Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

11.1. Економічне становище провідних країн світу кінця XIX — початку XX ст.

Утвердження індустріального суспільства завер­шило формування на зламі XIX — XX ст. світового господарства як сукупності національних госпо­дарств, зв'язки між якими здійснювалися за допо­могою зовнішньоекономічних відносин. Передумо­вами формування світового господарства був роз­виток машинної індустрії та міжнародних засобів зв'язку, транспорту; міжнародний поділ праці призвів до наявності економічно розвинутих країн і країн з відсталою економікою; розвиток міжна­родної торгівлі та утворення світового ринку.

Важливим чинником, що позначився на форму­ванні світового господарства, було утворення коло­ніальних імперій. Наприкінці XIX ст. Англія і Франція стали величезними колоніальними держа­вами. Площа колоніальних володінь Англії 1899 р. дорівнювала 9,3 млн. кв. миль, населення Британської імперії - 309 млн. чоловік, відповідно у Франції — 9,7 млн. кв. миль і 56,4 млн. чоловік. Німеччина, Японія, США лише із середини 80-х років XIX ст. стали на шлях колоніальних загарбань.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окре­мих країн на виробництві певних видів продукції для задово­лення потреб ринку. Протягом XIX ст. Англія була "майстер­нею", спеціалізуючись на виробництві та продажу іншим краї­нам машин і устаткування. Спеціалізація визначала розвиток виробництва. Так, Німеччина посідала чільне місце у світово­му виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості; Франція — текстильних машин, шов­кових і суконних тканин; Англія - машин, взуття, шкіргалан­тереї, виробів харчової промисловості, чорних металів; Бельгія - зброї та інструменту, Австро-Угорщина - металів, цукру, хме­лю. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві так званих колоніальних товарів — бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку, джуту.

Результатом міжнародного поділу праці стало формуван­ня світового ринку товарів, кредитів, валюти, послуг та ін. Не­впинно зростали обсяги міжнародної торгівлі, в яку були втяг­нуті практично всі незалежні та колоніальні країни.

У роки промислового перевороту та індустріалізації світо­вий товарообмін перевищував темпи зростання виробництва. Провідну роль у світовій торгівлі відігравала Англія. Це по­яснювалося наявністю у неї значної кількості товарної маси внаслідок промислового перевороту, що почався раніше, ніж в інших країнах; наявністю колоніальних володінь; індустріа­лізацією в Європі й США, низькою вартістю товарів, великим торговим флотом.

З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі. Ціни систе­матично зростали внаслідок монополізації виробництва і роз­робки золотих копалень на Алясці, в Канаді, Півдні Африки. Зменшилася питома вага Європи в світовій торгівлі. Одночас­но посилилося значення американських і азіатських країн. Відбулися зміни в структурі товарообміну. Якщо для XIX ст. був характерним обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значення фабрикатів у експорті всіх європейських країн і США.

Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найбільш роз­винуті промислові країни, за винятком США, були мінімаль­но забезпечені сировиною.

У світовій торгівлі сільськогосподарськими продукта­ми превалював аграрний протекціонізм, посилений кризою

1875-1896 рр. Лише Англія скасувала хлібні мита, що було викликано інтересами промислового капіталу. На шлях вільної торгівлі стали Бельгія і Голландія. Відбувався пере­лом у світових хлібних цінах, почалось їх підвищення. Різко скоротився експорт зернових культур із США, натомість посилився з Росії, Канади, Аргентини, Австрії, Румунії. Більшу роль почав відігравати експорт м'ясо-молочних продуктів та птиці.

Поряд із розвитком міжнародної торгівлі дедалі більшої ваги, починаючи з 70-х років, набирав експорт капіталу. Екс­порт капіталу на 2/3 - 3/4 був спрямований в колонії та за­лежні країни. Так, Англія 52,2% капіталу вклала в колонії та домініони, 21,9% - у залежні країни. Сферами розміщення ка­піталів були запізні й шосейні дороги (61,4%), торгівля (19,9%), банки та страхова справа (2,5%), видобуток сировини, чайні, кофейні плантації (9,2%).

