Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

10.4. Правовідносини батьків і дітей у зарубіжних цивільно-правових системах

10.4. Правовідносини батьків і дітей у зарубіжних цивільно-правових системах

         У зарубіжних країнах юридичним фактом, на підставі якого виникають правовідносини батьків і дітей, є відповідно засвідчене природне походження дитини від батьків. Разом тим, у сучасному світі поширюється теорія, згідно з якою батьківські відносини розглядаються не як суто біологічні, а як соціальні; відповідно розвивається концепція соціального материнства і бать­ківства, яке захищається законом і за якого біологічне походження дитини може мати другорядне значення.

         Установлення факту батьківства в усіх країнах має свої особливості. Разом з тим, існують певні загальні підходи до вирішення цієї проблеми. Насамперед за правом усіх країн народження дитини жінкою, яка перебуває в офіційному шлюбі, створює презумпцію, що батьком дитини є чоловік цієї жінки. Встановлюється походження дитини від батьків на підставі їх спільної заяви в момент реєстрації народження. Таке батьківство вважається законним.

Якщо чоловік помирає до народження дитини, то дитина вважається такою, що походить від цього чоловіка, якщо вона народжується протягом 300 (ст. 311 ФЦК) або 302 ( пар. 1592 НЦК) днів з дня його смерті.

         Юридичний зв’язок між батьком і позашлюбною дитиною встановлюється шляхом легалізації дитини, яка відбувається внаслідок подальшої реєстрації шлюбу батьками дитини, добровільного визнання батьківства, встановлення батьківства в судовому порядку. Добровільне визнання батьківства оформляється відповідною заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини. Інколи можлива навіть більш спрощена процедура. Так, у деяких штатах США достатньо лише заповнити й підписати відповідний бланк в офіційному органі штату (найчастіше в окружного клерка), в окремих штатах достатньо, щоб такий батько просто забрав дитину до себе (визнав її фактично).

         Позови про встановлення батьківства найчастіше, звичайно, подаються матір’ю дитини. Якщо суд визнає відповідача батьком, то у відповідному акті суду буде встановлено й обов’язок його утримувати дитину. Визначальним фактором у вирішенні справи будуть інтереси дитини. Ключову роль можуть мати результати медичної (біологічної, генетичної) експертизи. Суди, розглядаючи питання, враховують складність захисту у таких справах і намагаються діяти за принципом відсутності будь-якої підстави для сумніву, хоча в багатьох випадках критерієм може виявитися перевага доказів.[1]

Слід зазначити, що статус дітей, які народжені у шлюбі, та позашлюбних дітей однаковий не в усіх країнах.

Аналогічні до батьківських за змістом правовідносини виникають на підставі акту усиновлення. Правовий статус усиновлених дітей за правом усіх країн прирівнюється до статусу дітей, що народжені у шлюбі.

У регулюванні правовідносин дітей і батьків визначальною є ідея батьківської влади (батьківського авторитету)[2] у країнах романо-германської правової системи та батьківської охорони, під яку потрапляє дитина з моменту народження — в англо-американському праві. Батьківська влада розглядається як сукупність особистих немайнових та майнових прав та обов’язків батьків, а батьківська охорона дитини підрозуміває насамперед сукупність прав батьків стосовно дитини. Батьківська влада (охорона) здійснюється виключно з метою захисту інтересів дитини.

Стосовно законної чи усиновленої дитини батьківська влада (охорона) здійснюється батьком і матір’ю рівною мірою. Правомочності батьківської влади щодо позашлюбної дитини належать тільки матері. Обов’язки батька в такому разі обмежуються утри­манням (виплатою аліментів) до досягнення певного віку (найчастіше повноліття).

Батьки здійснюють свої обов’язки стосовно дитини до досягнення нею повноліття, після чого вона набуває повної цивільної дієздатності та є самостійним учасником цивільного обороту. З моменту повноліття відносини між батьками та дітьми регулюються загальними нормами цивільного права та ґрунтуються на звичаях, релігійних нормах, моральних засадах суспільства, конкретної родини. До досягнення дітьми повноліття батьки визначають їхнє місце проживання, вирішують питання майнових прав, дають дозвіл на укладення шлюбу, дозволяють емансипацію неповнолітнього, дають згоду на здійснення певної діяльності та ін.

Батько та мати зобов’язані виховувати дитину; забезпечити її безпеку, належний фізичний і моральний розвиток, дати їй освіту, захищати від посягань третіх осіб на її життя, здоров’я, особистість, майно; забезпечити утримання відповідно до соціального рівня сім’ї; управляти майном, яке належить дитині, в її інтересах; відповідати за шкоду, завдану дитиною, у випадках, якщо вона ще не спроможна нести самостійну відповідальність.

Майнові відносини батьків і дітей, переважно виражаються в утриманні (аліментуванні), яке є обов’язковим у більшості країн до досягнення 18 років. У деяких країнах строк виплати аліментів установлюється судом. Наприклад, в Англії вони можуть призначатися до досягнення дитиною 21 року. У Німеччині серед осіб, на користь яких стягуються аліменти, переважне право на їх отримання мають позашлюбні діти.

 

 
Батьки представляють інтереси дитини в суспільних відносинах, за винятком певних сфер (визнання батьківства, укладення шлюбу та ін.).



[1] Див.: Бернхем В. Вступ до права та правової системи США… — С. 442—443.

[2] Поняття батьківської влади не слід ототожнювати з поняттям владного впливу на дитину з боку батьків, оскільки мова тут йде виключно про комплекс правомочностей батька та/або матері стосовно дитини.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+