Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

11.1. Організація подорожі

Мета і завдання. Залежно від змісту і напрямів роботи краєзнавчого товариства чи гуртка перед учасниками майбутньої подорожі ставиться певна мета. Вона передбачає ознайомлення на місці з районом подорожі, пошуково-дослідницькі роботи, забезпечення фізичного розвитку, спортивного вдосконалення, здорового відпочинку школярів тощо. Виходячи з поставленої мети, визначають конкретні завдання. Вони можуть бути різними, залежно від віку та фізичної підготовки учасників туристської подорожі, її складності тривалості, від фінансових можливостей, забезпеченості належним спорядженням та високоякісними продуктами харчування, а також інших умов.

Ні в якому разі головною метою туристської подорожі не може бути розважальна. Важливою умовою будь-якої подорожі є дослідження рідного краю чогось іншого району, виконання суспільне корисної роботи.

Туристська подорож, як правило, передбачає не одне завдання. Проте головне з них — це виконання прикладних пошуково-дослідницьких робіт. Учасники подорожі нерідко виконують завдання різних державних організацій, установ, місцевих Рад народних депутатів, науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів тощо. Керівник та учасники подорожі повинні добре знати, яку пошуково-дослідницьку і суспільно корисну роботу можна виконувати під час мандрівки. Всі мають усвідомити, що кожна туристська подорож — це поглиблене пізнання Батьківщини.

Мандруючи своєю країною, учні ознайомлюються з її героїчною історією, унікальною природою, творчою працею людей, важливими проблемами і досягненнями господарства.

Вибір і вивчення району подорожі. У підготовчий період вибирають і вивчають район майбутньої подорожі. При цьому її керівники повинні знати, що забороняються далекі подорожі, якщо учні не ходили у туристські походи по своєму краю. Лише з нагромадженням туристського досвіду можна планувати багатоденні подорожі за межі області. Крім того, для здійснення далекої подорожі всі її учасники повинні виконати норматив «Турист».

Таким чином, розпочинати подорожі найкраще у своєму районі чи області. Перші місцеві походи не потребують тривалого часу на під'їзди, великих витрат на переїзди і туристське спорядження. А після походів по рідному краю можна вибирати для подорожей інші райони країни. Перевага надається тому, який має найбільший пізнавальний інтерес. Разом з тим слід враховувати його віддаленість від своєї місцевості, наявність зручних шляхів, час перебування, транспортні та інші витрати.

Вибраний район майбутньої подорожі детально вивчають за допомогою науково-популярної літератури, довідників, путівників, періодичних видань, метеорологічних спостережень, лоцій річок та озер, картографічних матеріалів тощо. Корисними порадниками можуть бути журнал «Мир путешествий», а також письмові звіти туристських груп про подорожі в цьому районі. У таких звітах можна почерпнути довідкові відомості про подорож, її організацію та район, його туристські можливості, екскурсійні об'єкти; знайти технічний опис маршруту, графік руху, поради щодо подолання природних перешкод, транспортне сполучення, кошторис, списки групового та особистого спорядження, перелік продуктів харчування, склад ремонтного набору та похідної аптечки; підсумки подорожі, висновки та вказівки.

Район подорожі рекомендуємо вивчати всім складом її учасників. Колективне вивчення згуртовує групу, поглиблює процес засвоєння необхідного матеріалу, потрібного для кращого сприймання та пізнання побаченого. На основі опрацьованого матеріалу складають географічний опис району майбутньої подорожі, до якого включають дані про природні умови, передусім про рельєф місцевості, перепади температури у місцях, де пролягає маршрут походу, про кількість опадів, найбільш імовірну погоду на всі дні продовження маршруту, місцезнаходження екскурсійних об'єктів.

Плануючи подорож, керівник встановлює прямі контакти з місцевими установами та організаціями, повідомляє письмово про намічені строки подорожі, робить запит про надання відомостей, які допоможуть до неї підготуватися (про тип і стан шляхів сполучення та засобів зв'язку, можливість придбання на місці спорядження і продуктів харчування та ціни на них тощо). З'ясовує також питання про проведення під час подорожі суспільно корисної роботи, організовує переписку з учителями та учнями шкіл, краєзнавцями, старожилами, лісниками, мисливцями. Попереднє детальне вивчення району подорожі потрібне для розробки маршруту туристського походу, так для гарантування його безпеки.

Розробка маршруту походу. Після детального вчення району майбутньої подорожі вибирають і розробляють маршрут, визначаючи насамперед його часткову та кінцеву точки, а також основні через які він проходитиме. Обираючи маршрут, керуються метою та завданнями подорожі. При цьому слід пам'ятати про тривалість походу, фінансові можливості туристську підготовку та засоби пересування. Основною вимогою до вибору туристського маршруту є його пізнавальне значення. Розробляючи маршрут, керівник намічає можливі місця ночівлі, екскурсійні об’єкти для огляду, зустрічі з місцевим населенням ознайомлення з його життям та побутом.

Складність маршруту походу повинна відповідати стану фізичної підготовленості учасників і набутому ними досвіду. Саме від цього залежить категорія складності походу. Якщо його учасники мають досвід проходження простих маршрутів, то плануються складніші. Виходячи з цього збільшують протяжність маршруту, передбачають додаткові природні перешкоди. При подоланні гірських перевалів, перешкод на пересіченій місцевості, лісових і заболочених ділянок туристи повинні розраховувати насамперед на власні сили, досвід та уміння. Однак навіть при задовільній фізичній підготовці учасників походу не варто захоплюватися складними маршрутами, особливо по безлюдній місцевості. Це ускладнить подорож, обмежить можливості детального ознайомлення з наміченими для огляду цікавими об'єктами, порушить календарні строки походу, викличе фізичну перевтому дітей, моральне їх незадоволення, а то й призведе до виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть мати негативні наслідки.

При плануванні маршруту намічають поступове зростання протяжності та складності природних перешкод. Проходження технічно найскладніших ділянок планується на другу третину походу, оскільки до цього маса рюкзака ще велика та й учасники походу ще не повністю увійшли у робочий ритм переходів. На цій частині маршруту передбачається подолання найважчих ділянок, відвідання найбільшої кількості екскурсійних об'єктів. На 4—5-ту добу планується перша днівка для відпочинку, припасування та лагодження спорядження.

