11.3. Банківський кредит

11.3. Банківський кредит

Види короткострокового банківського кредиту

Друге важливе джерело короткострокового фінансування — банківський кредит. У Великобританії лондонські клірингові банки є головними кредиторами за короткостроковими кредитами, наданими підприємцям. На них припадає понад 50 % короткострокових позичок банківського сектору. У США дві третини бан­ківських позичок є короткостроковими.

Короткострокові позички комерційних банків за своєю сутністю є такими, що самі погашаються (self liquidating), оскільки вони використовуються здебільшого на поповнення сезонної або тимчасової нестачі оборотних активів, головним чином товарно-ма­теріальних запасів. Зростання за рахунок позички працюючого капіталу у кінцевому підсумку обумовлює збільшення коштів у позичальника, за рахунок чого погашається заборгованість перед банком. Повернення позички забезпечується вмонтованою, або автоматичною, схемою погашення. Короткострокова позичка, надана на 90 днів, може бути неодноразово пролонгована і, по суті, перетвориться в середньострокову. Банк при цьому посилює свій контроль над фінансовим станом клієнта. Якщо банк бажає обмежити пролонгацію позичок, він застосовує так зване чисте застереження, відповідно до якого фірма обов’язково має бути без боргів даному банку на період 30 або більше днів у році.

На практиці відомі різні види банківських позичок: незабезпечена позичка, забезпечена позичка, кредитна лінія, автоматично поновлюваний кредит, овердрафт.

Більшість наданих короткострокових позичок нічим не забезпечується. Звичайно вони видаються фірмам із високою кредитоспроможністю і швидкою оборотністю активів. Ставка за незабезпеченими кредитами, як правило, вища забезпечених. Застава може бути виражена у фінансових або реальних активах.

Процентна ставка за банківським кредитом

За договором про надання позички банк визначає процентну ставку — ціну кредиту. У США процентні ставки, які встановлюються комерційними банками для своїх клієнтів, визначаються на підставі руху первинних ставок — прайм рейт (prime rate). Прайм рейт являє собою мінімальну процентну ставку за незабезпеченими короткостроковими позичками, яка застосовується комерційними банками США в разі надання кредиту так званим першокласним позичальникам. У США прайм рейт звичайно вста­новлюється на відносно тривалий період.

У більшості країн з розвиненою ринковою економікою процен­тні ставки комерційних банків прив’язуються до так званих базових, стандартних ставок (base rate, standard rate). У Великобританії базова ставка на 1 % нижча прайм рейт. Понад 60 % кредитів клірингових банків надається за ставками, основою яких є базова ставка. Позичковий процент за банківським кредитом досить високий.

Ціна банківського кредиту встановлюється у вигляді номінальної процентної ставки. Крім номінальної, формується реальна процентна ставка, що залежить від інших умов кредитування, таких наприклад, як визначення компенсаційного залишку або порядку виплати процентів. Розглянемо на прикладах співвідношення між номінальною і реальною процентними ставками.

Ситуація

1. Корпорація оформила договір на одержання банківської позички в розмірі 500 000 дол., номінальна процентна ставка — 18 %. Визначимо реальну процентну ставку за формулою:

Реальна ставка збігається з номінальною, оскільки немає інших умов кредиту за договором.

2. Уведемо умову договору про компенсаційний залишок. У нашій ситуації для одержання позички корпорація повинна мати компенсаційний залишок у розмірі 15 % суми позички. Формула визначення реальної процентної ставки перетвориться таким чином:

.

Реальні позичкові кошти дорівнюють:

(0,1 – 0,15)500 000 = 425 000,

.

Отже, корпорація фактично одержить 425 000 дол. у вигляді позички, 75 000 дол. залишиться на рахунку фірми в банку як компенсаційний залишок. Зниження суми позички зумовить підвищення реальної процентної ставки до 21,2 %, тобто кредит подорожчає.

3. Уведемо умову договору, що стосується терміну виплати процентів за позичкою. Банк запропонував виплатити проценти авансом, тобто укласти договір про дисконтування позички. Фор­мула, що визначає процентну ставку, перетвориться далі:

.

У нашій ситуації:

.

Виплата процентів авансом призвела до подальшого зменшення реальної позички і підвищення процентної ставки до 26,9 %.

