Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

11.1. Місце фінансового планування і прогнозування в ринковій економіці

11.1. Місце фінансового планування і прогнозування в ринковій економіці

Невизначеність, властива ринковим умовам господарювання, визначає нагальну необхідність планування або моделювання діяльності підприємства. При цьому фінансове планування можна визначити як один з найголовніших інструментів зміни напрямків фінансових потоків на підприємстві.

Планування – це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру з визначенням шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді “дерева цілей”.

Місце фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є однією з функцій управління, тому фінансове планування – це функція управління фінансами.

Функції управління – це частина управлінської діяльності. Вони визначають формування структури управлінської системи.

Планування в управлінні – це:

конкретизація цілей управління в системі показників фінансово-господарської діяльності підприємства;

розробка стратегії і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту.

З погляду менеджменту функція “планування” полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.

План підприємства, який враховує працю людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), має силу наказу для зазначених в ньому осіб і структурних одиниць. В плані чітко і докладно зазначаються:

мета діяльності підприємства та його структур за плановий період, кількісно виражена системою встановлених показників із зазначенням конкретних видів випуску та характеру роботи;

методи і терміни ув’язки засобів і цілей;

етапи і строки виконання робіт;

виконавці плану по термінах і видах робіт;

методи, етапи і засоби контролю виконання плану.

Практично вся система господарського управління і регулювання виробництва створена на методах планування. Оскільки завершення одного етапу роботи служить початком наступного, пов’язати всі етапи без допомоги планування неможливо.

За твердженням канадського бізнесмена Д. Дейла, “план є основою контракту між підприємцем і фінансистом-інвестором. План бізнесу – це загальноприйнятий прийом менеджменту, який використовується корпораціями і установами всіх розмірів для того, щоб сформулювати мету і запропонувати шляхи її досягнення. Він, як правило, складається на 5 років. Рада директорів розвинутої компанії орієнтується на довготерміновий план, як на дорожню карту”.

Вдалий план, на думку Д. Дейла, – одна з основних умов успіху будь-якої фірми. Виходити на ринок зі своєю продукцією, не маючи чітко продуманого і розрахованого плану дій, – гарантія провалу фірми.

Необхідність складання планів визначається багатьма причинами, наприклад, В.Ковальов виділяє три найважливіших:

невизначеність майбутнього;

координуюча роль плану;

оптимізація економічних наслідків[1].

Невизначеність майбутнього полягає не у визначенні точних цифр і орієнтирів стану фірми у майбутньому, а у встановленні важливих напрямів (коридору), в межах яких може варіюватись той чи інший показник.

Зміст координуючої ролі плану полягає у наявності добре деталізованих і взаємопов’язаних цільових установок, що дисциплінують оперативну і перспективну діяльність підприємства.

Оптимізація економічних наслідків полягає в тому, що будь-яке неузгодження чи збій діяльності системи потребує фінансових затрат на його подолання. Якщо є план, ймовірність збою є нижчою.

Фінансове планування не тотожнє фінансовому прогнозуванню.

Відомо, що прогнозування сконцентровано на найбільш ймовірних подіях і результатах. Якщо уявити наперед, що саме може відхилити заплановане в будь-який інший бік, тоді найбільш імовірно, що підприємство помітить небезпечні симптоми, а, отже, зможе зреагувати швидше, щоб виправити положення.

Слід відзначити, що фінансове планування не ставить за мету обов’язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можливо було б уникнути.

Для цього підприємства розробляють декілька способів ситуаційного аналізу, відповідаючи на запитання “а що, якщо?”. Деякі розробляють план і його результати, виходячи з найбільш імовірного набору умов, а потім змінюють прийняті ними припущення поступово, по одному. Деякі менеджери можуть розглядати наслідки кожного варіанту плану в межах визначених комплексних сценаріїв. Наприклад, один сценарій може передбачати високі процентні ставки, які призводять до уповільнення росту світової економіки і зниження товарних цін. Другий сценарій може базуватись на ідеї зростаючого падіння у вітчизняній економіці, високій інфляції і слабкій національній валюті.

В основу фінансового планування покладено стратегічний і виробничий плани.

Стратегічний план передбачає формулювання цілей, задач і сфери діяльності підприємства. Наприклад, наступна цільова установка: “Забезпечити щорічний приріст обсягів виробництва протягом 2000-2003 років в розмірі 20 %”.

Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики.

В рамках стратегічного планування виділяється чотири типи цілей (рис. 11.1).

 

 

 

 

Рис. 11.1. Цілі стратегічного планування

 

Ринкові цілі визначають, який сегмент ринку планується осягнути.