Плануючи маршрут, треба дотримуватися такої практики, щоб по можливості зменшити навантаження на учасників походу. Для цього заздалегідь намічають пункти, куди можна надіслати поштою або транспортом частину продуктів і де можна поповнити їх каси. Рекомендується також створювати базові табори, з яких проводити радіальні маршрути з мінімальним навантаженням. Окрім основного маршруту подорожі планують полегшений запасний варіант. Він знадобиться тоді, коли неможливо буде йти основним маршрутом через хворобу, одного з учасників походу через несприятливі природно-погодні умови (погіршення погоди, розлив річок, підвищення лавинонебезпечності, пожежа в лісі тощо).

Залежно від конкретних умов, специфіки подорожі, підготовленості групи обирають і тактичний варіант маршруту: лінійний (наскрізний); радіальний або лінійно-радіальний; кільцевий. Лінійний маршрут - це такий, у якого початкова та кінцева точки розташовані в протилежних кінцях. Він передбачає проходження значних відстаней, що дає можливість досить повно ознайомитися з районом подорожі. Лінійні маршрути найскладніші, але й найбільш пізнавальні. Тому ними найчастіше користуються у практиці туризму, незважаючи навіть на певні незручності (на таких маршрутах немає можливості створювати базові табори, де можна залишити частину вантажу та поповнити запаси продуктів).

Радіальний маршрут передбачає кількаденні походи від базового табору, далекі екскурсії або розвідувальні виходи з відхиленням від основного маршруту. Радіальні виходи, як правило, роблять від основного маршруту для огляду цікавих у пізнавальному значенні об'єктів.

Кільцевий варіант характерний тим, що початок і кінець маршруту розташовані в одній точці. Він зручний, бо туристи повертаються в початкову точку походу, де можна заздалегідь замовити квитки на зворотний шлях.

Одна з обов'язкових вимог до туристського маршруту — наявність зручних під'їздів і підходів. При цьому дотримуються такого правила: час на під'їзди до маршруту та на зворотний шлях, а також транспортні витрати не повинні перевищувати чверті затрат часу та коштів на всю подорож. ;

Під час розробки майбутнього маршруту орієнтовно визначають категорію його складності, користуючись нормативами, вказаними у Правилах організації самодіяльних туристських подорожей (для школярів від І до III категорії). Складність маршруту насамперед від рівня туристської підготовки учасників і керівників.

У походах І категорії складності дозволяється брати участь здоровим дітям віком від 14 років. У походах II категорії допускаються діти віком від 15 років причому група випускається на маршрут, якщо 3/4 її складу брали участь у поході І категорії, а інші виконали норматив «Турист». У туристський похід ІІІ категорії складності мають право виходити діти не молодші 16 років. При цьому склад групи повинен бути таким: 2/3 юних туристів брали участь у поході II категорії складності.

Основними чинниками, що характеризують категорію складності туристського маршруту, є загальна його довжина та протяжність ділянок з природними перешкодами. На пішохідних маршрутах це ділянки з дуже пересіченою місцевістю, наявністю буреломів та завалів, стелюхів або чагарників, заболочених земель, осипів, скельних виходів, гірських перевалів, переправ через водні перешкоди тощо. Природними перешкодами для лижних подорожей є: снігова цілина, на якій потрібно прокладати лижню; дуже пересічена місцевість, ліс з густим переліском, бурелом; суворі погодні умови (низька температура, сильні вітри, висока вологість повітря) ; відсутність дров.

Чинники, що визначають складність гірської подорожі: кількість перевалів і трудність їх подолання, складність і тривалість підходів до них, кількість ночівель вище снігової лінії, середня та максимальна висота маршруту, наявність палива на бівуаках, тривалість перебування на висоті.

До природних перешкод у водній подорожі належать швидкість течії річки, наявність перекатів, порогів, бистрин, завалів, волоків тощо. При визначенні складності водного маршруту враховуються також греблі, шлюзи, заплави, розсипний сплав; рух проти течії за допомогою жердин або мотузки; складність підходу до початку водного маршруту; рух по відкритих водних просторах (море, озеро, водосховище) на віддалі, що дорівнюють денному переходу або перевищують його.

Траса маршруту подорожі повинна проходити через найзручніші природні шляхи (польові дороги, стежки, долини річок, струмки, обладнані переправи через водні перешкоди, гірські перевали), а також населені пункти, бази, метеорологічні станції, гідромости. Проміжні населені пункти та різноманітні бази і станції є опорними пунктами для туристських груп. У них туристи влаштовують ночівлі та днівки, лагодять і припасовують спорядження, поповнюють запаси продуктів телеграфують про проходження маршруту.

Маршрут наносять на карту району подорожі, причому за картою та описами виявляють всі можливі ділянки з природними перешкодами та підраховують загальний кілометраж. Для кращого дослідження географічної обстановки вздовж маршруту виготовляють «маршрутну стрічку». Відмірюють по обидва боки маршрутної лінії невеликі відрізки завдовжки 10-15 км і переводять їх на кальку або прозорий папір, Стрічку можна виготовляти з кількох частин, але обов'язково на кожній ставити стрілочку, яка б вказувала напрямок «північ — південь». Стрічка розміром приблизно 30X150 см складається гармошкою. На неї можна детально наносити географічні відомості про маршрут.

Враховуючи наявність природних перешкод, рівень фізичної і технічної підготовленості учасників походу, масу їхніх рюкзаків, темп руху, час для пошукової роботи, розташування населених пунктів і наявність екскурсійних об'єктів, для огляду яких необхідні зупинки, розробляють календарний план походу, графік руху в цілому і денних переходів зокрема. При цьому потрібно залишати резервний час на випадок негоди, непередбаченої природної перешкоди, хвороби когось з учасників походу тощо. Для п'яти-, семиденного походів рекомендується мати в резерві один день, а для двотижневого — два дні.

Складаючи графік руху, потрібно керуватись таким правилом: тривалість подорожей для учнів 7— 8 класів не повинна перевищувати 20 днів з добовими переходами 14—16 км, а для учнів 9—10 класів — 30 днів з добовими переходами 17—18 км.

Розроблений маршрут детально обговорюється на зборах групи та затверджується на педагогічній раді школи у присутності всіх учасників подорожі. Тут учителі історії, біології, літератури та інших предметів можуть давати завдання групі щодо вивчення питань і збирання матеріалів, цінних для школи.