Кредитна лінія

У практиці кредитування часто застосовується так звана кредитна лінія (line of credit). Специфіка кредитування полягає в тому, що за договором банк надає клієнту позички протягом пев­ного періоду в межах узгодженого ліміту. Якщо фірма часто звертається за позичками в банк і має високі витрати, для їх зниження найкраще використовувати метод кредитної лінії. Банк надає позичку в розмірі визначеної, заздалегідь обумовленої максимальної суми на повторюваній основі, звичайно на один рік, одночасно фірма погашає позичку частинами.

Перевага цього методу полягає в тому, що фірма використовує позичку в сумі поточних потреб і погашає її в ті терміни, які їй найвигідніші. Звичайно кредитні лінії відкриваються під заставу майна. Реальна процентна ставка в разі кредитування за допомогою кредитної лінії розраховується за формулою:

.

Ситуація

Комерційний банк відкрив для фірми кредитну лінію на суму 500 000 дол. Фірма повинна підтримувати компенсаційний залишок у розмірі 12 % за непогашеними позичками і 10 % за невикористаною частиною кредиту. Номінальна процентна ставка позички — 18 %, компанія на даний момент бере в борг 300 000 дол.

Реальна процентна ставка розраховується в такий спосіб:

1) визначається сума необхідного компенсаційного залишку:

2) реальна процентна ставка становить:

.

Револьверний (автоматичний) кредит

Кредит, що автоматично відновлюється (Revolving Credit Agreement), надається клієнтам у межах певної встановленої суми і термінів погашення. Специфіка револьверного кредиту полягає в тому, що кредитування відбувається поступово, автоматично протягом певного терміну без додаткових переговорів між банком і клієнтом, у межах узгодженого ліміту. Кредитування автоматично відновлюється на вимогу клієнта. На відміну від кредитної лінії, револьверний кредит практично являє собою ланцюжок пролонгованих короткострокових кредитів.

Овердрафт

Англійські клірингові компанії кредитують фірми за принципом овердрафт (bank overdrafts), тобто за контокорентним
рахунком.

Сутність овердрафту як форми короткострокового кредиту полягає в тому, що комерційний банк за договором дозволяє клієн­ту списати кошти зі свого рахунка на суму, що перевищує залишок, шляхом автоматичного надання кредиту на суму, якої бракує. Кредит може бути погашений у міру накопичення грошей на рахунку або у визначений термін на підставі договору.

Порівняно з розглянутими формами короткострокового кредитування овердрафт має низку переваг.

По-перше, клієнт банку одержує кредит негайно й автоматично його погашає.

По-друге, овердрафт відносно дешевий.

Комерційні банки у Великобританії звичайно стягують від 2 до 5 % понад базову ставку або ЛІБОР.

Недолік овердрафту полягає в тому, що банк лишає за собою право вимагати від клієнта негайного погашення заборгованості.

Укладаючи договір про відкриття контокорентного рахунка, комерційний банк вивчає кредитоспроможність і ліквідність корпорації. Овердрафт практично використовують корпорації із сезонним виробництвом; систематичне одержання кредиту протягом певного терміну і відсутність будь-яких штрафів за його непогашення значно знижують процентну ставку кредиту порівняно зі звичайним кредитуванням.

Ситуація[1]

Фінансовий менеджер корпорації вирішує питання про укладання з комерційним банком кредитної угоди. Є два варіанти такої угоди — овердрафт і позичка. Стягнутий процент за двома варіантами однаковий, він становить 10 % річних (або 2,5 % за квартал).

Рух грошових потоків у наступному році має такий вигляд:

Рис. 11.3. Грошові потоки по місяцях року[2]

Розв’язання

1. Визначаємо витрати корпорації за позичкою.

Корпорація на початку року одержує позичку в розмірі 500 000 ф. ст. Протягом шести місяців такий розмір позички перевищує потреби, тому зайві кошти можуть бути інвестовані за умови одержання 2 % у квартал. Таким чином, вартість позички становитиме:

2. Визначаємо витрати за овердрафтом.

Отже, овердрафт має переваги порівняно з позичкою.

Вексельний кредит

Фірма може також користуватися вексельним кредитом, тобто вона враховує свої векселі в комерційному банку. У цьому разі банк ураховує, тобто купує, вексель клієнта за певною дисконтною ставкою, що являє собою різницю між номіналом векселя і сумою, сплаченою банком клієнту. Вексельний кредит погашається під час оплати векселя. Обліковий процент визна­чається за формулою:

,

де N — номінал векселя;

Р — ціна купівля векселя банком;

t — термін, що залишився до настання платежу за векселем.