Франція розпочала діяльність світового кредитора з шес-типроцентної позики саксонському королю в 1811 р. До 70-х років XIX ст. капітали вкладали в облігації, акції промисло­вих підприємств. З кінця XIX ст. Франція вивозила капітал у позичковій формі, тобто у вигляді державних позик і цінних паперів, віддавала в ріст під проценти. Перед першою світовою війною французькі позики розподілялися таким чином: Європа - 22 млрд. марок, у тому числі Росія - 12 млрд., (40% усіх французьких вкладень), Німеччина - 1 млрд., балканські краї­ни — 3 млрд., Австрія — 2,5 млрд., країни Америки — 6 млрд. марок, у свої колонії - всього 10% капіталу.

Німеччина вкладала 98% капіталу, що вивозився, в освоєн­ня джерел сировини і ринків збуту в залежних країнах (Бал­кани, Туреччина, Китай). США спрямували 85% капіталу для забезпечення свого панування в Новому Світі.

Важливою формою зовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні міграційні процеси, пов'язані з переселенням євро­пейців до Америки. З 1816 р. по 1850 р. з Європи до США емігрувало 5 млн. чоловік, а в другій половині XIX ст. -18 млн. До середини XIX ст. найінтенсивніше виїжджали з найбільш розвинутих капіталістичних країн: Великобританії, Німеччини, Франції. З кінця XIX ст. посилився потік емі­грантів із країн Східної та Південної Європи і Австро-Угор­щини, Італії, Росії.

Важливими економічними наслідками міжнародної міграції робочої сили були стимуляція розвитку промисловості

й сільського господарства в країнах Імміграції, посилення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів із цих країн і одночасно імпорту товарів у країни імміграції. Зміни­лася структура імпорту промислове розвинутих країн. До 80% його становили сировина та продукти харчування.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. сталися зміни у ва­лютних відносинах між країнами. Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплювалася за зо­лотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту (системою класичного монометалізму). Ця система виникла в Англії наприкінці XVIII ст. У 1871 р. вона запрова­дила золоту валюту, в 1877 р. - Голландія, 1879 р. - США, 1892 р. - Австрія, 1897 р. - Японія, 1898 р. - Росія. Крім золотих монет, в обігу були білонна (розмінна) монета, що виго­товлялась із срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші у формі білетів державної скарбниці, банківські білети. З усієї маси грошей, що знаходилась в обігу індустріальних країн у 1885-1913 рр., 70-80% становили золоті й срібні монети.

В 1910 р. відбувається чергове загострення міжнародних відносин. Протиріччя були пов'язані з геополітичними інтере­сами промислове розвинутих країн в Ірані, Афганістані, на Далекому Сході, а головне - на Балканах, де зосередили свою увагу Німеччина, Англія, Франція, Австро-Угорщина, Росія.

Перша світова війна розпочалась 19 липня (1 серпня) 1914 року між двома ворогуючими блоками країн - Антантою (Ан­глія, Франція, Росія) та Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). У війну було втягнуто 34 держави з насе­ленням понад 1 млрд. чоловік.

Основний театр воєнних дій розгорнувся на європейському континенті, де були зосереджені центри фінансового життя, про­мислового виробництва. Війна набула затяжного характеру і потребувала величезних матеріальних і фінансових затрат. Ви­никла потреба поставити економіку на воєнні рейки. За таких умов країни, що воювали, намагалися за будь-яку ціну підірвати господарство противника. Одним із таких засобів була економіч­на блокада. Оскільки на початку XX ст. сформувалася світова система господарства, то залежність економіки країни від імпорту сировини, палива, продуктів харчування була дуже велика. Тому воюючі країни великого значення надавали контролю над світо­вими шляхами сполучення. Найбільш вразливою щодо цього була Німеччина. В 1913 р. вона ввозила на 10,7 млрд. марок сировини і продуктів харчування. Антанта, прагнучи послабити

воєнно-економічний потенціал Німеччини, оголосила їй еконо­мічну і морську блокаду. Такі дії негативно вплинули на госпо­дарство Німеччини.

З початком війни в Німеччині був утворений Воєнно-про­мисловий комітет, до складу якого увійшли військові, великі підприємці, фінансисти. Він узяв на себе функції обліку втрат сировини, організацію виробництва сурогатів і централізацію розподілу воєнних замовлень. Для прискорення мілітаризації господарства уряд Німеччини прийняв "програму Гінденбур-га", яка передбачала нарощення воєнної продукції. Переорієн­тувавши металургійні, машинобудівні, хімічні та інші підприє­мства на виробництво зброї та військового спорядження, Німеч­чина збільшила випуск гармат з 4 тис. у 1915 р. до 22 тис. у 1918 р., снарядів з 1 млн. на місяць у 1914 р. до 11 млн. у 1918 р., кулеметів з 200 на місяць у 1914 р. до 1400 у 1917 р. Мілітаризація господарства набирала критичних меж. Вироб­ництво зброї та воєнного спорядження на кінець війни скла­дало 75% усієї продукції Німеччини. Скорочувалося вироб­ництво товарів масового споживання, чавуну, сталі, кам'яного вугілля. Щоб забезпечити промисловість сировиною, уряд по­чинає широко залучати нейтральні країни як посередників у постачанні сировини.