Після розробки маршруту складають план подорожі, який відображає головні завдання походу (пізнавальне, спортивне, суспільне корисне). У плані конкретизують краєзнавчу та суспільне корисну роботу на маршруті, перелічують екскурсійні об'єкти для відвідування, подають відомості про маршрут, графік руху подолання природних перешкод тощо.

Формування групи та розподіл обов'язків. Практика свідчить, що найкраще, коли у групі 12—16 чол. Наявність більшої кількості учасників викликає певні труднощі під час переїздів, ночівель тощо. Важливо, щоб учасники подорожі були приблизно однакові за віком, фізичною та спеціальною підготовкою, витривалістю, психологічно сумісні. Бажано, щоб вони були об'єднані спільними інтересами.

З виховною метою до складу групи можна включити учнів з низькою успішністю та недисциплінованих. Нерідко такі учні, потрапляючи у згуртований дитячий колектив, починають відчувати себе повноцінними його членами і докорінно змінюють свою поведінку та ставлення до навчання, виявляють певні інтереси і здібності. Чимало так званих «важких» учнів поліпшують успішність, стають активними туристами-краєзнавцями та помічниками учителів.

Важливим моментом в організації подорожі є розподіл обов'язків у групі. При цьому повинні бути враховані туристський досвід, фізичні дані, практичні навички, бажання виконувати ті чи інші доручення.

Керівника групи призначає та затверджує педагогічна рада. Це один з учителів, ним може бути і один з батьків або представник шефської організації. Керівник відповідає за підготовку і проведення подорожі, формує групу та організовує всіх її членів. Він відповідає за безпеку учасників подорожі та успішне проходження маршруту. Після закінчення подорожі керівник очолює підготовку звіту.

Заступником керівника може бути вчитель, лаборант, батько якогось учня, представник шефів, студент-практикант, досвідчений учень тощо.

Заступник є головним помічником керівника його розпорядження обов'язкові для всіх учасників подорожі, довше діє відповідно до рішень керівника. У разі відсутності керівника на окремих етапах підготовки до подорожі або у випадку тимчасового поділ групи на маршруті він виконує роль керівника.

Завгосп відповідає за харчування групи: закупляє продукти, розподіляє їх по рюкзаках, веде облік продуктів, турбується про їх збереження і поповнення на маршруті, в разі необхідності разом з керівником перерозподіляє продукти в поході.

Відповідальний за спорядження відає обліком і ремонтом, турбується про збереження спорядження.

Шеф-кухар відповідає за складання меню, приготування їжі та збереження кухонного інвентаря, разом із завгоспом стежить за збереженням, витратою та поповненням продуктів.

Санінструктор ще до початку подорожі знайомиться із засобами першої допомоги хворому або потерпілому: комплектує, зберігає та поповнює похідну аптечку; видає ліки, стежить за здоров'ям членів групи, виконанням юними туристами санітарно-гігієнічних правил; дбає про санітарний стан бівуаку, а в разі потреби разом з керівником групи або його заступником надає першу медичну допомогу хворому або потерпілому.

Кореспондент веде щоденник подорожі, у який записує події, що відбулися в поході, складає хронометраж ходових днів. Щоденник може доповнюватися записами інших членів групи.

Фотограф відповідає за виготовлення фотографій для звіту, альбомів і стендів.

Кінооператор відповідає за кінознімання та виготовлення кінофільму.

Художник проводить замальовки в поході та складає «кроки» маршруту (окомірне знімання траси).

Політінформатор забезпечує групу свіжими газетами та організовує їх читання.

Культорганізатор відповідає за культмасову роботу (вечори туристських пісень біля багаття, концерт художньої самодіяльності для місцевих жителів), проводить культпоходи в кіно та театри, турбується про відвідання музеїв.

Фізорг проводить ранкову зарядку, влаштовує спортивні і туристські ігри й змагання серед учасників подорожі, а також з місцевими жителями.

Костровий відповідає за своєчасне розпалювання вогнища за будь-яких погодних умов і гасіння його .

З метою кращої організації руху на маршруті призначають направляючого та замикаючого. Це переважно досвідчені учні, добре фізично розвинені та витривалі. Бажано, щоб вони мали певний туристський досвід. Направляючий задає та регулює темп руху, а замикаючий стежить за тим, щоб під час руху групи на маршруті не було відстаючих. В разі потреби замикаючий надає допомогу відстаючим.

Для проведення пошуково-дослідницької роботи призначають відповідальних за окремі види робіт і спостережень залежно від інтересів, здібностей, нахилів і знань того чи іншого учня: топограф, геолог, метеоролог, гідролог, ґрунтознавець, ботанік, зоолог, ландшафтознавець, історик, етнограф, економіст-географ тощо.

Розподіляючи обов'язки, керівник повинен враховувати цінну ініціативу юних туристів. Він дає більше персональних завдань і вимагає особистої відповідальності кожного. У невеликих за кількістю групах виконання обов'язків може поєднуватися. Розбивкою бівуаку, заготівлею дров, забезпеченням водою, приготуванням їжі та іншими господарськими роботами займаються по черзі всі учасники подорожі — чергові. Кожний член групи повинен навчитися виконувати ці нескладні господарські справи, сумлінно виконуючи обов'язки. Це знадобиться в житті.

В разі потреби в нічний час встановлюються по черзі змінні чергування. Чергові підтримують багаття, охороняють нічний відпочинок товаришів, сушать їхній одяг і взуття, своєчасно готують сніданок і будять групу. Для збереження сил учасників походу і кращого нічного відпочинку можна не організовувати нічних чергувань. Так роблять перед або після важких переходів, якщо цьому сприяють похідні умови (віддаленість бівуаку від населених пунктів, відсутність, небезпечних диких і здичавілих тварин, протипожежна безпека, відсутність загрози стихійних природних явищ тощо).

Сумлінне виконання покладених на учнів обов'язків у поході є відмінною школою трудового і професійного виховання.

Складання кошторису. Кошторис подорожі складався ще під час розробки маршруту та формування групи. Він передбачає витрати на харчування, придбання і виготовлення спорядження; переїзди, ночівлі у населених пунктах або на турбазах; поштово-телеграфічні операції; екскурсії, придбання квитків у музеї і театри, кіно; фото-, кіноматеріали; оформлення звіту; резервний фонд (затримка на маршруті, аварійні ситуації). Резервний фонд виділяється в розмірі 10— 15% загальної суми витрат.

