути невиплачені платежі разом із відсотками та збитками. Якщо порушення суттєві, лізингодавець може вимагати дострокової виплати майбутніх платежів або повернення об’єкта лізингу. В Конвенції передбачено, що відшкодовування збитків лізингодавцеві має суто компенсаційний характер.

За оцінкою фахівців із лізингу, українське законодавство містить основні положення Конвенції і розвиває їх з огляду на національні особливості.

Окрім господарсько-правових актів, що регулюють відносини лізингу, важливе значення для їхнього розвитку мають податкове та фінансово-кредитне законодавство.

Бурхливому розвитку лізингу в багатьох країнах сприяло надання його суб’єктам значних податкових пільг, заохочення фінансово-кредитних установ до здійснення лізингової діяльності.

Оподаткування взагалі є потужним інструментом, здатним і сприяти, і заважати розвитку конкретних секторів економіки. По­даткова політика країни має спрямовуватися на зростання економіки, швидкий розвиток перспективних видів діяльності.

Можливості подальшого розвитку лізингу в Україні передусім залежать від удосконалення правової бази оподаткування лізингових та пов’язаних з ними фінансово-кредитних операцій. Її підґрунтям є:

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 287/97-ВР від 22.05.1997 року із внесеними змінами і доповненнями;

Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, зі змінами та доповненнями;

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року.

Основні проблеми, пов’язані з оподаткуванням прибутку від операцій фінансового лізингу в Україні, зумовлені розбіжностями у визначенні його сутності в чинному законодавстві. Деякі нормативні акти розглядають його як фінансову послугу, хоча об’єкт лізингу приймається на баланс лізингоодержувача на початку терміну лізингу, як у разі купівлі. В податковому законодавстві визначено концептуальні характеристики купівлі-прода­жу товарів, однією з яких є «передача прав власності на майно за компенсацією, незалежно від термінів її надання». За своїми зовнішніми ознаками операція з передання лізингодавцем об’єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу відповідає всім умовам «продажу товарів». Відповідно до такого тлумачення, Закон зму­шує лізингодавця кілька разів сплачувати ПДВ, що позбавляє фінансовий лізинг економічної привабливості.

Тому з метою стимулювання підприємницького інтересу до лізингової діяльності необхідно ліквідувати неузгодженості та суперечності в законодавчій базі, вдосконалити механізм оподаткування лізингових операцій. Нагальною є потреба вдосконалення амортизаційної політики, визначення термінів та порядку амор­тизації майна, яке здається в лізинг.

Вимагають суттєвого поліпшення законодавчі та нормативні акти, що регулюють експорт та отримання платежів із-за кордону, з метою сприяння передання в міжнародний лізинг продукції українських товаровиробників.

Приведення вітчизняного Законодавства у відповідність до норм міжнародного права дасть змогу залучити до лізингової діяльності іноземних інвесторів і зарубіжні лізингові компанії, що сприятиме структурній перебудові економіки, швидкому розвитку інвестиційного процесу та інноваційного механізму технологічного оновлення виробництва і, зрештою, збільшенню випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.