10.6. Лізинг

10.6 Лізинг

Лізинг є особливою формою відтворення основних засобів, своєрідним видом підприємницької діяльності. Основоположним, сутнісним аспектом лізингу є довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності або викупу.

У Законі України «Про лізинг» (грудень 1997 р.) дається таке визначення лізингу: лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначе­ний строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Отже, лізинг розглядається як додаткове, особливе джерело фінансування, яке розширює можливості підприємств щодо вибору стратегії інвестування. Лізингу притаманні всі функції банківського кредиту. Але він є особливою формою кредитних відносин — товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним. Перше переходить до лізингоодержувача, тоді як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном.

Лізингу притаманний переважно трибічний характер відносин, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб’єкти: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна. Всі вони економічно заінтересовані в укладанні лізингової угоди. Так, підприємствам лізинг дає змогу одержати в користування необхідні основні засоби з можливим наступним придбанням їх у власність, не маючи власних коштів для їх закупівлі. Завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв’язу­вати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої діяльності і тим розширювати можливості одержання додаткового доходу. Завдяки лізингу здійснюється оновлення виробництва на якісно новій основі. Він відкриває доступ до сучасної техніки, забезпечуючи тим самим зростання продуктивності праці і підвищення доходності. Перевагою лізингу для аграрних підприємств є також та обставина, що вони можуть застосовувати схему гнучких лізингових платежів, яка найбільше відповідає сезонності сільськогосподарського виробництва. Є й інші переваги лізингу як форми інвестування і відтворення основних засобів (детальніше див.: Андрійчук В. Г., Бауер Л. Менеджмент: прийняття рішень і ризик. — К.: КНЕУ, 1998, розд. ХІ).

Розрізняють два види лізингу: фінансовий і оперативний. Фінансовий лізинг вітчизняним законодавством трактується як лізингова угода, в результаті укладання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання угоди. Із завершенням строку угоди фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу. Після завершення строку угоди оперативного лізингу об’єкт лізингу повертається лізингодавцю.

За фінансового лізингу витрати на утримання об’єкта лізингу (на його експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт, страхування) несе лізингоодержувач, а тому вони не включаються до лізингових платежів. У міжнародній практиці такий фінансовий лізинг називають «чистим». Якщо лізингодавець надає лізингоотри­мувачу певні сервісні послуги, то в цьому разі фінансовий лізинг називають «мокрим» лізингом. За оперативного лізингу всі витрати на утримання об’єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів, несе лізингодавець.

Важливо пам’ятати, що за фінансового лізингу об’єкт лізингу береться на баланс лізингоодержувача. Останній бере на себе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об’єк­та лізингу. За оперативного лізингу вказаний ризик бере на себе лізингодавець. Лізингоодержувач за використання об’єкта лізингу сплачує лізингодавцю лізингові платежі, які встановлюються в розмірі, що забезпечує відшкодування його вартості й одержання лізингодавцем певного прибутку.

Лізингові платежі можуть включати в себе декілька складових: суму амортизації об’єкта лізингу, нараховану за строк, за який вноситься лізинговий платіж; платіж як винагорода лізингодавцю за надання ним майна в оренду (лізингова маржа); суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо він застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

У формалізованому вигляді загальну суму лізингових платежів  за весь строк дії лізингової угоди можна представити виразом:

де А — сума амортизації, що нараховуються на об’єкт лізингу протягом дії лізингової угоди; ПКр — плата як процент за залучений лізингодавцем кредит для придбання об’єкта лізингу; ЛМ — лізингова маржа; СТ — страхові відшкодування лізингодавцю за застраховане ним майно; ІВ — інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу (витрати на обслуговування об’єктів лізингу, на консультації, навчання працівників, які обслуговують об’єкт лізингу, відрядження тощо).