Є різні шляхи збирання коштів для подорожі. Найбільш ефективний з них — робота школярів у таборах праці та відпочинку, у колгоспах та радгоспах, на промислових підприємствах. Необхідні кошти можна за робити, беручи активну участь у ремонті школи, заготівлі металевого брухту та макулатури, збиранням лікарських рослин, ягід, грибів, насіння дерев тощо.

Частину витрат на подорож покривають батьки та профспілкові організації, тих підприємств та організацій, де працюють батьки. Існують також інші шляхи збирання коштів на подорож, виходячи з конкретних обставин.

Гроші зберігаються у керівника подорожі та його заступника. Для обліку і контролю витрат бажано створити фінансову комісію, в яку вводять керівника завгоспа і шеф-кухаря. В кінці походу фінансова комісія звітує перед групою за витрачені кошти.

Одержання дозволу на подорож. Перед виходом у туристський похід оформляються відповідні маршрутні документи. За місяць до початку походу беруть дозвіл у маршрутно-кваліфікаційної комісії (МКК) обласної дитячої туристично-екскурсійної станції на організацію категорійної подорожі за межі своєї області. Для одержання такого дозволу в МКК подається заявочна книжка, підписана директором школи та завірена печаткою; завірена копія наказу про проведення туристської подорожі, призначення її керівника та його заступника; медичні довідки про стан здоров'я учасників подорожі; кваліфікаційні документи, що підтверджують рівень спортивно-туристської підготовки кожного члена групи.

У заявочну книжку вносять такі відомості: план подорожі, список групи та розподіл обов'язків, схема маршруту та його варіанти, матеріальне забезпечення групи (перелік групового та особистого спорядження), раціон харчування, кошторис витрат; вказують заходи, передбачені в разі надзвичайних обставині нещасних випадків, відхилень від маршруту та графік руху; передбачають заходи безпеки при різкому погіршенні погоди, порядок зв'язку.

У плані вказують маршрут подорожі (включаючи переїзди від місця проживання і назад); графік руху (дати, ділянки маршруту, кілометраж); способи пересування, екскурсійні об'єкти, які передбачають відвідати; суспільне корисну та пошуково-дослідницьку роботу.

Список групи оформлюють за такою формою: прізвище, ім'я та побатькові; вік (дата народження); місце роботи чи навчання, посада (клас); домашня адреса; туристська підготовка (перелік подорожей, здійснених у даному виді туризму кожним з учасників і керівником із зазначенням району та категорії складності); обов'язки в групі.

На схемі маршруту вказують місця передбачених ночівель і днівок. Крім основного, наноситься запасний варіант (на випадок, якщо неможливо пройти за основним варіантом). Категорійність маршруту туристського походу обґрунтовується, виходячи з прийнятих у спортивній класифікації норм. До схеми додають короткий опис найскладніших ділянок походу та способи їх проходження.

Залежно від виду туризму, пори року, району подорожі та можливостей групи готується спеціальне групове й особисте спорядження, а також ремонтний інвентар. Спорядження повинно бути порівняно легким і мінімальним кількісно. У переліку його вказують масу кожного предмета. Правильно підібране спорядження є важливою умовою успішної подорожі.

У переліку продуктів харчування вказують найменування продукту, його масу, в тому числі у середньому на одного учасника в день і всього на групу на весь похід; вказують також продукти, які група бере з собою (перелік і маса), та продукти, які передбачається придбати на маршруті.

На схемі вказують перелік предметів похідної аптечки, загальну кількість і масу кожного предмета; наводять кошторис витрат, у тому числі витрати по статтях (на одного учасника і разом на всю групу); вказують контрольні строки і пункти, з яких повідомлятиметься про проходження групою маршруту радіограмами, телеграмами, телефонограмами, листами.

Після затвердження маршруту категорійного туристського походу група отримує друкарський бланк маршрутної книжки. Якщо такого бланка немає, його можна видрукувати на машинці. Для некатегорійних сходів видається бланк маршрутного листа. Бланк маршрутної книжки заповнює керівник подорожі або його заступник.

У маршрутну книжку заносяться такі відомості: як ударний план подорожі (дні дороги, ділянка маршруту, способи пересування, відстань у кілометрах); список групи (прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, місце роботи чи навчання, клас, домашня адреса); строки проходження маршруту і контрольні пункти, з яких група зобов'язана повідомляти про проходження маршруту; особливі застереження групі від МКК та консультантів; відмітки про проходження контрольних пунктів.

Маршрутна книжка завіряється підписом директора школи та печаткою. Після цього вона вважається офіційним похідним документом, який дає право на здійснення туристської подорожі.

Заповнена і завірена маршрутна книжка реєструється у МКК обласної дитячої туристично-екскурсійної станції.

Підготовка групи до виходу на маршрут. Ретельна підготовка групи до виходу на маршрут повинна забезпечити проведення змістовного, цікавого і безпечного туристського походу. Для цього сформована туристська група задовго до виходу на маршрут здійснює відповідну підготовку: проводить систематичні фізичні тренування, вдосконалює елементи спортивної і туристської техніки (подолання природних перешкод, робота з картою та компасом, розбивка бівуаку, подання першої допомоги «потерпілому» тощо). Взагалі учитель, готуючи школярів до туристської подорожі, фактично цілий рік проводить з ними тренування. З цією метою регулярно проводяться заняття туристського гуртка. Перед виходом у похід на останньому контрольному зборі керівник особисто перевіряє готовність кожного члена групи до подорожі.

Основи техніки туризму. Техніка туризму передбачає цілий ряд прийомів, за допомогою яких можна у різних типах місцевості та при різній погоді раціонально й безпечно пересуватися, орієнтуватися, долати природні перешкоди, подавати першу медичну допомогу та влаштовувати привали. Покажемо це на прикладі пішохідного туризму, найбільш популярного серед школярів.

