11.3. Принципи і методи фінансового планування

11.3. Принципи і методи фінансового планування

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах. До принципів фінансового планування відносяться:

науковість;

комплексність;

оптимальність.

Принцип науковості планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинен базуватись на аналізі звітних даних, на визначенні перспектив розвитку фінансових показників.

Принцип комплексності планування фінансів передбачає, що показники фінансового плану повинні бути взаємопов’язаними між собою.

Принцип оптимальності планування фінансів потребує найбільш раціонального використання капіталу і всіх фінансових ресурсів.

Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Основна мета складання кошторисів полягає:

в узгодженні оперативних і перспективних планів;

в координації дій різних підрозділів підприємства;

в деталізації загальних цілей виробництва і доведенні їх до керівництва різноманітними центрами відповідальності;

в управлінні і контролі за виробництвом;

в стимулюванні ефективної роботи керівників і персоналу підприємства;

у визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності;

у періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом.

Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників.

Впровадження принципів бюджетування надає ряд переваг:

щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж система бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і, відповідно, більш точне планове значення розміру прибутку;

в межах затвердження місячних бюджетів структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищує матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;

бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

В системі бюджетного планування бюджети класифікуються за наступними ознаками (рис. 11.5):

Рис. 11.5. Класифікація основних видів бюджетів у фінансовому плануванні

За широтою номенклатури розрізняють бюджети функціональний і комплексний.

Функціональний, як правило, розробляється по одній-двох статтях затрат (наприклад, бюджет оплати праці). Комплексний – розробляється за широкою номенклатурою затрат (наприклад, бюджет адміністративно-управлінських затрат).

За методами розробки розрізняють стабільний і гнучкий бюджети. Стабільний бюджет не залежить від зміни обсягів діяльності підприємства (наприклад, бюджет витрат на оплату праці управлінського персоналу). Гнучкий – передбачає встановлення планових поточних чи капітальних затрат не в твердо фіксованих сумах, а у вигляді нормативу витрат, які взаємопов’язані з показниками обсягу діяльності підприємства (наприклад, з обсягом випуску чи реалізації продукції).

В економічній літературі достатньо чітко розрізняють поняття “план” і “бюджет”. План – більш широке поняття, яке включає в себе впорядковану систему дій, спрямованих на досягнення деяких цілей.

Бюджет – більш вузьке поняття, яке означає кількісне представлення плану дій, причому, як правило, поняття “бюджет” традиційно трактується як “кошторис”. Напрями бюджетування на підприємстві представлені на рис. 11.6.

Рис. 11.6. Напрями бюджетування на підприємстві

Організаційні передумови впровадження бюджетування представлені на рис. 11.7.

Рис. 11.7. Організаційні передумови впровадження бюджетування

При розробці фінансового плану підприємства складаються наступні бюджети (кошториси):

кошторис продажу;

кошторис виробництва;

кошторис прямих матеріальних затрат;

кошторис витрат на оплату праці;

кошторис непрямих загальновиробничих витрат;

кошторис собівартості проданої продукції;

кошторис поточних періодичних загальногосподарських витрат;

кошторис прибутків та збитків;

кошторис капітальних затрат;

кошторис руху грошових коштів;

кошторис статей активу і пасиву і т.д.

Крім того, кошториси поділяються на два види: кошториси по основній діяльності підприємства і кошториси по неосновних видах діяльності.

Розглянемо приклади складання окремих кошторисів.

Кошторис (бюджет) продаж – це перший і найважливіший крок в складанні фінансового плану. Він складається з врахуванням рівня попиту на продукцію підприємства, географії збуту, категорії покупців, сезонних факторів. Він включає в себе дані про очікуваний грошовий потік від продажу, які в подальшому увійдуть до доходної частини бюджету потоку грошових коштів. Слід пам’ятати, що навіть незначне відхилення запланованого обсягу продажу від фактичного може призвести до серйозних відхилень бюджетних показників від фактичних.

Кошторис (бюджет) виробництва – це план випуску продукції в натуральному виразі. Його складають, виходячи з бюджету продаж з врахуванням виробничих потужностей, збільшення і зменшення запасів, а також величини зовнішніх закупок. Необхідний обсяг випуску продукції визначається як прогнозований запас готової продукції на кінець періоду плюс обсяг продаж за цей період і мінус запас готової продукції на початок періоду.

