11.3. Господарство України в роки першої світової війни

Перша світова війна стала для Європи першим жахли­вим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Про катаст­рофічні масштаби цього конфлікту свідчать деякі статистичні дані: 33 країни, які брали участь у війні, мобілізували 65 млн. солдатів, з них 10 млн. загинуло і 20 млн. було поранено. Жертви серед мирного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на фронті, цілі су­спільства з їхніми економіками впрягалися в колісницю війни.

Величезні витрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу, проявляли й поглиблювали фатальні по­літичні й соціально-економічні вади старих імперських по­рядків Європи. В результаті для Німеччини, Туреччини та Австро-Угорської імперії (так званих центральних держав), а також Російської імперії, яка разом з Великобританією, Фран­цією та Сполученими Штатами входила до Антанти, війна зрештою стала змаганням на самознищення. Першою під тиском війни розвалилася Російська імперія.

Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро-Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Участь Росії в цій війні мала тяжкі наслідки для економіки країни. За цей час відбулося падіння виробництва у всіх галу­зях. Загальні посіви сільськогосподарських культур скоротили­ся на 12%, виробництво зерна - на 20%, м'яса - в 4 рази.

Необхідність забезпечення армії зброєю та спорядженням зму­сила царський уряд зайнятися проблемами перебудови господар­ства. У травні 1915 р. було утворено Особливу нараду з артилер­ійського забезпечення армії на чолі з військовим міністром, але її діяльність була малоефективною. Тож у серпні 1915 року замість однієї Особливої наради було утворено чотири: з оборони, палива, перевезень і продовольства. Наприкінці 1915 року особливі нара­ди об'єднували в Україні 1130 підприємств і майже 400 тис. робіт­ників, однак відчутних результатів це не дало.

Поряд з державними органами виникли громадські об'єднання промисловців і великих землевласників, що стави­ли собі за мету сприяти забезпеченню армії. Це були військо­во-промислові комітети. В Україні було створено чотири об­ласних (Київський, Харківський, Катеринославський, Одеський) і декілька місцевих комітетів. Вони намагалися розподіляти воєнні замовлення серед малих і середніх підприємств, але дуже швидко вступили в протиріччя з особливими нарадами та їх районними відділеннями.

На початку війни промислове виробництво в Україні зрос­тає, оскільки підприємства виконували замовлення для армії. Крім того, з районів бойових дій (Прибалтики, Польщі) в Ук­раїну було евакуйовано багато промислових підприємств. Ви­добуток кам'яного вугілля в Донбасі збільшився з 1540 тис. пудів у 1913 р. до 1744 тис. пудів у 1916 році. Нарощувала виробництво металургійна, машинобудівна, хімічна промис­ловість за рахунок в основному перевантаження технічного обладнання при структурній перебудові промисловості.

При загальному зростанні виробництва скорочувалися об­сяги випуску продукції легкої, харчової, будівельної і лісової промисловості, посилилася концентрація виробництва, утвори­лися нові об'єднання і товариства. Зменшилася загальна кількість підприємств: якщо в 1913 р. в Україні діяло 3381 підприємство, то в 1915 р. - тільки 2849.

На початку 1917 р. стався раптовий спад ("обрив") вироб­ництва. Це було зумовлено тим, що машинобудівні заводи на­рощували виробництво озброєнь і скорочували випуск засобів виробництва. Така ситуація призвела до зношення обладнан­ня і машин. Спроба обновити основний капітал за рахунок іноземних інвестицій не дала бажаних результатів. У 1916-1917 рр. із 159 млн. крб. іноземного капіталу, вкладеного в кам'яновугільну промисловість Російської імперії, 118,6 млн., або 74%, було вкладено в підприємства Донбасу; з 258,4 млн. крб., вкладених у чорну металургію, на Україну припадало 200 млн., або майже 80%.

Суттєво позначилася на виробництві нестача кваліфікова­ної робочої сили. В перші дні війни було мобілізовано понад 30% довоєнної кількості промислових робітників Донбасу. А в Катеринославській губернії не вистачало майже 104 тис. робітників. Лише в Криворізькому залізорудному районі в роки війни кількість працівників скоротилася вдвоє.

