11.2. Витрати на утримання техніки і економічні підходи до обґрунтування

11.2. Витрати на утримання техніки і економічні підходи до обґрунтування
беззбитковості її роботи і заміни

Витрати, пов’язані з утриманням техніки, є складовою частиною всіх витрат підприємства. Розмір їх в абсолютному і відносному виразі зростає в зв’язку з підвищенням забезпечення вироб­ництва необхідними силовими і робочими машинами і різким подорожчанням паливно-мастильних матеріалів. Щоб не допустити невиправданого зростання витрат на утримання техніки і по можливості їх мінімізувати, важливо чітко уявляти механізм фор­мування окремих складових елементів цих витрат і завдяки цьому здійснювати адекватний умовам підприємства режим економії.

Усі витрати на утримання техніки поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати — це витрати володіння, які не залежать від інтенсивності використання техніки — кількості годин роботи або виконаного обсягу робіт. Нині в аграрних підприємствах України ці витрати представлені амортизацією, страховими платежами (на розсуд підприємства) і витратами на утримання приміщень, де зберігається техніка. В країнах з розвинутим ринком до постійних витрат, крім названих, відносять ще проценти і податок на майно. Процентні витрати дорівнюють процентній став­ці за кредит, що був узятий для купівлі техніки. За умови, що вона придбана за власні кошти, розмір цих витрат розраховують як добуток процентної ставки на середню величину капіталовкладень, визначену як частка від ділення суми первісної і ліквідаційної вартості техніки на два. Процентна ставка в даному випадку береться на рівні найбільш вірогідної норми прибутку на капітал.

Змінні витрати на техніку безпосередньо пов’язані з її експлуатацією. До них відносять витрати на паливо і мастила, ремонт техніки, оплату праці робітників, які її обслуговують, інші витрати (наприклад, ганчірний матеріал). Сума постійних і змін­них витрат дає сукупні річні витрати на утримання техніки. Діленням цих витрат по машинно-тракторному парку на загальний обсяг виконаних ним робіт в умовно-еталонних гектарах визначають собівартість одиниці цих робіт. По окремих тракторах доцільно визначати собівартість гектара виконуваних ними робіт (оранки, посіву, культивації тощо). У сукупні витрати включають і витрати (постійні та змінні) на утримання тих причепних (навісних) машин та знарядь, в агрегатуванні з якими пра­цює той чи інший трактор. По інших видах техніки, наприклад, по зернових, бурякозбиральних, силосозбиральних, кукурудзо-
збиральних комбайнах сукупний обсяг витрат відносять до зіб­раної площі; по сінопакувальних преспідбирачах — до кількості тонн упакованого сіна; по стаціонарних двигунах — до кількості відпрацьованих годин.

Обсяг річних витрат на утримання техніки на одиницю робіт (продукції) залежить від трьох факторів: строку її служби, співвідношення між постійними і змінними витратами, а також від обсягу виконуваних робіт. Із збільшенням першого і третього факторів та зменшенням частки постійних витрат у їх загальній сумі собівартість одиниці робіт (продукції) знижується, і навпаки.

Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого можна правильно розв’язувати важливі проблеми господарської діяльності. Однією з таких проблем є обґрунтування обсягу робіт, за якого досягається беззбитковість використання власної техніки порівняно з її підрядом. Важливість її посилюється тим, що для багатьох фермерських господарств Украї­ни і підприємств, які виникли на базі колективних підприємств, гостро постала проблема нестачі окремих видів техніки для виконання сільськогосподарських та інших робіт. Одним з варіантів її розв’язання стало створення спеціалізованих фірм — машинно-технологічних станцій (МТС), які надають підрядні послуги таким підприємствам за відповідну плату.

Із зміцненням економіки аграрних підприємств кожному з них необхідно вирішувати питання: чи продовжувати користування послугами підрядної фірми, чи придбати власну техніку для виконання заданого обсягу робіт. Щоб одержати відповідь на це, необхідно розрахувати річні постійні і змінні витрати на утримання потрібної техніки з розрахунку на одиницю виконуваних робіт. Водночас потрібно знати вартість підряду за одиницю роботи, виконуваної даним видом техніки.

Тоді обсяг робіт, за якого підприємство досягає беззбиткової роботи власної техніки порівняно з послугами підрядників, можна визначити за формулою:

де  — обсяг робіт, за якого досягається беззбитковість роботи власної техніки порівняно з її підрядом;  — постійні витрати на утримання техніки протягом року, грн;  — вартість підряду техніки за одиницю роботи, грн;  — змінні витрати на утримання техніки в розрахунку на одиницю роботи, грн.

Наприклад, підприємство здійснювало збирання зернових культур за допомогою підрядного комбайна. Рішення про купів­лю власного комбайна можна прийняти на основі аналізу такої інформації. Скажімо, ціна зернового комбайна «Лан» — 450 тис. грн, норма амортизації — 10 %. Підприємству не вистачало влас­них коштів, і воно взяло кредит на суму 120 тис. грн терміном на три роки під 15 % річних. Виплата кредиту розпочинається з першого року його використання. Витрати на ремонт комбайна і його технічне обслуговування в розрахунку на гектар зібраної площі — 13 грн, вартість паливно-мастильних матеріалів і оплата праці комбайне­рів на цю ж площу — відповідно 12,8 і 4,5 грн. Витрати на утри­мання приміщення, де зберігається комбайн, — 700 грн за рік.