Суму амортизаційних відрахувань (А) можна визначити за формулою:

А = (Вл · На · Тл) : 100,

де Вл — вартість об’єкта лізингу; На — норма амортизаційних відрахувань, %; Тл — строк дії лізингової угоди. Методичний підхід до визначення суми амортизації може змінюватися залежно від вибраного за домовленістю сторін методу нарахування амортизації.

Якщо за фінансового лізингу повний викуп об’єкта лізингу передбачається за коротший термін порівняно зі строком його корисного використання, то замість амортизаційних відрахувань у щорічні лізингові платежі включають частку вартості основного засобу, визначену як результат від ділення його повної вартості на термін лізингової угоди. Наприклад, при укладанні угоди з фінансового лізингу на п’ять років з повним викупом майна за цей строк і за вартості об’єкта лізингу 245 тис. грн у щорічні лізингові платежі потрібно включати 49 тис. грн (245 : 5).

Плата за залучення лізингового кредиту (Пкр) розраховується з виразу:

Пкр = (Кр · Пс) : 100,

де Кр — кредитні ресурси (залучений лізингодавцем кредит); Пс — процентна ставка за кредит, %.

Оскільки плата за кредит розраховується за залишковою вартістю майна, то при визначенні загальної суми ПКр береться до уваги середньорічна вартість кредитних ресурсів, якщо виплата лізингових платежів здійснюється щомісячно або щоквартально. За цих умов розрахунок Кр здійснюється за формулою:

де Влп і Влк — вартість об’єкта лізингу відповідно на початок і кінець року і за умови, що він придбаний повністю за кредитні ресурси. Якщо лізингодавець залучав їх частково, то ця формула набуває вигляду:

де Чзк — частка кредиту у вартості придбання об’єкта лізингу.

Якщо лізингодавець купує об’єкт лізингу лише за рахунок власних коштів, то ця складова лізингових платежів не враховується.

Лізингова маржа визначається з виразу:

де Слм — ставка лізингової маржі, коефіцієнт.

Перш ніж укласти лізингову угоду, лізингоодержувач має здійснити попередню оцінку її ефективності. Методика такої оцінки зводиться до порівняння вартості майна за умов його купівлі в кредит з його вартістю за умов його придбання за лізинговою угодою.

При визначенні вартості майна за умов фінансового лізингу слід виходити з того, що лізингові платежі включають, згідно Закону України «Про лізинг», у валові витрати, тому на їх величину зменшується прибуток, що є об’єктом оподаткування податком на прибуток [1] . Отже, підприємство менше сплачуватиме податку на прибуток на величину, що дорівнює сумі лізингових платежів, помножених на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Ця економія коштів, по суті, зменшує вартість придбання підприємством техніки, обладнання тощо.

Таким чином, реальна вартість придбання майна за умов фінансового лізингу для лізингоодержувача становитиме:

ФВМл =

де ЕК — економія коштів на відрахуваннях до бюджету при оподаткуванні прибутку підприємства завдяки включенню лізингових платежів у виробничі витрати. Вона має місце, коли підприємство працює прибутково.

Реальна вартість майна за умови купівлі його в кредит визначається з урахуванням таких трьох обставин. Перша — виплата процентів за кредит включається у виробничі витрати. Отже, на їх величину зменшується об’єкт оподаткування подат­ком на прибуток. Друга — підприємство, взявши кредит, повертає його за рахунок прибутку після його оподаткування. Тому прибуток не зменшується на величину виплачуваних час­ток кредиту, і підприємство не одержує економії на виплатах в бюджет, що пов’язані з оподаткуванням прибутку. Третя — придбавши основний засіб у власність за кредит, підприємство нараховує на нього амортизацію, яка є елементом витрат, а отже, на її величину зменшується об’єкт оподаткування податком на прибуток.