У туристському категорійному поході важливе значення має подолання природних перешкод. Під час руху на маршруті техніка ходьби спрямована на вироблення найраціональнішої і найлегшої ходи. При такій ходьбі на рівнинній місцевості ногу ставлять спочатку на п'яту, потім переходять на всю ступню, обидві ступні ставлять паралельно одна одній. Масу тіла з однієї ноги на другу переносять плавно. При сповільненому русі на підйомах ногу ставлять на всю ступню. На спусках, особливо на крутих схилах, йдуть на ледь зігнутих ногах, трохи відкинувши назад корпус. Таке положення тіла зменшує затрату зусиль і полегшує спуск. Підйом на крутий схил долають не в «лоб», а «серпантином», поперемінне то правим, то лівим боком до схилу, поступово набираючи висоту. Під час руху по трав'янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступня ноги, розміщеної вище, ставиться на всю підошву поперек схилу, а ступня другої повертається носком на певний кут донизу. По второваній стежці з легким рюкзаком можна спускатися бігом, якщо схил пологий. При цьому ноги майже не згинаються і ставляться якнайдалі вперед, а корпус відхиляється дещо назад. На крутіших ділянках спускаються на напівзігнутих ногах. На спусках треба бути особливо обережним, щоб не розтягнути зв'язки в гомілковостопному суглобі. Це може трапитися внаслідок прискореного спуску, коли під час руху зростає навантаження на ногу приземлення. По кам'янистих схилах і курумах потрібно йти зигзагоподібно, щоб при падінні зрушеного каменя ніхто не потерпів.

У густих лісових заростях темп руху знижується. Група рухається строєм у колону по одному. При цьому дотримуються дистанції 1—1,5 м. Обережно просуваючись уперед, передній притримує гілки, щоб вони не завдали травми тому, хто йде позаду. Рух у густому лісі може сповільнюватися внаслідок перегороджений шляху завалами і буреломами. Завал краще обходити з боку окоренка лежачого дерева, а бурелом — обминати.

Проходячи заболочені ділянки, спочатку розвідують шлях, випробовуючи і промірюючи сумнівні місця жердинами завдовжки 2—3 м. Пересуваються повільно та обережно, користуючись купинами і корінням низькорослих поодиноких дерев і кущів, для того щоб мати порівняно тверду опору при пересуванні.

У малонаселених і слабкообжитих районах туристам доводиться нерідко долати водні перешкоди. Переправляючись через річку вбрід, ідуть під кутом проти течії. Для переправи вибирають порівняно мілке поряд з твердим дном. Переправляються бродом у взутті, обережно ступаючи, щоб не потрапити у вимоїни-ями. При швидкій течії річки користуються таким таджицьким способом. Суть його в тому, що одночасно переправляються кілька чоловік, міцно взявшись за плечі і повернувшись до протилежного берега. При цьому сильні йдуть вище за течією. В разі сильної течії організовують страхування, натягуючи по трасі переправи вище за течією мотузкові поручні Для цього використовується капронова (основна) мотузка. На переправах через бурхливі гірські потоки надійне страхування забезпечує зачеплена на карабін-гачок грудна обв'язка, що легко переміщується вздовж поручнів. Грудна обв'язка робиться з капронового шнура 5—б мм завтовшки і близько 4 м завдовжки. Той, хто переправляється останнім, відв'язує закріплений на березі кінець основної мотузки і переходить убрід за допомогою цієї самої мотузки на протилежний берег.

У туристських походах важливе значення надається організації бівуаку. Бівуак — це місце відпочинку туристів. Тут вони харчуються, відпочивають, розважаються, сплять і готуються до наступних переходів. Бівуак розбивається у мальовничому, затишному і зручному для організації ночівлі місці, де є порівняно рівний сухий майданчик для встановлення наметів і розпалювання вогнища, джерело питної води і сухе паливо для приготування їжі та розведення нічного багаття. Однією з найважливіших вимог при виборі місця для бівуаку є гарантування безпеки. Отже, тут не повинно бути загрози затоплення, обвалу, каменепаду, лавини, селю тощо. Не рекомендується розбивати бівуаки на краю урвищ берегів річок або озер. Під ударами хвиль стрімкі береги можуть обвалитися разом з наметами. Не варто розбивати бівуаки поблизу низьких і заболочених берегів, улоговин та западин.

Рекомендується розбивати бівуак подалі від шляхів з інтенсивним рухом, населених пунктів, водопоїв худоби.

Організовуючи бівуак, передусім встановлюють намети входом до вогнища. Якщо немає можливості розбити бівуак у закритому від вітру місці, то намети ставлять задньою стінкою до вітру. При встановленні наметів на вологому грунті під днища їх настеляють шар із сухої трави, листя, моху, хвої тощо. Та найкраще розстелити клейонку чи поліетиленову пляжку а на неї постелити пінопластові килимки.

Вогнище розпалюють з підвітряного боку на відстані 6-8 м від наметів, для безпеки обкопуючи його рівчаком.

Для приготування їжі розкладають багаття типу «курінь» або «криниця». Багаття використовується як для приготування їжі, так і для обігрівання, сушіння одягу та взуття. Розпалюють багаття папером, березовим лубом, сухими дрібними ялиновими гілками і сучками. При негоді, коли дрова зволожені, для розігріву використовують сухий спирт і солярку.

Відповідальною роботою для юних туристів є знімання бівуаку і приведення в належний порядок його території. Значно менше роботи, коли всі члени групи дотримуються чистоти, виконуючи санітарно-гігієнічні правила. Все горюче сміття спалюється, а негорюче — закопується. Вогнище заливається водою, а місце його обкладається дерном. Все придатне для інших туристів акуратно складається на видному місці (альпенштоки й кілочки для встановлення наметів, дрова, підстилка тощо).

Після згортання бівуаку керівник групи або його заступник оглядає і перевіряє його санітарний стан.

Основи тактики походу. Успішне проведення походу великою мірою залежить від уміння туристів правильно розподіляти час і сили, вибирати найраціональніший темп і порядок руху групи, володіння способами пересування по різній місцевості і прийомами подолання природних перешкод.

Кожний туристський похід; як правило, розпочинається з переїздів до початкового пункту маршруту. Якщо дорога далека і транспортні умови дозволяють, час переїздів використовується для консультацій, перевірки знання учнями маршруту, техніки і тактики походу, підготовленості їх до виконання обов'язків у поході тощо.

Враховуючи те, що найбільш поширеним серед школярів є пішохідний туризм, розкриємо основи такого походу на прикладі цього виду туризму.

1. Перед виходом на маршрут для кожного визначається місце в строю. Місце керівника повинно забезпечувати йому зручність управління групою. Керівник може йти зразу за направляючим, час від часу Допомагаючи йому знаходити потрібний напрям руху підказуючи правильні рішення. На складних і небезпечних ділянках маршруту (переправа, осип, болото) керівник особисто перевіряє прохідність їх, залишаючись на найнебезпечніших ділянках і страхуючи юних туристів, поки вся група не вийде на легшу ділянку.