Звідси постійні річні витрати на утримання комбайна становитимуть 54 700 грн, у тому числі:

а) амортизація (450 · 10) : 100 = 45 000 грн;

б) сума нарахованих процентів за кредит — 9 тис. грн, визначається як середня за три роки. Нарахування процентів для виплати банку здійснюється на залишкову вартість кредиту, тис. грн (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

РОЗРАХУНОК СУМИ ПРОЦЕНТНИХ ПЛАТЕЖІВ
ЗА КОРИСТУВАННЯ КРЕДИТОМ

Отже, середньорічна сума нарахованих процентів становить 9 тис. грн (27 : 3 = 9);

в) витрати на утримання приміщення — 700 грн.

Змінні витрати в розрахунку на гектар зібраної площі становлять 30,3 грн, в тому числі пальне і мастильні матеріали — 12,8, ремонт і технічне обслуговування — 13,0 і оплата праці комбайнерів — 4,5 грн. Звідси обсяг збиральних робіт, за якого підприємству економічно рівновигідно збирати зернові власним комбайном чи брати комбайн на підряд, становитиме 54700 : (250 – 30,3) = 249 га.

Якби підприємство не брало кредиту, а придбало комбайн повністю за власні кошти, то постійні витрати становили б 45 700 грн, а критичний обсяг робіт дорівнював би 208 га (45700 : 250 – 30,3). Це означає, що за меншої ніж 249 га площі збирання зернових культур підприємству економічно вигідніше брати комбайн на підряд. Із збільшенням цієї площі експлуатація власного комбайна господарству обходитиметься дешевше, ніж найманого (табл. 11.2).

Таблиця 11.2

РОЗРАХУНОК ПИТОМИХ ПОСТІЙНИХ І ЗМІННИХ ВИТРАТ
НА УТРИМАННЯ ЗЕРНОВОГО КОМБАЙНА, тис. грн/га

Правомірність даного висновку підтверджується даними про середні постійні і середні сукупні витрати (постійні + змінні)
з розрахунку на гектар зібраної площі з наступним нанесенням їх на графік (рис. 11.1). Розрахунок здійснювався по другому варіанту.

Як бачимо, при площі збирання 208 га сукупні витрати на утримання власного комбайна становлять 250 грн, тобто збігаються з вартістю підрядних робіт.

На рис. 11.1. видно, що крива сукупних витрат перетинається з лінією вартості підрядних робіт АБ в точці К і ця точка перетину відповідає збиральній площі 208 га, коли утримувати власну техніку не буде дорожче від підрядних послуг. Не важко також помітити, що за більшої площі (наприклад 220 га) сукупні витрати на утримання власного комбайна становитимуть 238 грн, тобто будуть на 12 грн нижче за вартість підряду. З наступним збільшенням збиральної площі витрати на утримання власного комбайна істотно знижуються і при 240 га становитимуть лише 220,7 грн.

Рис. 11.1. Графічне зображення механізму визначення
обсягу робіт, за якого досягається беззбиткова робота
власної техніки порівняно з її підрядом

Висновок про доцільність купівлі техніки чи її використання на умовах підряду значно залежить від вартості робіт. В 2001 р. ця вартість була досить високою. Так, розцінка за гектар глибокої оранки трактором «Джон-Дір» по МТС Київської області при використанні палива виконавця коливалася в межах 100—113 грн і 92—100 грн при використанні палива замовника. Розцінки за гек­тар звичайної оранки цим же трактором становили відповідно 80—113 і 73,6—100 грн, тоді як звичайна оранка трактором
Т-150 на паливі виконавця складала значно менше — 41,6 грн, а на паливі замовника — 27,3 грн. Як видно, розцінки по марках тракторів значною мірою залежать від їх вартості. З її зростанням розцінка підвищується через збільшення суми амортизаційних відрахувань та відсотків на кредит, і навпаки. Тому закономірно в структурі розцінок за одиницю роботи різних марок тракторів постійні витрати займають питому вагу від 43 % при оранці трактором «Джон-Дір» до 18,7 % — трактором Т-150.

Слід пам’ятати, що для виконання тієї самої роботи можуть використовуватися різні марки машин, що відрізняються за рівнем продуктивності. Як правило, більш продуктивні машини мають вищу ціну і для їх придбання потрібний більший власний або позичковий капітал. Тому і постійні витрати на утримання такої техніки в абсолютному і відносному виразі більші, ніж на утримання менш продуктивної. Внаслідок цього точка перетину постійних витрат з лінією вартості підряду щодо більш продуктивних і дорожчих машин досягається пізніше. А це означає, що придбання такої техніки стає економічно вигідним при більших обсягах виконуваних робіт.

Іншою проблемою, яку можна обґрунтовано розв’язати на підставі аналізу динаміки співвідношення між постійними і змінними витратами, є заміна техніки. Існує багато причин, що зумовлюють необхідність такої заміни, проте однією з найважливіших є специфічність руху річних витрат на експлуатацію власної техніки впродовж строку експлуатації.

В умовах застосування методів прискореної амортизації, починаючи з перших років експлуатації техніки, сукупні витрати на її утримання знижуються за рахунок постійних витрат (головним чином завдяки зменшенню амортизаційних відрахувань). Проте в наступні роки в міру старіння техніки сукупні витрати починають зростати через збільшення витрат паливно-мастиль­них матеріалів і перевищення темпів збільшення витрат на її ремонт над темпами зниження амортизаційних відрахувань. Іншими словами, зростання сукупних витрат починається тоді, коли зниження постійних витрат не може компенсувати підвищення змінних витрат, пов’язаних з експлуатацією техніки. Це
і є сигналом для постановки питання про заміну старої техніки
на нову.

Проте тут не слід приймати скороспілого рішення. Спочатку треба детально спрогнозувати витрати на утримання старої техніки на наступний рік і порівняти їх із середньорічними витратами на нову техніку протягом усього строку корисного використання. Заміна економічно доцільна лише тоді, коли вказані витрати на стару техніку перевищують середньорічні витрати на нову аналогічного зразка.