На відміну від промислового виробництва сільське госпо­дарство почало скорочувати випуск продукції уже в перші дні війни внаслідок поголовної мобілізації українських селян до російської армії. Нестачу робочих рук у сільському господарстві намагалися компенсувати малопродуктивною працею військо­вополонених і біженців. Великі господарства (поміщицькі) були позбавлені права вільного найму працівників. У 1917 р. в Ук­раїні залишилося 40% працездатних чоловіків, зайнятих у сільському господарстві.

В 1916 р. розразилася хлібна криза. Вона мала для Росії трагічні наслідки. У великих промислових центрах постачан­ня продуктів харчування різко скоротилось, що породило спе­куляції, крадіжки, корупцію у величезних розмірах. В листо­паді 1916 р. була проведена продрозкладка, тобто примусове вилучення продовольства (і перш за все зерна) у селян за твер­дими цінами. Такі заходи були спрямовані на забезпечення армії і міського населення продуктами харчування. Товаро­обмін між містом і селом практично припинився, його місце зайняла держава, яка силою намагалася вилучити зерно.

На початку 1916 р. в містах вводиться карткова система розподілу продуктів. Така ініціатива виходила від місцевої влади (міських дум, земств). Уряд контролював лише торгівлю цукром. Але оскільки продрозкладка не мала успіху, то про­дуктів у містах не прибавлялося.

В цей час знизилося виробництво сільськогосподарських машин на українських заводах, які перейшли на випуск зброї та іншого військового спорядження. Суттєво позначився на виробництві сільськогосподарської продукції закон про кінську повинність. До весни 1917 року було реквізовано близько 2,6 млн. коней, що завдало непоправної шкоди дрібним і середнім селянським господарствам.

Перша світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Загальні фінансові ви­трати на війну склали астрономічну суму — 39 млрд. крб., які компенсувались за рахунок податків і внутрішніх позичок. В 1914-1916 рр. втрати бюджету зросли з 4,86 млрд. до 18,1 млрд. крб., що зумовило величезний бюджетний дефіцит. За 4 роки війни він складав 49 млрд. крб. З метою оплати цих витрат уряд постійно проводив внутрішні й зовнішні позики. З 1914 по 1917 роки сума кредитних знаків, що знаходились в обігу, збільшилась до 9,1 млрд. крб., в той же час золотий запас складав всього 1,5 млрд. крб.

Розпочалась безупинна емісія грошей. Уже в кінці 1915 р. десятирубльові золоті монети продавались за 16-17 паперових карбованців. На початку 1917 року кількість грошей в обігу збільшилась в 6 разів, один карбованець прирівнювався до 27 копійок довоєнного випуску. Основним зовнішнім кредито­ром Росії була Англія, яка вимагала російське золото в якості гарантій під кредити.

В Росії все більше незадоволення почала проявляти воєнно-промислова буржуазія, яка вимагала надати їй особливих влад­них повноважень. Наростала урядова криза: в 1915-1916 рр. змінились чотири Голови Ради міністрів, чотири військових міністри, шість міністрів внутрішніх справ, чотири - юстиції. Всі покладали надії на зміни в урядовому курсі, але ці надії не виправдались. Тим часом в Росії назрівали революційні події, які завершились 2 березня 1917 року відреченням Миколи II від престолу.

На початку XX століття під владою Австрійської імперії перебувало 4660,4 тис. українців, з них у Галичині - 3850 тис., на Закарпатті - 505,3 тис., на Буковині - 305,1 тис. чоловік.

Сільським господарством займалося приблизно 80-90% місце­вого населення. Близько 70% національного доходу Західної України надходило від сільського господарства.

Значна частина сільськогосподарських угідь у Західній Ук­раїні належала, як і раніше, поміщикам. У 1902 р. у Галичині 4084 поміщикам (0,68%) належало 40,3% загальної земельної площі. Серед поміщицьких володінь латифундії становили 85,1%. Найбільше земель зосереджувалось у руках таких га­лицьких магнатів як брати Шептицькі, Й. Борискевич, Ю. Лав-ринський. Великим землевласником була католицька церква.

За даними 1895 р. на Закарпатті 750 поміщиків, або 0,8% землевласників, володіли 45% земельної площі. Лише в ру­ках графа Ш. Бухгейма зосереджувалося 203 тис..га., або 21% усіх угідь.

У 1902 р. на Буковині земельні володіння, зокрема орна земля і ліс, що становили 60,1%, належали 578 поміщикам. Найбагатшими землевласниками були брати фон Айвас, які володіли 25076 йохами (йох дорівнювався 0,43 га), барон Гу-денце, брати фон Васильки. Майже чверть усієї земельної площі Буковинського краю належала місцевому православному ре­лігійному фонду.

