10.7. Ефективність використання основних виробничих фондів

10.7 Ефективність використання основних виробничих фондів

Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньоріч­ної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин. У сільськогосподарських підприємствах ці показники за останні роки становили відповідно 0,0476 і 21 рік.

Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Незважаючи на те, що можливості для прояву цієї тенденції в сільському господарстві (порівняно з іншими галузями народного господарства) звужені, все ж чимало аграрних підприємств досягають високої швидкості руху авансованих ресурсів, що позитивно позначається на результатах їх господарювання. Адже маса продукту, вироб­леного за певний період, дорівнює його розміру, одержаному протягом одного обороту, помноженому на число таких оборотів.

Аграрним підприємствам важливо своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузях першої сфери АПК, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення. Швидкість обороту основних фондів, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим цик­лом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидкості обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт. Для характеристики руху основних фондів використовують і такі показники:

коефіцієнт зростання (Кзр) — відношення суми основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року;

коефіцієнт вибуття (Кв) — відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до суми всіх основних засобів на початок року;

коефіцієнт оновлення (Ко) — відношення заново введених за рік основних засобів до балансової вартості всіх основних засобів на кінець року). Між даними показниками існує тісний взаємозв’язок. Очевидно, що Кзр > 1 за умови, коли Ко > Кв, і нав­паки. Якщо сума вибулих фондів дорівнюватиме сумі заново введених, то Кзр = 1;

коефіцієнт сукупного відтворення (Ксв) — відношення вар­тості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості всіх основних засобів на початок року. Цей показник дає змогу судити про те, яка частка нововеддених основних засобів використана на просте відтворення, а яка — на розширене. Він акумулює в собі значення коефіцієнта вибуття (Кв) і приросту (Кпр). У формалізованому вигляді зв’язок між цими коефіцієн­тами можна подати так:

Ксв = Кв + Кпр;   (1)

Кпр =    (2)

де ОФкр і ОФпр — основні фонди відповідно на початок і кінець року.

Для того щоб переконатися в існуванні такого зв’язку, розглянемо випадок, коли основні фонди, що надійшли протягом року (ОФн), більші за основні фонди, що вибули протягом року (ОФв). Оскільки ОФн > ОФв, то ОФ кр > ОФ пр.

Отже, виходячи з формули визначення К пр, цей показник буде більшим нуля. Звідси:

Кв + Кпр =        (3)

Оскільки ОФкр можна записати виразом ОФкр = ОФпр + ОФн –
– ОФв, то вираз (3) набуде вигляду:

Кв + Кпр =

Отже, Кв + Кпр =  = Ксв.

За умови, що ОФн = ОФв, коли забезпечується лише просте відтворення основних фондів, ОФ кр= ОФ пр, а Кпр = 0.

Таким чином,

Кв + Кпр =

Математичний аналіз випадку, коли відбувається звужене відтворення основних засобів, також підтверджує існування даної залежності (детальніше про це див.: Андрійчук В. Г., Боброва О. Г. Обґрунтування методики оцінки процесу відтворення основних фондів // Агроінком. — 1999. — № 7).

Таким чином, при аналізі коефіцієнта Ксв потрібно брати до уваги, що в умовах розширеного відтворення, коли Кпр > 0, коефіцієнт вибуття характеризує рівень оновлення основних засобів, а коефіцієнт приросту — рівень їх розширеного відтворення. За умов звуженого відтворення основних засобів Ксв акумулює в собі негативний вплив коефіцієнта приросту і відображає фактич­ний рівень оновлення основних засобів. Різниця між Кв і Ксв відображатиме відносну потребу в основних засобах, за якої буде досягнуто їх просте відтворення. Якщо на підприємстві забезпечується лише просте відтворення, то Ксв = Кв і, таким чином, коефіцієнт сукупного відтворення відбиватиме лише рівень онов­лення основних засобів.

Про стан основних виробничих фондів можна судити з двох показників: коефіцієнта зношення (Кз — відношення суми зношення до первісної вартості основних засобів) і коефіцієнта придатності (Кп — частка від ділення первісної вартості засобів за мінусом усієї суми зношення на їх первісну вартість). Цей показник можна визначити і так: Кп = 1 – Кз. Чим вищий коефіцієнт придатності і менший коефіцієнт зношення, тим кращі умови має підприємство для більш раціонального використання основних засобів.

В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні показники:

Фондовіддача — відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об’єктивніше характеризує економічну ефектив­ність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.

