11.2. Міжнародні картелі

Велику роль у міжнародній торгівлі відіграють утворення карте-леподібного типу. Найвідомішим серед них є Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК). Наведемо стислу інформацію про цю та інші міжнародні організації.

Організація країн — експортерів нафти (Organization of Petroleum Exporting Countries) — міжнародна міжурядова організація, що має на меті регулювання ціни на нафту. Перші спроби встановити кон­такти між країнами — виробниками нафти були зроблені Венесуе­лою, Іраком, Іраном, Кувейтом і Саудівською Аравією невдовзі піс­ля Другої світової війни, у 1949 р. У 1960 р. у столиці Іраку Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. У відповідь на зниження цін міжнародними нафтовими компаніями країни — ек­спортери нафти вирішили заснувати постійно діючу організацію. Наступного року вона була утворена у столиці Венесуели м. Кара­кас. До організації згодом приєдналися Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Ал­жир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві держави згодом залишили організацію: Еквадор — у 1993 р., Габон — у 1996 р. Штаб-квартира ОПЕК розташована в м. Відень (Австрія).

Наприкінці 1973 р. після чергової арабо-ізраїльської війни ОПЕК підвищила ціну на нафту вчетверо, що спричинило нафтову кризу. Вплив ОПЕК на встановлення єдиних світових цін на нафту згодом зменшився з таких причин:

•  Великобританія та Норвегія розпочали видобуток нафти з-під
дна Північного моря;

•  економічно розвинені країни розширили використання інших ви­
дів палива;

•  країни світу почали застосовувати програми, спрямовані на ско­
рочення використання енергії.

Ряд країн ОПЕК у 1968 р. утворили Організацію арабських країн — експортерів нафти з метою захисту інтересів її членів. Штаб-кварти­ра цієї організації розміщується в Кувейті.

На початку 1990-х років ціна на нафту підвищилася через агресію Іраку проти Кувейту, але у 1992 р. знову знизилася. Відтоді періоди зростання і зниження цін чергувалися. Не виключені коливання цін на цей рідкий мінерал і в майбутньому.

Азіатське і Тихоокеанське співтовариство виробників кокосового горіха (Asian and Pacific CoconutCommunity) утворене у 1969 р., штаб-квартира розташована в м. Джакарта (Індонезія). До співтовариства належать Індія, Індонезія, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Філіппіни, Соломонові острови, Шрі-Ланка, Таїланд, Вануату, Західне Самоа.

Організація сприяє обміну інформацією між країнами-виробни-ками цього продукту про шляхи підвищення ефективності вирощу­вання і переробки кокосових горіхів.

Альянс виробників какао (Cocoa Products Alliance) — організація виробників какао, утворена у 1962 р. Її штаб-квартира розташована у м. Лагос (Нігерія). Організація сприяє обміну інформацією між членами альянсу, здійснює заходи, спрямовані на зростання світово­го попиту на какао, намагається забезпечити надійність його поста­чання, стабільні ціни і доходи виробників цього продукту.

Асоціація країн — виробників натурального каучуку (Association of Natural Rubber Producing Countries). У 1970 р. асоціацію утворили такі країни: Індія, Індонезія, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Сінга­пур, Шрі-Ланка, Таїланд. Штаб-квартира розміщується у м. Куала-Лумпурі (Малайзія). Основною метою діяльності асоціації є стабілі­зація цін на натуральний каучук і забезпечення прибутків виробни­ків від його експорту.

Асоціація країн — експортерів залізної руди (Association of Iron Ore Exporting Countries) заснована у 1975 р., штаб-квартира розташова­на в м. Женева (Швейцарія). До асоціації належать країни з різних частин світу: Алжир, Австралія, Індія, Ліберія, Мавританія, Перу, Сьєра-Леоне, Швеція, Венесуела. Створено механізм співробітниц­тва країн — виробників цього товару, асоціація впливає на рівень світових цін на нього.

Міжнародна угода з пшениці (International Wheat Agreement) ук­ладена у 1971 р. і містить два міжнародно-правові акти — Конвен­цію про торгівлю пшеницею (стосується міжнародного співробіт­ництва) і Конвенцію про продовольчу допомогу (охоплює питання доставки зерна країнам, що розвиваються).

Попередня Міжнародна угода з пшениці, укладена у 1948 р. низ­кою країн — продуцентів пшениці, передбачала поділ світового рин­ку пшениці з метою недопущення перенасичення ринку у врожайні роки (toshare the existing world market for wheat rather than for any one of them to glut the market during a highlyproductive year). Угода вияви­лася неефективною й учасники почали виходити з неї вже наступно­го року.

Міжнародна угода з цукру (International Sugar Agreement) укладе­на у 1969 р. і спрямована на підтримання стабільних і вигідних екс­портерам цін на цукор. Передбачає підтримання цін на цукор на рів-

ні, що перевищує певний мінімум (to keep the price above a certain minimum). Основним заходом для досягнення цього вважалися експор­тні квоти. Угода виявилася недостатньо ефективною і докладаються зусилля для її перегляду.­

Африканська рада з арахісу (African Groundnut Council) — рада країн — виробників арахісу, утворенау 1964р. Її штаб-квартира роз­ташована у м. Лагос (Нігерія). До організації належать Гамбія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Судан, Буркіна-Фасо. Організація сприяє обміну інформацією про ефективні методи вирощування ара­хісу та його реалізації, про стабілізацію цін на продукт, досягнення їх передбачуваності.

Африканська організація деревини (African Timber Organization) заснована у 1975 р., штаб-квартира розташована у м. Лібревіль (Га­бон). Координує політику країн-виробників африканської деревини і намагається впливати на світові ціни на неї. До організації нале­жать Габон, Гана, Екваторіальна Гвінея, Камерун, обидва Конго, Кот-д'Івуар, Ліберія, Мальгаська Республіка, Танзанія, Центрально-Африканська Республіка.

Міжнародна угода з кави (International Coffee Agreement). Через погіршення умов торгівлі для виробників кави протягом перших десятиліть після Другої світової війни виникла потреба у стабіліза­ції світового ринку кави. Міжнародна угода з кави була укладена у рамках ООН. Країни-експортери взяли зобов'язання дотримуватись експортних квот, тоді як країни-імпортери зобо­в'язалися дотримуватись мінімальних цін на каву (importing countries accepted a floor on coffee prices). Країни — члени угоди також зобов'язалися обмежити закупівлі кави у тих країнах, що не приєд­налися до угоди.­