11.1.1. Планування робочої сили
11.1.1. Планування робочої сили
Поряд із землею і капіталом праця є основним виробничим ресурсом. Тому ефективне використання трудових ресурсів значною мірою формує успіх господарювання. Основними моментами в організації використання трудових ресурсів є: забезпечення найефективнішого співвідношення між трудовими ресурсами та капіталом; можливість збільшення обсягу продукції за рахунок додаткового залучення капіталу чи праці або одночасно обох ресурсів за умови, що рішення супроводжуватиметься збільшенням прибутку; надання можливості працівникам мати вільний час для відпочинку.
Плануючи використання робочого часу протягом року, слід визначити періоди, в які необхідна додаткова робоча сила. Для прикладу таких розрахунків візьмемо селянське господарство розміром 18 га з вирощуванням товарного зерна озимої пшениці (частково зерно буде використано на корм худобі), однорічних трав на зелений корм і сіно, кукурудзи на силос, кормових коренеплодів, з виробництвом молока та відгодівлею великої рогатої худоби. У табл. 11.1 наведено розрахунок затрат праці, виходячи з їх нормативів на один гектар посіву й одну голову тварин. Так, норматив затрат праці на корову, враховуючи, що майже всі роботи виконуються вручну, становить 357 люд.-год, на голову молодняку великої рогатої худоби ¾ 102, на один гектар озимої пшениці ¾ 45, однорічних трав на зелений корм ¾ 70, трав на сіно ¾ 80, кукурудзи на силос ¾ 220 і кормових коренеплодів ¾ 610 люд.-год.
Виходячи з посівної площі сіяних кормових культур (6 га) і використання необхідної кількості зерна для годівлі худоби (три корови і п’ять голів молодняку великої рогатої худоби), у господарстві повністю забезпечується потреба в кормах за рахунок власного виробництва (275 ц корм. од.).
Маючи фонд робочого часу 3000 люд.-год на рік (з урахуванням повної зайнятості фермера і часткової зайнятості його дружини), або 250 люд.-год у середньому на місяць, фермер може визначити потребу в додатковій робочій силі за періодами року, технологічними циклами виробництва продукції чи місяцями. Так, на рис. 11.1 видно, що у січні, лютому, липні, листопаді та грудні фермер може справитися з усіма видами робіт своїми силами, а в березні, квітні, травні, червні, серпні, вересні й жовтні обсяги робіт перевищують місячний фонд його робочого часу. У середньому за рік це перевищення становить 393 люд.-год.
Рис. 11.1. Розподіл річного фонду робочого часу
фермерського господарства
Яких же висновків може дійти фермер, аналізуючи дані розрахунки? Очевидно, що йому не обійтися без найманої робочої сили. Однак зрозуміло й те, що йому не потрібні наймані працівники на постійній основі, він може залучити лише сезонних працівників. Так, у третьому, п’ятому й шостому місяцях фермер узагалі може не використовувати додаткову робочу силу, продовживши свій робочий день на одну-дві години та довівши його
до 10 годин. У квітні за дефіциту 129 люд.-год необхідно залучити одного працівника приблизно на 16 днів (за восьмигодинного робочого дня). Не обійтися без залучення додаткової робочої сили і в серпні, вересні та жовтні (одного працівника відповідно на 14, 18 і 20 днів). Разом з тим грудень, січень і лютий фермер та його сім’я можуть використати для відпочинку, навчання, роботи поза фермою, відповідно комбінуючи свою зайнятість у господарстві.
Наступним моментом організації праці на фермі є визначення видів робіт, на які потрібно залучати працівників, тобто з’ясування, потрібний працівник на кінно-ручні роботи чи на механізовані. Якщо потрібен механізатор, то на які саме механізовані роботи? Найматиметься він разом з орендованою технікою чи у фермера є власна техніка для виконання даного виду робіт? Отримавши відповіді на ці питання, потрібно визначитися, кого конкретно доцільно залучити до роботи на фермі, враховуючи при цьому кваліфікацію працівника, досвід його роботи за спеціальністю (особливо на таких механізованих роботах, як посів, догляд за посівами, збирання врожаю), а також згоду працівника працювати на фермі.
Останній момент передбачає визначення з оплатою праці залучених працівників, яка, враховуючи її грошову та натуральну форми, є важливою складовою організації діяльності фермерського господарства і формування виробничих витрат.
Рівень оплати праці повинен забезпечувати заінтересованість людей у праці в селянському господарстві. При цьому він залежить від низки факторів: рівня оплати праці на аналогічних роботах у колгоспах чи радгоспах, місцезнаходження селянського господарства і ринку праці (наприклад, західні області України
більш забезпечені трудовими ресурсами, і там оплата праці може бути нижчою, ніж у центральній та південній частинах країни), кваліфікації працівника та його ставлення до роботи, досвіду роботи тощо.