По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов’язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різ­ним співвідношенням його складових елементів, ступенем при­датності та ін. Шукаючи резерви зростання фондовіддачі (Іф від), слід пам’ятати, що з економічного погляду вона знижується тоді, коли темпи збільшення продукції нижчі за темпи підвищення фондооснащеності виробництва, тобто Івп < Іф ос. При цьому зниження фондовіддачі завжди супроводжується перевищенням темпів підвищення фондоозброєності (Іф оз) над темпами зростання річної продуктивності праці (Іпп), тобто Іф оз > І пп. Ця закономірність є наслідком математичної залежності, відповідно до якої І пп = Іф оз · Іф від. Звідси Іф від = І пп : Іф оз. Із цього співвідношення випливає, що фондовіддача зростає лише тоді, коли темпи підвищення продуктивност праці випереджають темпи збільшення її фондоозброєності.

Фондомісткість — це зворотний показник фондовіддачі, тобто Фм = І : Іф від. Він указує, скільки було використано основ­них виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об’єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі.

Інтегральний показник фондовіддачі визначається за формулою:

де Іф від — індекс фондовіддачі, що розраховується діленням показника фондовіддачі у звітному періоді на базовий; Івп — індекс валової (товарної в поточних цінах) продукції. Він обчислюється діленням цього виду ефекту з гектара сільськогосподарських угідь у звітному році на даний показник у базовому році. Застосовувати інтегральний показник фондовіддачі доцільно для оцінки рівня ефективності використання основних виробничих фондів у динаміці за умови, коли їх фондовіддача знижується. Тенденція до зростання інтегрального показника фондовіддачі свідчитиме про позитивні зрушення у використанні цього ресурсу, і навпаки — тенденція до зниження його ставить перед підприємством невідкладні завдання щодо залучення наявних резер­вів використання техніки, продуктивної худоби, транспорту тощо.

Умовний строк окупності визначається як частка від ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на операційний прибуток підприємства, одержаний від основної діяльності. Потрібно домагатися, щоб цей показник був якомога меншим і не перевищував кількості років, за які окуповуються капіталовкладення відповідно до діючої банківської процентної ставки.

Поліпшення використання основних виробничих фондів означає, що за тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого прибутку або коли темпи збільшення цих видів ефекту випереджають подальше підвищення фондооснащеності виробництва.

Важливим напрямком поліпшення використання виробничих ресурсів є встановлення оптимального співвідношення між основ­ними й оборотними фондами з урахуванням виробничого напряму підприємств, ступеня розвитку головної галузі і досягнутого ними рівня фондооснащеності основними виробничими фондами.

Нестача оборотних фондів, особливо кормів, пального, добрив, отрутохімікатів, запасних частин тощо знижує ефективність використання основних фондів, негативно відбивається на кінцевих результатах господарювання. З іншого боку, недостатній рівень забезпеченості знаряддями праці не дає змоги раціонально використовувати предмети праці, що також погіршує результати виробництва.

Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшення вартості більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність використання знарядь праці. Важливо встановити раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами. При нестачі сівалок, плугів , культиваторів, борін, інших робочих машин і знарядь неможливо раціонально використовувати тракторний парк, так само як неможливо ефективно використовувати і названу техніку, коли підприємство недостатньо забезпечене силовими машинами.

Кращих результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість застарілої, впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну. Особливе значення для поліпшення використання основних виробничих фондів і підвищення ефективності виробництва має застосу­вання нових технологій вирощування сільськогосподарських куль­тур, утримання худоби і переробки сільськогосподарської сировини. Необхідно поглиблювати спеціалізацію і комбінування виробництва, впроваджувати прогресивні форми організації й оплати праці, підвищувати кваліфікацію кадрів та їх відповідальність за раціональне використання закріпленої за ними техніки.

На сучасному етапі (2002 р.) із становленням організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на засадах приватної власності, створено об’єктивні умови для раціональнішого використання основних засобів. Справжній власник не допустить, щоб його техніка, будівлі, споруди, транспорт використовувалися нераціонально. В цих умовах для подальшого поліпшення використання основних засобів, насамперед техніки, важливо створити добре розвинуту систему технічного обслуговування на базі дилерських пунктів, проводити ремонтно-обслуговуючі роботи лише на основі об’єктивної оцінки фактичного технічного стану машин та їх вузлів, здійсненої в процесі їх періодичного діагностування.

З виникненням у результаті аграрної реформи значної кількості аграрних формувань відносно малих розмірів (фермерських господарств, ТОВ, особистих господарств з приєднаними земельними ділянками (паями), що функціонують без створення юридичної особи) важливо розвивати міжгосподарське використання технічних засобів, які є одноосібною чи спільною власністю. Завдяки такій формі використання техніки зростає рівень її завантаженості і як наслідок зменшуються постійні витрати на одиницю робіт. Це економічно вигідно власнику техніки, оскільки, крім додаткового джерела доходу за надану в користування техніку, знижується собівартість механізованих робіт у його господарстві. Економічно вигідно це і користувачам техніки, оскільки малим підприємствам значно дорожче обходиться купівля і використання власних техніч­них засобів порівняно з їх підрядом чи орендою.