Негативно вплинули на стан господарства Німеччини по­головні мобілізації. Гостра потреба в кваліфікованих робітни­ках відчувалась упродовж усієї війни. Значних втрат зазнає сільське господарство. В 1916 р. було зібрано пшениці 66%, жита - 68%, картоплі - 45% у порівнянні з 1913 роком. Для селянських господарств була введена система продрозкладки: обов'язкове постачання державі всього врожаю, за винятком суворо обмеженої норми для особистого споживання. Скоро­чення власного виробництва сільськогосподарської продукції та обмеження імпорту продуктів харчування позначилися на продуктивності робітників у промисловості. У грудні 1917 р. була запроваджена загальна мілітаризація праці - було прий­нято "Закон про трудову повинність" для чоловіків віком від 16 до 60 років.

Великі зміни під час війни відбулися в господарстві Вели­кобританії. Незважаючи на великий потенціал, ця країна теж була не готова до ведення затяжної війни, тому також була змушена перебудувати економіку для потреб війни. Швидко зростала воєнна промисловість, хоч загальний обсяг виробниц­тва зменшився. "Підводна" блокада, скорочення виробництва

призвели до втрати традиційних ринків товарів та капіталів. Цим зразу ж скористалися США і Японія. Вони зайняли місце англійців у Канаді, Аргентині, Китаї, проникли в англійські колонії. Скорочення імпорту продуктів харчування стимулю­вало розвиток сільського господарства. Англійський уряд вжив ряд заходів щодо збільшення посівних площ.

Значних збитків у ході війни зазнало господарство Франції. її промисловість була розміщена у східних районах, які окупу­вала Німеччина. Ці райони напередодні війни виробляли 75% кам'яного вугілля і коксу, 81% - чавуну, 63% - сталі, 60% про­дукції машинобудування. Втрата важливих промислових ра­йонів активізувала роботу підприємств у центральних і півден­них районах Франції. Завдяки цьому деякі галузі переверши­ли довоєнний рівень виробництва (хімічна, гумова, електротех­нічна, авіаційна і автомобільна). Але загальний обсяг промис­лового виробництва на кінець війни зменшився майже напо­ловину. Дуже скоротилося виробництво в легкій, харчовій і будівельній промисловості. Зростало виробництво зброї та спо­рядження. Мобілізація населення відчутно вдарила по сільсько­му господарству Франції. На третину скоротилися посівні площі зернових культур, зменшилося поголів'я худоби, коней.

У найбільш вигідному становищі опинилися Сполучені Штати Америки. Спочатку вони дотримувалися нейтралітету й уміло користувалися його перевагами для швидкого економіч­ного зростання. США стали основним постачальником озбро­єння, продуктів харчування для воюючих країн. Уже на почат­ку 1915 р. їм вдалося встановити контроль над ринками збуту, джерелами сировини і сферами капіталовкладень інших дер­жав. Виконання військових замовлень зумовило зростання ви­робничих потужностей і зайнятості населення. Промисловість і сільське господарство отримали фактично ненаситимий ринок збуту в особі держави. Військові поставки воюючим країнам рік у рік зростали - з 1 млрд. дол. у 1914 р. до 3 млрд. дол. у 1916 році.

США були єдиною країною, яка за роки війни швидко нарощувала виробництво. Особливо це проявилося після їх вступу у війну на боці Антанти (квітень 1917 р.). Випуск промислової продукції зріс на 26% , виробництво пшениці - в 1,5 рази. США зайняли лідируюче становище в світі, перетво­рившись з боржника в міжнародного кредитора. Національ­не багатство країни збільшилося зі 192 млрд. доларів у 1914 р. до 488,7 млрд. дол. у 1920 році, капіталовкладення

за кордоном - з 3,5 млрд. до 6,5 млрд. дол. Постачання іно­земних ринків створило надзвичайно сприятливі умови для розвитку нафтової, кораблебудівної, автомобільної та інших галузей промисловості.