2. Як правило, фізично слабші йдуть за керівництвом, а найсильніші замикають стрій. Темп руху визначається за фізичними можливостями тих учасників походу, що рухаються за керівником. Якщо хтось відстав з тих чи інших причин, замикаючий колони надає йому допомогу. В разі потреби він установленим сигналом (криком, свистком тощо) дає знати ведучому про необхідність зупинки або зниження швидкості.

3. На маршруті група рухається переважно колоною по одному. Рух у колоні один за одним є першою ознакою організованості туристів. Такий вид пересування на місцевості виховує почуття колективізму.

4. Під час руху на маршруті між юними туристами зберігається інтервал приблизно 2 м. Це робиться для того, щоб вчасно побачити на шляху природну перешкоду і швидко зорієнтуватися, для її подолання. При пересуванні у лісі чи серед чагарників інтервал зменшується. Це потрібно робити для того, щоб кожен член групи бачив своїх сусідів, а також для притримання гілок, які можуть поранити того, хто йде позаду. Під час руху на маршруті не допускається, щоб туристи йшли один від одного на відстані, що виходить за межі зорового або голосового зв'язку.

5. Неабияке значення має естетичний вигляд колони. Якщо туристи йдуть з однаковим інтервалом, спорядження припасоване і вигляд у всіх охайний, це справляє гарне враження і підвищує настрій. Добра екіпіровка групи сприяє організованому рухові на маршруті, полегшуючи подолання природних перешкод.

6. Швидкість руху туристів на маршруті залежить від їхньої фізичної підготовки, характеру місцевості, наявності природних перешкод, техніки і тактики походу. Так, на рівнинній місцевості з незначною пересіченістю середня швидкість для нормально підготовленої групи 3—4 км/год.

7. Ритмічність руху є одним з важливих засобів збереження сил туристів і підвищення їхньої працездатності. На рівному шляху ритмічність виявляється У сталій швидкості групи, а в умовах пересіченої місцевості — у сталій кількості кроків за однаковий відрізок часу. З метою збереження ритмічності в роботі організму крок туриста на легких спусках довшає, а на важких ділянках і підйомах — скорочується. При переходах досить пересіченою місцевістю швидкість значно зменшується, частіше робляться зупинки. На крутих підйомах швидкість падає, а на пологих — прискорюється.

При цьому швидкість на спусках збільшується до 6—7 км/год, а на підйомах зменшується до 1—2 км/год.

Змінювати ритм руху потрібно плавно, поступово набираючи швидкість на початку руху і знижуючи її за кілька хвилин до кінця. Найчастіше за нормальних умов дотримуються такого ритму руху групи: 45 хв ходу і 15 хв відпочинку. Інтервал малих привалів при потребі може скорочуватись до 10 хв. Великий привал з приготуванням їжі і відпочинком протягом 1,5 год робиться через 4 год руху. Після великого полуденного привалу група рухається ще 4 год. Наприкінці денного переходу підшукується місце для розбивки бівуаку. Після 8-годинного переходу група зупиняється на бівуак — привал з ночівлею.

8. Вибір лінії руху визначається характером рельєфу, рослинності, наявністю стежок і польових доріг. Відкриті легкопрохідні ділянки без стежок і польових доріг необхідно проходити за азимутом. Густі ліси, зарості чагарників, території з дуже пересіченим рельєфом краще переходити стежками, якщо навіть доведеться дещо ухилятися від потрібного напрямку. Якщо маршрут походу проходить через ліс, де немає стежок, то для руху обирають шлях уздовж річок. Особливо зручний такий шлях у болотистій місцевості, де найсухіші грунти простягаються вузькою смугою, уздовж водотоків.

У покритому лісами середньогір’ї лінія руху вибирається вздовж похилих гребенів. На них краще орієнтуватись і легше йти, ніж унизу, у похмурих непривітних ущелинах. На відкритих ділянках трав'янистих схилів, гірських луках, осипах для руху вибирають опуклі форми рельєфу. Тут практично відсутня небезпека каменепадів, зсувів і відкриваються найбільш мальовничі краєвиди.

9. Твердим правилом похідного життя є суворе дотримання режиму та графіку руху групи. Для цього розробляється орієнтовний розпорядок дня, який повинен виконуватись усіма без винятку членами групи.

10. З метою реалізації на практиці педагогічного принципу самоврядування та самообслуговування у дитячому колективі кожний юний турист веде групу на певних ділянках маршруту і в окремі дні виконує функції керівника групи або його заступника. При цьому практикується сумісництво і заміна у виконанні обов'язків у групі.

Ведення польового щоденника. Для кращої організації пошуково-дослідницької роботи, підвищення її престижності та ефективності юні туристи-краєзнавці повинні вміти вести польовий щоденник, який вважається основним робочим документом походу. Він повинен перш за все характеризувати виконання завдань пошуково-дослідницької роботи, поставлених перед групою дирекцією школи, обласною дитячою туристично-екскурсійною станцією та іншими організаціями.

Щоденник — це літопис походу. Тому всі записи в ньому повинні бути чіткими, лаконічними, образними і разом з тим повними.

Форма запису в польовому щоденнику залежить від специфіки виду спостережень. Проте у всіх випадках бажано, щоб у ньому було відображено хронометраж ходових днів.

Навичок ведення щоденника природи учні набувають ще у молодших класах школи. При вивченні географії ці навички зміцнюються і розширюються. На екскурсіях і в тренувальних походах школярі набувають навичок ведення польового щоденника. У багатоденних туристських походах по рідному краю ці навички вдосконалюються.

Керівник походу повинен навчити школярів спостерігати і досліджувати життя, заглиблюватись у його суть, добре розуміти його проблеми, вміти усно і письмово висловити своє ставлення до всього побаченого і відчутого, робити власні висновки, грамотно, точно і образно описувати події і проблеми життя, свої спостереження. Під час зустрічі з цікавими людьми — вміти вести бесіду і швидко записувати цікаві відомості Пізніше чернетки обробляють, а їхні матеріали використовують для складання звіту. При цьому зберігається стиль розповіді певної людини.

Записуючи в щоденник розповіді, треба вказувати не тільки прізвище, ім'я та по батькові, а й домашню адресу людини, зі слів якої записано розповідь. Записується лише те, що за змістом стосується теми дослідження.