Виробничі – які структура виробництва і технологія забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості.

Фінансово-економічні – які джерела фінансування і які приблизні фінансові результати обраної стратегії.

Соціальні – як діяльність підприємства задовольнить потреби членів суспільства.

Автори книги “Фінанси зарубіжних корпорацій” Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. наводять наступний приклад. Італійський концерн “Фіат” вже з початку 70-х рр. почав працювати за затвердженими трирічними планами, а з 1988 р. перейшов на п’ятирічне планування. Причому менеджери концерну досягають безперервного наскрізного планування при роботі всіх пов’язаних з ним підрозділів, в тому числі сторонніх постачальників ТМЦ. П’ятирічні плани “Фіату” безпосередньо пов’язані з поточним плануванням. По закінченні кожного року 5-річного довготермінового плану він коригується на наступні 5 років з врахуванням фактичних результатів роботи концерну в минулому році. Безперервно коригуючи довготермінові плани, концерн постійно має перспективу на п’ятирічку. Таке планування також передбачає постійне коригування нормативів. Стратегічний план на підставі оцінок менеджерів концерну встановлює напрями його діяльності і кінцеві результати, які слід отримати в майбутньому. За вибір цього напряму відповідальність несе вище керівництво, яке визначає цілі і пріоритети фірми. Поточне планування, організація оперативної діяльності концерну є задачею керівників структурних підрозділів, які визначають засоби і методи досягнення цілей на перспективу. З врахуванням довготермінового плану керівники нижчої ланки забезпечують кожне робоче місце детальним планом діяльності концерну на кожен відрізок часу, починаючи з першої години дії плану[2].

Фінансове планування – це процес, який складається з наступних процедур:

Аналіз фінансових та інвестиційних можливостей, які має підприємство.

Прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнути несподіванок і усвідомити зв’язок зробленого сьогодні з тим, які рішення доведеться приймати в майбутньому.

Обґрунтування обраного варіанту рішень з ряду можливих (цей варіант і буде представлений в кінцевій редакції плану).

Оцінка результатів підприємства в порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.

В короткотерміновому плануванні плановий період (горизонт планування) рідко перевищує 12 місяців. Застосовуючи цей вид, керівництво підприємства прагне до максимальної точності у відповіді на питання, чи достатньо його грошових коштів для оплати поточних рахунків, тому використовує короткотермінове планування для визначення потреби в позиках і пошуку вдалих кредиторів.

Фінансове планування взаємопов’язане з плануванням виробничо-господарської діяльності підприємств. Всі статті фінансового плану підприємства будуються на основі показників виробничого плану (обсягу виробництва продукції, кошторисах витрат на виробництво, капітальних вкладень тощо). Таким чином, виробничий план відіграє головну роль у фінансовому плануванні. Проте процес упорядкування фінансового плану не є арифметичним перерахунком планових виробничих показників у фінансові. Ці два види планування взаємозалежні і впливають один на одного.

В колишньому СРСР такий взаємозв’язок обумовлював необхідність упорядкування на підприємствах єдиного виробничо-фінансового плану, що називався техпромфінпланом. Він представляв собою комплексний збалансований по розділах і показниках плановий документ, що визначав всі сторони виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємства, а також соціального розвитку його колективу. Його складовою частиною був фінансовий план, що відображав в узагальненому вартісному вигляді всю виробничо-господарську діяльність підприємства, забезпечував комплексну збалансованість усіх розділів техпромфінплану. В ньому визначались розміри і джерела одержання прибутків, рівень і напрямки витрат, кредитні взаємовідносини з банком, взаємовідносини з вищестоящими організаціями і державним бюджетом.

В сучасних умовах зв’язок фінансового і виробничого планування ще більш посилився, оскільки такі найважливіші показники, як реалізація продукції в грошовому виразі і прибуток, визначають можливості успішного розвитку підприємства, що, в свою чергу, підвищує роль фінансових планів.

Однак поряд з факторами, які потребують широкого впровадження фінансового планування в сучасних економічних умовах, діють й інші фактори, які обмежують його застосування в Україні.

Такими факторами виступають:

відсутність зрозумілих стратегічних цілей у підприємств;

нестабільність фіскальної політики держави;

складності при визначенні потреб підприємства в ресурсах;

недостатність досвіду самостійної постановки цілей, планування дій і залучення ресурсів в умовах ринку;

недоліки існуючої системи управлінського обліку;

застарілі методи оперативного планування;

відсутність кваліфікованих кадрів, обізнаних із сучасними методами планування;

недостатній рівень розвитку інформаційних технологій на підприємствах.



[1] Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1999.

[2] Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. – К.: Либідь, 1993.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+