11.1. Сутність, структура та форми міжнародних валютних відносин
Міжнародні валютні відносини – сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.
Вони виникли на основі інтернаціоналізації національних, грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві.
При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет.
Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.
Валютний паритет – це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначалися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а за Бреттон-Вудською системою – ще й і співвідношення із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СПЗ). СПЗ являють собою міжнародні резервні кошти, які призначаються для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з Міжнародним валютним фондом.
Однією з характерних рис валюти є її котирування, тобто здатність оцінюватись. На практиці під валютним котирування розуміють встановлення курсів іноземних валют у згідності з діючими законодавчими нормами і практикою. Розглядають пряме і непряме котирування. Пряме котирування – це вираження одиниці іноземної валюти у національній, непряме котирування – це вираження одиниці національної валюти в іноземній.
До важливих характеристик валюти належить здатність валюти обмінюватися на інші валюти. Така здатність називається конвертованістю валюти. Валюти бувають вільно конвертованими, частковоконвертованими і неконвертованими. Існує два варіанти визначень видів конвертованості.
1-й варіант:
вільноконвертовані валюти – це валюти, які вільно й необмежено обмінюються на інші валюти;
частковоконвертовані валюти – це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти;
неконвертовані валюти – це валюти, які функціонують тільки в межах однієї країни й не обмінюються на інші валюти.
2-й варіант:
вільноконвертовані валюти – це валюти країн, які повністю відмін валютні обмеження як для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб), так і для резидентів (національних фізичних і юридичних осіб);
частковоконвертовані валюти – це валюти країн, які відмін валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів;
неконвертовані (замкнені) валюти – це валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження за всіма валютними операціями як для резидентів, так і для нерезидентів.
У межах поняття конвертованості валют існує поняття резервної валюти.
Резервна валюта – це валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін. Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, євро і японська ієна.
Формою існування валютного курсу є валютний режим. Фіксований режим передбачає здійснення обміну однієї валюти на іншу на основі чітко визначеного валютного (раніше золотого) паритету. Плаваючий режим передбачає обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту і пропозиції.
До ознак, що допомагають краще зрозуміти міжнародні валютні відносини, належить поняття валютної зони.
Валютна зона – це об’єднання багаточисельних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.
Особливості валютних зон:
підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют відносно основної валюти;
зміна курсів своїх національних валют відносно інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;
зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;
вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;
вільних рух коштів у межах зони і наявність обмежень відносно третіх країн;
зосередження зовнішніх рахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює валютну зону.
Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона і зона євро.
Основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему. Світова та регіональна валютні системи є формами організації міжнародних валютних відносин.
Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, яка визначається її валютним законодавством.
Історично першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин окремих країн, закріплених у національному валютному законодавстві. У ньому передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валют й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, із зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним туризмом та ін.
Складові елементи національної валютної системи:
національна валютна одиниця;
валютні резерви;
валютний паритет;
курс національної валюти та порядок його дії;
умови функціонування національної валюти та золота;
умови конвертованості валюти;
валютні обмеження та їх форми й методи;
механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків;
система валютного регулювання та ін.
Національна валютна система органічно пов'язана з внутрішньою кредитно-фінансовою системою.
Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку, поширення золотого стандарту виникла світова валютна система.
Світова валютна система – це форма організації валютних відносин в межах світового господарства, яка функціонує на підставі юридичних норм, угод і законів між країнами. Її характерними елементами виступають:
стабільність золотих валют у більшості розвинутих країн;
чіткий механізм визначення валютних курсів;
валютний ринок;
узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські перекази) та золота.
Золото виконувало всі функції грошей. Це забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу із країни в країну, необмежений обмін національних валют та ін. Ця система була закріплена міжнародними угодами.
Третьою основною формою валютної системи є регіональна. Найбільшого розвитку вона набула в Європейському Союзі. У 1979 р. було створено Європейську валютну систему (ЄВС).
З 1989 р. по 1 липня 2002 р. у межах ЄВС впроваджена єдина валюта, створено спільний центральний банк. Введення євро почалося з 1 січня 1999 р. Водночас для окремих країн, які не увійшли до зони єдиної валюти, створено ЄВС-2, в якій протягом трьох років поступово переводитимуть на євро всі операції з Європейським центральним банком, а потім міжбанківський платіжний оборот, тощо. Євробанкноти і євромонети з'явсь в обігу лише у 2002 р.