В описах, вміщених у щоденнику, поєднуються необхідних пропорціях пізнавальна та побутова тематика походу. Образно і яскраво описуються цікаві епізоди дохідного життя, власні роздуми про побачене, почуте.

Формат і обсяг польового щоденника довільні. Однак, як правило, використовується зручний загальний зошит у твердій обкладинці, який необхідно зберігати у водонепроникному чохлі (поліетиленовому пакеті). Записи бажано вести простим олівцем. В разі поганої погоди рекомендується користуватися додатковим записником, щоб потім перенести замітки у щоденник.

Записи в щоденник вносять регулярно у процесі спостережень, а ввечері після чергового денного переходу на вечірньому привалі їх обробляють. Для цього на сторінках щоденника варто залишати широкі поля для заміток, доповнень та висновків. Дуже важливо витримувати правило регулярності записів. З цього приводу стара заповідь польових досліджень гласить: «Не записане — не спостерігалось». Отже, варто вважати не відмічені у щоденнику протягом дня спостереження такими, що не відбулися.

Практика організації та проведення туристських походів показує, що ведення щоденника під час походу—копітка справа. Тому рекомендується виконувати цю роботу всім членам туристської групи по черзі. Це робиться з метою навчити учнів вести щоденник і викладати на папері побачене і почуте. Практикується колективне читання записів щоденника біля вечірнього багаття. Це, з одного боку, дає можливість вести потрібні доповнення у щоденник, а з другого — дисциплінує авторів і стимулює сумлінне ставлення до ведення записів, допомагає зробити їх змістовними, яскравими, образними і цікавими.

Записи у щоденнику по можливості ілюструються малюнками та схемами що відображують типовий для даної місцевості ландшафт, пошуково-дослідницьку роботу групи, відпочинок, розваги, сцени похідного життя, зустрічі з цікавими людьми, екскурсійні об'єкти. Під малюнками та схемами підписують прізвища виконавців.

Записуючи враження у щоденник, треба вміти виділити головне, знайти яскраву деталь, яка допоможе відтворити всю картину.

Рекомендується також кожному учаснику подорожі вести індивідуальний щоденник. Для цього потрібно виробити в собі звичку щодня, за будь-яких умов вести записи у відведеному для цього зошиті. Уважно спостерігаючи навколишнє середовище, аналізуючи самостійно події та явища і даючи їм критичну оцінку, юний турист у власному щоденнику письмово висловлює своє ставлення до всього побаченого і відчутого.

Спорядження для походу. Умови і характер туристських походів визначають вибір та підготовку спорядження, ставлять до нього цілий ряд вимог. Туристське спорядження повинно відповідати таким умовам: бути легким, міцним, надійним, зручним, водонепроникним, простим у користуванні, невеликим за габаритами, тобто таким, щоб його можна було використовувати в умовах холоду, жари та підвищеної вологості. Крім того, багато видів спорядження повинні задовольняти ще й додаткові умови. Зокрема, вони повинні відповідати кліматичним умовам району подорожі та строкам її проведення. Наприклад, для літнього походу спорядження потрібно брати менше, ніж для зимового. Зимовий одяг повинен бути теплим, захищати від вітру, не сковувати рухів, зберігати теплоізоляційні властивості у зволоженому стані. Але навіть у жарку пору року в поході по південних районах країни варто мати з собою зміну одягу. Якщо мандрівники потрапляють, навіть під теплий дощ, у мокрому одязі спати неї можна.

За характером використання туристське спорядження поділяється на особисте (потрібне кожному туристові), групове (необхідне для всієї групи) та спеціальне (призначене для пошуково-дослідницьких робіт). Списки особистого, групового та спеціального спорядження вміщені у дод. 1—3.

Туристське спорядження має бути в кожній школі (див. дод. 4). Його можна взяти також на прокатних пунктах, які є в кожному обласному центрі, в окремих районних центрах і на турбазах.

За призначенням туристське спорядження поділяється на такі види: засоби пересування; засоби транспортування вантажів; бівуачне; спеціальне; допоміжне.

До засобів пересування належать лижі, велосипеди, мотоцикли, автомашини, плавзасоби (човни, байдарки, катамарани, плоти, понтони тощо). До засобів транспортування вантажів можна віднести рюкзаки, різні види сумок та інших видів упаковок вантажів у велосипедних та водних походах санки, нарти, волокуші в лижних походах; причепи двоколісних видів транспорту в автомотопоходах. До бівуачного спорядження належать намети, спальні мішки, поліетиленові плівки, клейонки, килимки кострове приладдя, примуси, каністри для бензину і харчових продуктів, посуд для приготування їжі, бівуачний інструмент (альпенштоки, кілочки, сокири, пилки, лопати тощо). До спеціального спорядження можна віднести різні засоби гарантування безпеки: мотузки, льодоруби, кішки, карабіни, каски, захисні окуляри, рукавиці для роботи з мотузкою та ін. До допоміжного спорядження відносять ремонтні набори, засоби освітлення (свічки, ліхтарі), фотоапарати, кінокамери, біноклі, підзорні труби, горни та ін.

Із зазначених видів спорядження одні предмети належать до групового, а інші— до особистого. Правда, можуть бути і проміжні варіанти. Наприклад, лижі, велосипед, мотоцикл є особистими засобами пересування, а тандем, двомісна байдарка, чотиримісний надувний пліт — частково груповими. Майже все бівуачне спорядження є груповим, за винятком спальних мішків, килимків, клейонок, поліетиленових плівок тощо, які можуть бути й індивідуальними. Спеціальне спорядження (засоби страхування) теж є як груповим (мотузки, карабіни), так і особистим (обв'язки, особисті карабіни, репшнури для самострахування, льодоруби, рукавиці, каски, захисні окуляри). Так само і з допоміжним спорядженням. У піших, гірських і лижних походах особистим засобом транспортування вантажів є рюкзак. Крім того, в лижних походах такими засобами є санки, нарти, волокуші.

Залежно від виду туризму похідне спорядження має специфічні особливості. Отже, потрібно враховуйте конкретні різновиди предметів групового спорядження, вимоги до їхньої якості, можливі варіанти використання їх в окремих видах туризму (пішохідного, гірського, лижного, водного тощо (див. дод. 1, 2)).

