11.1. Поняття, предмет і система правового регулювання аграрного права України. Джерела аграрного права

11.1. Поняття, предмет і система правового регулювання аграрного права України. Джерела аграрного права

Аграрне право України — це сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності різних форм власності і функціонування різноманітних організаційно-правових форм господарювання регулюють суспільні відносини, що виникають між суб’єктами аграрного виробництва з приводу виробництва, переробки та реалізації ними сільськогосподарської продукції.

Як і кожна галузь права, аграрне право характеризується властивим йому предметом правового регулювання. Таким своєрідним предметом виступають аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спеціальної правоздатності суб’єктів аграр­ного права, специфіки їх завдань і предмета діяльності. За спеціальною правоздатністю розрізняються юридичні особи публічного і приватного права. Якщо перші наділені, головним чином, спеціальною управлінською правоздатністю для здійснення спеціальних завдань, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, управлінських правомочностей Міністерства аграр­ної політики України та їх органів на місцях), то юридичні особи приватного права наділені правоздатністю брати участь у різноманітних цивільно-правових, товарно-грошових відносинах, будувати їх виключно на договірних засадах з метою отримання прибутку. По-друге, ці правовідносини складаються в сфері виробництва продуктів харчування, сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб’єктами аграрної підприємницької діяльності.

Таким чином, під предметом правового регулювання аграрного права слід розуміти урегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладності форм власності та господарювання членські, майнові, управлінські та господарські відносини між суб’єктами аграрного підприємництва[1].

Під методами правового регулювання слід розуміти сукупність способів і заходів, за допомогою яких держава забезпечує необхідну їй поведінку суб’єктів правовідносин. Такими засобами впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин виступають як загальні, так і спеціальні методи правового регулювання. Зокрема, до загальних належать такі методи, як: дозвіл, імперативні вказівки, заборони. Спеціальні методи використовуються під час врегулювання зовнішніх і внутрішніх правовідносин. Для врегулювання зовнішніх правовідносин застосовуються такі методи засновницький, членський, дозвільно-ліцензійний, договірний, методичної допомоги уповноважених державних органів. Для врегулювання внутрішніх правовідносин застосовуються методи додержання технологій виробництва, локально-правового регулювання, організаційно-управлінський.

Під системою аграрного права слід розуміти науково обґрунтоване і логічно-послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються аграрні відносини суб’єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та господарювання. Систему аграрного права становлять такі інститути: інститут права засновництва та корпоративного права; інститут права самоврядування у сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу; інститут правового регулювання виробничо-гос­подарської діяльності всіх суб’єктів аграрного підприємництва; інститут права членства в юридичних особах; інститут пра-вового становища приватних організаційно-правових форм господарювання; інститут аграрно-правових відносин.

Під джерелами аграрного права розуміють прийняті уповноваженими державними органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні відносини відповідно до державної політики в аграрному секторі економіки.

Під такими актами розуміють акти органів державної влади, якими встановлюються, вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб’єктів аграрних правовідносин у суспільстві.

Джерела аграрного права діляться на закони і підзаконні нормативні акти. В основу такого розподілу покладена юридична сила нормативних актів.

Основоположним законом України, який містить правові норми, що є підґрунтям аграрного права, є Конституція України. Її положення визначають права та обов’язки людини і громадянина, що поширюється і на селян як працівників сільського господарства у всіх його правових формах організації. Конституція визначає і гарантує існування різних форм власності. Через систему правових інститутів і галузей права вона забезпечує здійснення права державної і приватної власності на засоби виробництва і продукцію сільськогосподарського виробництва, окреслює основні правомочності аграрних підприємств і громадян, які займаються сільським господарством. Так, згідно зі ст. 42 Конституції України від 28.06.96 всі громадяни України мають право займатись підприємницькою діяльністю. Це право тісно пов’язане з реалізацією ст. 36 Конституції України і утворенням цілої системи сільськогосподарських виробничих, сервісних, заготівельних, постачальницьких, переробних підприємств, товариств, фірм та об’єднань.

У зв’язку з чисельністю законодавчих актів, які регулюють аграрні відносини, а також залежно від видів відносин, урегульованих нормами аграрного права, законодавчі акти можна поділити на кілька груп:

1. Акти, що встановлюють різноманітні організаційно-правові форми аграрного виробництва і регулюють порядок здійснення їх господарської діяльності є Закони України: «Про підприємства в Україні» від 27.03.91; «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97; «Про споживчу кооперацію» від 10.04.92; «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.92; «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.91; «Про господарські товариства» від 19.09.91; «Про підприємництво» від 07.02.91; «Про списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) платників податків у зв’язку з ре­формуванням сільськогосподарських підприємств» від 16.03.00; та ін.