Незважаючи на те, що кріпосне право на західноукраїнсь­ких землях було вже давно відмінене, на селі ще залишилися деякі кріпосницькі пережитки, зокрема монопольне право по­міщиків на полювання, рибальство. Селянські господарства з ділянками до 2 га землі становили: в Галичині - 42,7%, на Буковині - 56% і на Закарпатті — 51%. В середньому на бідняць­ке господарство припадало: в Галичині - 1 га, на Буковині — 1,5 га, на Закарпатті - 0,75 га. Поглиблювалося соціальне розша­рування селянства. У Галичині 1902 р. заможні селяни станови­ли 9,7% загальної кількості господарств і володіли 20,7% всіх земельних угідь. На Буковині 21,3% землі належало заможним господарствам, які становили 8% сільського населення. На­прикінці XIX століття на Закарпатті заможних селян налічува­лось 9,93%, на їх частку припадало 23% усієї орної землі.

Західна Україна як прифронтовий регіон у роки першої світової війни стала головною ареною кривавих битв армій ворогуючих держав. Криваві бої між могутніми державами Східної і Західної Європи, що найбільше вирували на західно­українських землях, спричинили значне скорочення трудових ресурсів на селі. Це призвело до скорочення посівних площ, зменшення виробництва сільськогосподарської продукції

та зростання цін. Зростали потреби армії в забезпеченні м'я­сом, борошном, крупами та іншими продуктами харчування, що вироблялися в аграрному секторі. Селяни-виробники були доведені до крайнього зубожіння, що переповнювало чашу тер­піння, виливалось у виступи проти існуючих порядків.

На початку XX століття в Галичині, Буковині та Закар­патті капіталізм переростав в монополістичну стадію. Тут діяли нафтовий, спиртовий, залізничий, цукровий та інші картелі, провідне місце в них займав австрійський капітал. Картелі гальмували промисловий розвиток західноукраїнських земель, намагалися підпорядкувати собі або ліквідувати ті галузі про­мисловості, що конкурували з ними. У промисловості зазначе­них регіонів України особливо зросло значення банківського капіталу.

На західноукраїнських землях діяла система жорстокої експлуатації. Заробітна плата була надзвичайно низькою, а умови праці робітників дуже важкими, зростало безробіття.

Таким чином, на зламі століть господарство провідних країн світу вступило в якісно нову стадію свого розвитку — стадію монополістичного капіталізму. Протиріччя між провідними країнами світу в епоху монопольного господарювання призве­ли до виникнення першої світової війни. Величезна за своїми масштабами і руйнівними наслідками, перша світова війна спри­чинила цілу низку революцій в Європі. І першою країною, яка не витримала напруги війни, була Росія, до складу якої входи­ла більша частина українських земель.

На рубежі ХІХ-ХХ століть економіка України пережила період зростання і занепаду. В кінцевому підсумку господар­ство України стало визначальним чинником економічного роз­витку Російської імперії.

На початку XX ст. західноукраїнські землі залишались аг­рарно-сировинним придатком Австрійської імперії. В роки першої світової війни господарство Західної України зазнало тяжких руйнацій і знаходилось в дуже скрутному становищі.

Питання для повторення

1. Вкажіть основні чинники, які характеризували світове госпо­дарство на зламі ХІХ-ХХ ст.

2. Визначте основні аспекти зовнішньоекономічної діяльності провідних країн світу.

3. Що ви знаєте про міжнародну міграцію робочої сили?

4. Охарактеризуйте економічне становище провідних країн світу в період першої світової війни.

5. Розкажіть про соціально-економічний розвиток в промисло­вості України на початку XX ст.

6. Охарактеризуйте розвиток сільського господарства України на початку XX ст.

7. Як розвивалась внутрішня і зовнішня торгівля України на рубежі століть?

8. Які чинники вплинули на проведення Столипінської аграрної реформи?

9. В чому полягала роль Селянського поземельного банку під час проведення аграрної реформи?

10. Що ви знаєте про переселенську політику під час проведення Столипінської аграрної реформи?

11. Якими були результати Столипінської аграрної реформи?

12. Яку роль відігравав іноземний капітал в економіці Російсь­кої імперії на початку XX ст.?

13. Охарактеризуйте становище України в період першої світо­вої війни.