Одяг має бути легким, зручним, охайним, відповідати порам року і погодним умовам. Кількість його залежить не тільки від метеорологічних умов і виду туризму, а й від тривалості подорожі. Проте за будь-яких умов у мандрівника має бути комплект нижньої білизни та верхнього одягу.

Харчування у поході. Для успішного проходження маршруту дуже важливо правильно і раціонально організувати харчування. Забезпечення юних туристів продуктами харчування повинно покривати витрати їхньої енергії під час походу. Фізичне навантаження і витрати енергії у туристському поході значно збільшуються. Навіть в умовах нескладного маршруту ці витрати становлять щодня на кожну людину 3500 - 4000 кал. Тому їжа має бути калорійною. Калорійність добового раціону дорівнює близько 4000 кал.

Продукти необхідно раціонально підібрати. Вони повинні містити оптимальну кількість жирів, білків вуглеводів, бути насичені вітамінами і мінеральними солями, мати мінімальну масу, добру транспортабельність, тривалий строк зберігання. Важливо, щоб з похідних продуктів легко й швидко можна було приготувати різні страви.

Взявши за основу відомості про калорійність різних продуктів, вміст у них білків, жирів і вуглеводів, враховуючи вид туризму, технічну й фізичну складність маршруту, матеріальне забезпечення кожного члена групи і добові витрати енергії, складають раціон харчування. Добовий раціон можна розподілити так: на сніданок приблизно 40 % усього добового раціону (за калорійністю), а на обід та вечерю — по 30%. Старанно продуманий набір різноманітних продуктів дає можливість скласти різноманітний, калорійний і поживний раціон.

Виходячи з наявних продуктів складають меню на З—5 днів. При цьому треба виходити з середньої норми основних продуктів у день на одного туриста (див. дод. 5).

На основі розрахункових норм і меню визначають загальну кількість усіх продуктів на всі дні походу: кількість (середню норму) продуктів у день на людину множать на кількість туристів і днів. При цьому береться до уваги і поповнення запасів продуктів на маршруті. Якщо це неможливо, то беруть більше висококалорійних продуктів.

Готуючи продукти до походу, розраховують і на ті з них, які можна дістати на місці. Для цього заздалегідь з'ясовують, що можна придбати на маршруті.

До меню можуть входити ягоди, горіхи, гриби, які зустрічаються на маршруті походу. Проте треба пам’ятати таке правило: збирати і споживати можна лише добре відомі ягоди та гриби. У туристських походах, як правило, харчуються тричі на день. Денне меню залежить від тактики походу, але за будь-яких умов рекомендується два рази на день готувати гарячу страву.

Медичне забезпечення подорожі. Туристські походи, зокрема категорійні, доступні лише цілком здоровим, фізично добре тренованим людям. Готуючись до таких походів, кожен учасник зобов'язаний пройти медичний огляд і мати довідку від лікаря, що засвідчує добрий стан здоров'я і дає право вирушати у подорож.

У походи вихідного дня можуть виходити і не зовсім здорові люди, навіть з деякими фізичними вадами. Перебуваючи у поході, вони рухаються, дихають чистим повітрям, долають фізичні навантаження. Тим самим вони тренують і загартовують свій організм, зміцнюючи здоров'я.

Юні туристи вже у походах вихідного дня знайомляться з найпростішими прийомами подання долікарської медичної допомоги, із складом похідної аптечки, з призначенням окремих медикаментів та з найпростішими легкодоступними способами транспортування потерпілого.

У процесі підготовки до подорожі за допомогою й під керівництвом лікарів її учасники вивчають призначення медикаментів, вчаться обробляти рану або місце опіку, робити перев'язки, штучне дихання, оволодівають навичками транспортування потерпілого підручними засобами (ноші з жердин і штормівок, волокуші з лиж або жердин тощо). Під час подальшого навчання та набуття туристського досвіду ці знання і уміння розширюються та поглиблюються.

Готуючись до походу, необхідно дуже ретельно укомплектувати медичну аптечку (див. дод. 7). Приблизна маса похідної аптечки становить 1,5—2 кг.

Медикаменти найкраще зберігати у зручній малогабаритній санітарній сумці. Ампули доцільно тримати 8 пластмасових і дюралюмінієвих коробочках, прикритих тугими кришками. Рідкі речовини (розчин йоду, валеріанові краплі, спирт, настойку беладонни) рекомендується перелити із скляних аптечних флаконів у пластмасові або поліетиленові. Таблетки і перев'язочний матеріал зберігають і транспортують у поліетиленових пакетах.

Обсяг медичної допомоги у подорожі визначається насамперед кількістю її учасників. При цьому необхідно враховувати район подорожі, від чого залежать реальні строки транспортування потерпілого.

Медична допомога в туристській групі здійснюється у вигляді само- і взаємодопомоги під керівництвом осіб, які найкраще знають цю справу. Проте кожен з членів групи повинен мати елементарні навички надання першої медичної допомоги. Спеціально підготовлений санінструктор групи повинен уміти:

І) проводити реанімаційні заходи; ефект реанімації (відновлення життєвих функцій) прямо залежать від своєчасного надання допомоги, отже, при нещасному випадку кожен учасник походу повинен вміти робити штучне дихання способом «рот в рот» або «рот в ніс» (в разі зупинки дихання) і зовнішній масаж серця (при зупинці серцевої діяльності);

2) зупиняти кровотечу джгутом;

3) проводити профілактику простудних захворювань;

4) забезпечувати профілактику харчових отруєнь;

5) проводити профілактику травм;

6) проводити профілактику перевтоми;

7) надавати медичну допомогу при травмах, з яких найбільш небезпечними вважається травматичний шок, забої і розтягнення, рани та садна, переломи кісток і вивихи, опіки, відмороження, замерзання, снігова сліпота, ураження блискавкою;

8) надавати медичну допомогу при захворюванні внутрішніх органів, гострій серцево-судинній недостатності, гірській хворобі, запаленні легенів, ангіні, гострому гастриті, харчовому отруєнні, алергійних реакціях, укусах змій, ужалюваннях та укусах комах, сонячному і тепловому ударах, гострих захворюваннях органів черевної порожнини (гострий апендицит, гострий холецистит, перфоративна виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, непрохідність стравоходу, защемлення грижі), запаленні гемороїдних вузлів;

9) вміти ліквідувати фурункули, карбункули, гідраденіти;

10) вправно усувати сторонні тіла, що попали в око;

11) лікувати натертості шкіри.