Наприклад, номінал векселя 100 гр. од., банк урахував вексель за 95 гр. од., до терміну погашення залишається шість місяців (або 180 днів). Обліковий процент дорівнює:

 річних

або

 річних.

Кредит під заставу
товарно-матеріальних запасів

Фірма може одержати кредит під заставу своїх товарно-матеріальних запасів. Розмір банківської позички визначається якістю майнової застави. Якщо фірма в складі статті «Товарно-матеріальні запаси» має стандартизовану, високоякісну готову продукцію, яка користується попитом, чи напівфабрикати, сировину, вона може легко одержати позичку. Така сировина, як пиломатеріали, метал, зернові, бавовна, вовна, можуть бути заставлені на 70—80 % або навіть більше. Стандартизована готова продукція, наприклад, одяг, консерви, будівельні матеріали, також може бути заставлена під високий процент. Що стосується незавершеного виробництва, то розмір позички дуже обмежений і становить до однієї чверті його вартості.

Для кредитування товарно-матеріальних запасів застосовуються різні методи.

Перший — бланкова застава (Blanket inventory liens). Це найпростіший метод, коли оформляється загальна вимога стосовно всіх наявних товарно-матеріальних запасів без розбивання на окремі статті.

Другий — одержання трастової розписки (Trust receipt), тобто розписки про одержання товарів у довірче управлін-
ня документа, який підтверджує, що позичальник віддав свої ТМЗ у довірче зберігання. Усі товари при цьому маркуються з установленням відповідної нумерації. У разі несплати боргу виторг від їх продажу переходить до кредитора, а розписка анулюється.

Третій — одержання складської розписки (Warehousing). У цьому випадку кредитор може вимагати від фірми створити спеціальну ділянку для зберігання тих товарів, які він не може контролювати[3].

У кожному конкретному випадку компанія вирішуватиме питання: що вигідніше — укласти угоду про факторинг (докладніше див. підрозд. 11.4) чи одержати кредит під товарно-матеріальні запаси. Розглянемо ситуацію під час вибору рішення[4].

Ситуація

Компанія, що зростає швидкими темпами, реалізує 75 % загального обсягу продажу в кредит шести надійним контрагентам. Компанія поставлена перед необхідністю поліпшити свою ліквід­ність. Фінансовий відділ компанії може укласти договір про фа-
кторинг або взяти позичку в банку під накопичувані для розширення виробництва товарно-матеріальні запаси.

Активи компанії

Якщо компанія зупинила свій вибір на укладанні угоди про факторинг, то питання може бути вирішене позитивно, оскільки вона реалізує свій товар на 75 % тільки шести платоспроможним компаніям. Ризик неплатежів обмежений. Якщо ж компанія віддасть перевагу одержанню кредиту під товарно-матеріальні запаси, банк може вимагати вищий процент, оскільки в складі запасів висока частка напівфабрикатів. У разі неповернення позички їх реалізація, як водиться, пов’язана з певними труднощами. Тому компанія віддає перевагу факторингу.

Компанія може також одержати короткостроковий кредит під інші статті активів. Це може бути нерухоме майно — верстати, конвеєрні лінії, комп’ютерні центри, а також цінні папери. Звичайно банки видають позички під заставу цінних паперів під дуже високі проценти.

Позички, гарантовані урядом

У ряді країн з ринковою економікою затверджені і впроваджуються в життя урядові програми підтримання малого і середнього підприємництва, які відчувають гостру потребу в позич­кових коштах. Так, у Великобританії в 1981 р. була затверджена програма урядових гарантій банківських кредитів дрібним і серед­нім фірмам. Відповідно до цієї програми в разі неповернення в строк кредиту уряд має виплатити банку 70 % невиплаченої позички. Звичайно банк не вимагає від позичальника застави, однак фірма, яка одержала кредит, може очікувати, що за певних обставин усі активи будуть використані як забезпечення позички. Сума позички обмежена 15 000 ф. ст., терміни — від двох до семи років з можливістю пролонгувати, процентна ставка встановлюється комерційним банком, до неї додається 2,5 % — плата за урядову гарантію[5].