Економія від зниження об’єкта оподаткування за рахунок амортизації (Еа) визначається множенням нарахованої амортизації за період, на який укладається угода фінансового лізингу, на ставку податку на прибуток (коефіцієнт).Економія від включення виплачуваних процентів за кредит у витрати (Екк) визначається множенням суми цих процентів на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Звідси фактичну вартість майна при купівлі його за кредит (ФВМк) можна обчислити з виразу:

ФВМк = ВКм + Пкр – Екк – Еа,

де Пкр — сума виплачених процентів за кредит.

Лізингова угода вважається доцільною, якщо ФВМл ФВМк. Проте такий висновок не означає, що підприємство не повинне за всіх обставин укладати лізингову угоду за умови, що ФВМл > ФВМк. Однією з основних причин, що може спо-
нукати підприємство укласти за цієї обставини лізингову угоду, є недоступність для нього кредиту і гнучкість лізингових платежів.

В Україні сільськогосподарський ринок лізингу став розвиватися порівняно недавно. В 2001 р. в сільському господарстві активно діяли 16 лізингових компаній, більшість яких створена бан­ками або промисловими підприємствами. Найбільш відомі серед них такі, як: «Агротехлізинг», «Укрінвест», «Укрмашінвест», «Українська фінансова лізингова компанія», «Украгролізинг». Особливо слід наголосити на активній діяльності держави щодо здійснення лізингових операцій у сільському господарстві. У 1997 р. було створено Державний лізинговий фонд для технічного переоснащення сільського господарства вітчизняною сільськогосподарською технікою. Він здійснював порівняно з іншими лізинговими структурами найбільші лізингові операції. На бере­зень 2001 р. державним лізинговим фондом було надано аграрним підприємствам на умовах фінансового лізингу 8 345 одиниць техніки на загальну суму 391 млн грн. Проте через незадовільну ситуацію з поверненням лізингових платежів розпорядником коштів Державного лізингового фонду та правонаступником його дирекції щодо прав і обов’язків по укладених угодах стало (за рішенням Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р.) державне лізингове підприємство «Украгролізинг». В квітні 2001 р. на базі даного підприємства створено Національну акціонерну компанію (НАК) «Украгролізинг». До статутного фонду цієї ком­панії передано також 100 % акцій низки державних підприємств, перетворених у державні відкриті акціонерні товариства. Зокрема, так перетворено 59 державних машинно-технологічних станцій, Українське державне підприємство по матеріально-техніч­ному забезпеченню АПК «Укроагротех», Український державний концерн по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню АПК «Украгротехсервіс», Український державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту «Украгротранс» і деякі ін.

НАК «Украгролізинг» надає сільськогосподарську техніку в лізинг на прийнятних для сільськогосподарських товаровиробників умовах, як правило, на термін до п’яти років. При цьому з урахуванням лізингових платежів вартість техніки зростає для лізингоодержувачів у межах 25—30 %, тоді як вартість техніки, наданої в лізинг приватними лізинговими компаніями нерідко підвищується на 50 % (в середньому передоплата цими компаніями встановлюється 30 % вартості об’єкта лізингу, середній термін лізингової угоди — три роки під середній банківський річний відсоток). Недоліком у роботі Державного лізингового фонду було те, що при наданні техніки в лізинг не здійснювався аналіз платоспроможності лізингоодержувачів, не повністю бралися до уваги професіоналізм і порядність керівництва підприємств. З цієї причини в 2001 р. НАК «Украгролізинг» зіткнулася з проблемою несплати лізингових платежів [2] . Тому є необхідність у застосуванні цією компанією загально прийнятих підходів до відбору потенційних лізингоотримувачів. Головним критерієм такого від­бору має стати їх кредитоспроможність і належне техніко-еконо­мічне обґрунтування використання об’єкта лізингу.

Для підвищення привабливості фінансового лізингу [3] доцільно законодавчо ввести можливість застосування сублізингу, знизити мінімальний термін лізингової угоди, розробити досконаліші процедури повернення об’єкта лізингу в разі несплати лізинго-
отримувачем лізингових платежів.