11.1. Підприємство як суб'єкт ринкової економіки

Економічна система - складна багаторівнева система- Тому для зручності аналізу її функціо­нування  економічна  наука  виділяє  в  ній  два основних рівні: макро- і мікрорівень. На обох цих рівнях йде процес її регулювання, координації з метою забезпечення високої результативності.

Макрорівень (макро - грецьке слово, що означає великий - рі­вень економічної системи в масштабах світового господарства, народного господарства країни, окремих агрегованих1 секторів економіки країни: державного, приватного, колективного тощо). Розділ економічної науки, де вивчається такий рівень економіки, відповідно називається макроекономікою.

Макроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає взає­мозв'язки і взаємозалежності між важливими структурними пропорціями на макрорівні. Вивчаючи агрегати, вона прагне створити загальну картину функціонування економіки і взаємо­зв'язків між окремими її великими підрозділами. Тому оперує макроекономіка лише узагальнюючими показниками, такими, як загальний обсяг продукції (ССП), валовий внутрішній продукт (ВВП), національний доход (НД), загальна сума видатків, загаль­ний рівень цін, загальний рівень зайнятості тощо.

Мікрорівень (мікро - грецьке слово - малий) - рівень економіч­ної системи в масштабах її окремої ланки, елемента. Наприклад, рівень підприємства, фірми.

Мікроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає певні економічні пропорції в межах окремої ланки виробництва: галузі, підприємства чи господарства, наприклад, між собівартістю

А.^рерат - це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються як єдине ціле.

У даній темі ми переходимо до вивчення процесу функціону­вання економічної системи на мікрорівні, тобто тих економічних процесів і відносин, які формуються в первинній ланці народного господарства - на підприємстві.

Підприємство як І         Народне господарство країни - це складна
економічна система, яка організаційно висту-
первинна ланка                        

пає як сукупність багатьох галузей. Кількість
економіки                           „      .                       .
  галузей свідчить про рівень розвитку суспіль-

ного поділу праці, а отже, про потенційні можливості нарощувати ефективність виробництва. На сучасному етапі нараховується понад 400 таких галузей. Найголовнішими з них є: промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, освіта, охорона здоров'я тощо. Від розвитку галузей і всієї їх сукупності залежить в кінцевому результаті величина ВВП країни, рівень життя насе­лення.

Кожна галузь, виступаючи частиною народного господарства, у свою чергу складається з сукупності окремих підприємств, які виробляють найрізноманітнішу продукцію та надають послуги населенню, суспільству в цілому. Традиційно підприємство розумі­ється як завод, фабрика, фірма, кооператив, господарське товарис­тво, майстерня, їдальня та подібні об'єкти, де щось виробляється або надаються певні послуги.

У політекономічному розумінні підприємство - це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний суб'єкт ринкової економіки. В такій якості підприємство виступає тому, що:

1. Саме на підприємстві проходить процес виробництва матері­альних благ (надання послуг).

2. Підприємство має закінчений цикл відтворення (випуск і реалізація продукції) й покриває свої видатки своїми доходами, тобто, діє на основі комерційного розрахунку.

3. Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом з правами юридичної особи (має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку й товарний знак).

   Підприємства   діють    у    найрізноманітніших Класифікація     сферах та умовах. Це породжує багаточисельність підприємств    І  їх ВИдів. Основним якісним параметром, за яким відбувається   класифікація   підприємств,   є  влас­ність. Згідно з законами України "Про власність", "Про підприємс­тва в Україні", "Про господарські товариства", підприємства Украї­ни за цим параметром поділяються на такі види. Див. схему 83.

Відповідно до обсягів господарського обороту й кількості пра­цівників підприємства поділяються на великі й малі. Так, згідно з Законом України "Про підприємства" до малих підприємств належать підприємства: в промисловості - з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; у невиробничій сфері - до 25 осіб; у роздрібній торгівлі - до 15 осіб (За американською класифікацією, до малого бізнесу відносяться фірми з кількістю зайнятих - до 500 осіб).

Як свідчить світовий досвід, на сучасному етапі найбільший ефект підприємництво дає в малому бізнесі. Так, зокрема в США в 1989р. з 18млн. зареєстрованих підприємств (крім сільськогос­подарських) 99% відносилися до категорії малого бізнесу. На малий бізнес припадає близько 40% ВНП США, в ньому працює майже половина зайнятих у приватному секторі економіки. У ФРН малі фірми виробляють 2/3 внутрішнього валового продук­ту, в них працює 2/3 зайнятих у господарстві країни. Малий бізнес значною мірою послаблює гостроту проблеми безробіття. Так, лише в США за останні 10 років фірми з чисельністю персо­налу менше 20 чоловік створили 60% нових робочих місць, головним чином у сфері послуг; за цей же період малі фірми надали роботу 25млн. чоловік, у той час як великі корпорації скоротили число зайнятих майже на 3 млн. чоловік. У наших умовах на малі підприємства покладається велика надія в справі оздоровлення економіки.

Хоча розвиток малого бізнесу є однією з найважливіших мега-тенденцій світової економіки на перспективу, ототожнювати підприємництво лише з ним було б помилкою. Практика показує, що менеджери з підприємницькою "хваткою" стають ключовими фігурами і у великих приватних корпораціях, і на підприємствах державного сектора. В сучасних умовах, коли технологія, ринкова кон'юнктура, умови конкуренції (особливо міжнародної) зміню­ються надзвичайно швидко, від менеджерів великих компаній вимагається новий підхід до організації управління, основні риси якого мало чим відрізняються від стилю власників і засновників малих фірм.

(і відбувається в промислове розвинутих країнах) децентралізація управлін­ня, що веде до появи в їхніх структурах великої кількості підрозділів, які виступають на ринку практично як самостійні фірми. А це означає, що діють вони вже не за прямими вказівками штабу фірми, а лише дотримуючись загальної її стратегії. Оперативні ж питання цими підрозділами вирішуються цілком самостійно. Така загальна тенденція розвитку підприємництва. І чим більш воно активне, чим більше здібних і активних людей втягується в підприємницьку діяльність, чим більше охоплює сфер, тим краще використо­вуються всі суспільні ресурси, тим інтенсивніший господарський розвиток, тим повніше задовольняються потреби людей.

Схема 83 Соціально-економічні види підприємств України

З точки зору умов користування майном і результатами праці підприємства поділяються на первинні, де користування основане на праві власності, й орендні, де користування зумовлено правом тимчасового володіння.

За способом формування статутного капіталу та відпові­дальності юридичних і фізичних осіб розрізняють: приватні фірми, колективні підприємства з необмеженою відповідальністю, колективні підприємства з обмеженою відповідальністю (акціонер­ні товариства).