2. Акти, що регулюють порядок здійснення окремих видів аграрного виробництва, а саме Закони України: «Про насіння» від 15.12.93; «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.93; «Про карантин рослин» від 30.06.93; «Про племінну справу у тваринництві» від 21.12.99; «Про ветеринарну медицину» від 25.06.92; «Про бджільництво» від 22.02.00; «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 та ін.

3. Акти, що встановлюють і регулюють порядок використання природних ресурсів під час виробництва сільськогосподарської продукції: Земельний кодекс України від 25.10.01; Водний кодекс України від 06.06.95; Лісовий кодекс України від 21.01.94; Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.95; Закон України «Про тваринний світ» від 13.12.01 та ін.

Підзаконними нормативними актами є Укази Президента України; поста-нови і розпорядження Кабінету Міністрів України; накази, положення, інструкції, що приймаються Міністерством аграрної політики, Державним комітетом по земельних ресурсах, іншими відомствами України з питань сільськогоспо­дарського виробництва і підприємництва, виробництва продуктів харчування, сировини рослинного і тваринного походження та їх безпеки для споживачів.

Укази Президента України видаються з метою термінового правового врегулювання питань, що мають загальнодержавне значення. Так, Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.10.94 встановлено, що передача земель у колективну і приватну власність є першочерговим невідкладним заходом у здійсненні аграрної реформи; Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.99 визначені правові засади зміни організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств; Указом Президента України від 14.08.00 було затверджено положення «Про Державний комітет по земельних ресурсах», який відповідає за реалізацію державної політики в галузі земельних відносин і проведення земельної реформи, так само як Указом Президента України від 07.06.00 було затверджено положення «Про Міністерство аграрної політики України». Також велике значення мають Укази Президента України «Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення» від 04.02.00; «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 06.06.00; «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи» від 12.04.00 та ін.

Серед джерел аграрного права важливе місце посідають нормативно-правові акти уряду, зокрема його декрети, постанови, положення, інструкції, що регулюють різні питання приватизації, організації сільськогосподарського виробництва, його матеріально-технічного забезпечення, закупівель тощо. Так, постановою від 23.05.95 Кабінет Міністрів України затвердив Методику грошової оцінки земель сілськогосподарського призначення та населених пунктів, постановою від 31.05.95 «Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств» встановлено цілий ряд пільг громадянам і фермерам. Суттєве значення мають такі постанови Кабінету Міністрів України, як «Про розрахунок частки державного майна (акцій), яка безоплатно передається у процесі приватизації працівникам радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств» від 22.08.00; «Про заходи щодо погашення заборгованості реформованих сільськогосподарських підприємств за спожиту електроенергію» від 28.07.00; «Про порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад нор­му, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства» від 24.01.00 та розпорядження Кабінету Міністрів України «Щодо реалізації заходів, передбачених Указом Президента України від 3 грудня 1999 року» від 17.02.00 та ін.

Відомчі нормативно-правові акти міністерств і відомств продовжують займати чільне місце серед джерел аграрного права. Наприклад, Державний комітет по земельних ресурсах України наказом від 15.03.95 затвердив «Тимчасовий порядок проведення робіт з видачі державних актів колективним сілськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських під­приємств, на право колективної власності на землю», накази Міністерства аграрної політики України «Про організацію проведення списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) платників податків у зв’язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств за станом на 1 травня 2000 року» від 23.05.00 і «Про розвиток cільськогосподарських обслуговуючих кооперативів» від 31.08.00.

Важливе значення мають також вказiвка Держкомзему «Про організацію створення кадастрового реєстру» від 20.12.97; лист Державного департаменту продовольства Міністерства аграрної політики України «Щодо списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) платників податків у зв’язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств» від 01.06.00; лист Державного комітету України по матеріальних резервах «Стосовно паювання земель науково-дослідних і учбових установ» від 04.01.00 та ін.

Джерелами аграрного права є правові акти, що містять норми аграрного права як галузі, а також норми, які є в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, в тій частині, де вони регулюють аграрні правовідносини. Так, відповідно до Закону України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин» від 02.06.95 № 209/95-ВР Україна приєдналась до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин від 02.12.61, яка переглядалася у Женеві двічі —10 листопада 1972 р. та 23 жовтня 1978 р.

Слід відзначити, що значну роль у забезпеченні єдиної правозастосовчої практики в галузі аграрних відносин відіграють роз’яснення пленумів Верховного і Вищого господарського судів України. Проте згадані судові органи не створюють нові правові норми, а лише тлумачать їх суть (здійснюють неофіційне тлумачення, оскільки відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.96 офіційне тлумачення Конституції України та чинних законів України уповноважений здійснювати лише Конституційний Суд України). Тому такі роз’яснення не можна вважати джерелами права у загальноприйнятому розумінні.