Вони виникли на основі інтернаціоналізації національних, грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві.
При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет.
Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.
Валютний паритет – це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначалися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а за Бреттон-Вудською системою – ще й і співвідношення із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СПЗ). СПЗ являють собою міжнародні резервні кошти, які призначаються для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з Міжнародним валютним фондом.
Однією з характерних рис валюти є її котирування, тобто здатність оцінюватись. На практиці під валютним котирування розуміють встановлення курсів іноземних валют у згідності з діючими законодавчими нормами і практикою. Розглядають пряме і непряме котирування. Пряме котирування – це вираження одиниці іноземної валюти у національній, непряме котирування – це вираження одиниці національної валюти в іноземній.
До важливих характеристик валюти належить здатність валюти обмінюватися на інші валюти. Така здатність називається конвертованістю валюти. Валюти бувають вільно конвертованими, частковоконвертованими і неконвертованими. Існує два варіанти визначень видів конвертованості.
1-й варіант:
вільноконвертовані валюти – це валюти, які вільно й необмежено обмінюються на інші валюти;
частковоконвертовані валюти – це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти;
неконвертовані валюти – це валюти, які функціонують тільки в межах однієї країни й не обмінюються на інші валюти.
2-й варіант:
вільноконвертовані валюти – це валюти країн, які повністю відмін валютні обмеження як для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб), так і для резидентів (національних фізичних і юридичних осіб);
частковоконвертовані валюти – це валюти країн, які відмін валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів;
неконвертовані (замкнені) валюти – це валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження за всіма валютними операціями як для резидентів, так і для нерезидентів.
У межах поняття конвертованості валют існує поняття резервної валюти.
Резервна валюта – це валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін. Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, євро і японська ієна.
Формою існування валютного курсу є валютний режим. Фіксований режим передбачає здійснення обміну однієї валюти на іншу на основі чітко визначеного валютного (раніше золотого) паритету. Плаваючий режим передбачає обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту і пропозиції.
До ознак, що допомагають краще зрозуміти міжнародні валютні відносини, належить поняття валютної зони.
Валютна зона – це об’єднання багаточисельних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.
Особливості валютних зон:
підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют відносно основної валюти;
зміна курсів своїх національних валют відносно інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;
зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;
вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;
вільних рух коштів у межах зони і наявність обмежень відносно третіх країн;
зосередження зовнішніх рахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює валютну зону.
Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона і зона євро.
Основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему. Світова та регіональна валютні системи є формами організації міжнародних валютних відносин.
Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, яка визначається її валютним законодавством.
Історично першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин окремих країн, закріплених у національному валютному законодавстві. У ньому передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валют й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, із зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним туризмом та ін.
Складові елементи національної валютної системи:
національна валютна одиниця;
валютні резерви;
валютний паритет;
курс національної валюти та порядок його дії;
умови функціонування національної валюти та золота;
умови конвертованості валюти;
валютні обмеження та їх форми й методи;
механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків;
система валютного регулювання та ін.
Національна валютна система органічно пов'язана з внутрішньою кредитно-фінансовою системою.
Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку, поширення золотого стандарту виникла світова валютна система.
Світова валютна система – це форма організації валютних відносин в межах світового господарства, яка функціонує на підставі юридичних норм, угод і законів між країнами. Її характерними елементами виступають:
стабільність золотих валют у більшості розвинутих країн;
чіткий механізм визначення валютних курсів;
валютний ринок;
узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські перекази) та золота.
Золото виконувало всі функції грошей. Це забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу із країни в країну, необмежений обмін національних валют та ін. Ця система була закріплена міжнародними угодами.
Третьою основною формою валютної системи є регіональна. Найбільшого розвитку вона набула в Європейському Союзі. У 1979 р. було створено Європейську валютну систему (ЄВС).
З 1989 р. по 1 липня 2002 р. у межах ЄВС впроваджена єдина валюта, створено спільний центральний банк. Введення євро почалося з 1 січня 1999 р. Водночас для окремих країн, які не увійшли до зони єдиної валюти, створено ЄВС-2, в якій протягом трьох років поступово переводитимуть на євро всі операції з Європейським центральним банком, а потім міжбанківський платіжний оборот, тощо. Євробанкноти і євромонети з'явсь в обігу лише у 2002 р.