Бюджет прямих затрат на матеріали складають на підставі виробничого бюджету і бюджету продаж. Він показує, скільки сировини і матеріалів необхідно для виробництва і скільки повинно бути закуплено. Формула для обчислення обсягу закупок є наступною:

Бюджет прямих затрат на матеріали, як правило, складається з врахуванням строків і порядку погашення кредиторської заборгованості за товари.

Бюджет загальновиробничих витрат відображає обсяг всіх витрат, пов’язаних з виробництвом продукції за виключенням прямих затрат на матеріали і прямих затрат на оплату праці. Як правило, він включає в себе ряд стандартних статей затрат: амортизацію і оренду виробничого обладнання, додаткові виплати працівникам, оплату невиробничого часу тощо.

Кошторисне планування містить два етапи:

планування – визначення майбутніх цілей;

моніторинг (супроводження) – аналіз оперативної господарської діяльності, тобто того, як протягом планового періоду здійснюється виконання запланованих рішень.

Кошториси складаються в цілому на рік з щоквартальною (чи щомісячною) розбивкою.

Розрізняють два підходи до розрахунку кошторисів:

1. Розробка кошторису з “нуля”. Застосовується у випадку, якщо проектується нове підприємство чи підприємство змінює профіль роботи.

2. Планування від досягнутого. Застосовується у випадку, якщо профіль роботи підприємства не змінюється.

При складанні кошторисів використовуються різноманітні методи:

нормативний;

розрахунково-аналітичний;

балансовий;

оптимізації;

моделювання.

Сутністю нормативного методу складання кошторису є розрахунок обсягу затрат і потреби в ресурсах шляхом множення норми витрат ресурсів на запланований обсяг економічного показника (реалізація, випуск продукції).

Нормативний метод планування є найпростішим методом. Маючи норму (норматив) і об’ємний показник, можна легко розрахувати плановий показник (рис. 11.8).

Рис. 11.8. Схема нормативного методу фінансового планування

Приклад

Норма витрат матеріалу на виробництво одиниці продукції складає 0,7 кг. Об’ємний показник (план випуску продукції) дорівнює 10000 од. щоквартально. Планова величина витрачання матеріалу за квартал складатиме 7000 кг (0,7 кг х 10000 од).

Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді.

В основі цього методу лежить використання експертної оцінки (рис. 11.9).

Рис. 11.9. Схема розрахунково-аналітичного методу фінансового планування

Експертна оцінка є результатом проведення експертизи, обробки і використання цього результату при обгрунтуванні значення імовірності. Прийняття експертної оцінки – це комплекс логічних і математично-статистичних методів і процедур, пов’язаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу і прийняття рішень.

Приклад

Фактичні залишки нереалізованої продукції на кінець кварталів передпланового періоду в днях обігу складали 10, 8, 11, 16 днів. Експертна оцінка динаміки зміни запасів свідчить, що є тенденція до збільшення норми запасу. Тому за базовий показник приймаємо 16 днів. Експертна оцінка перспектив розвитку господарського процесу в плановому кварталі показує, що попит на цю продукцію зростає. Це призводить до прискорення обігу. Тому вирішуємо знизити норму запасу на 1 день (16 – 1).

Одноденний обсяг обігу по даній продукції – 3 тис. грн.;

Норматив запасів продукції – 45 тис. грн. (15 х 3 тис. грн.).

Сутністю балансового методу є узгодження обсягу затрат і джерел розширення ресурсів (доходів).

Балансовий метод застосовується передусім при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фонду накопичення, фонду споживання тощо.

Наприклад, балансова ув’язка по фінансових фондах має вигляд:

,                                  (11.1)

 де Зп – залишок коштів на початок планового періоду, грн.;

Н – надходження коштів до фонду, грн.;

В – витрачання коштів з фонду, грн.;

Зк – залишок коштів на кінець планового періоду, грн.

Приклад

Залишок фонду накопичення на плановий період – 20 тис. грн. Протягом року за рахунок коштів фонду планується придбати обладнання на суму 100 тис. грн. Передбачається, що залишок фонду накопичення на кінець року складе 10 тис. грн. Тоді план надходження коштів до фонду накопичення буде: , тобто  тис грн.

Сутністю методу оптимізації при складанні кошторису є багатоваріантність. З декількох кошторисів обирається найкращий з точки зору мінімальних затрат чи максимального одержаного ефекту (результату).

Схема методу оптимізації наведена на рис. 11.10.

Рис. 11.10. Схема методу оптимізації

Приклад

Існує 2 варіанти вкладення капіталу. За І варіантом при капіталовкладеннях 100 тис. грн. річний прибуток складатиме 50 тис. грн., за ІІ варіантом при капіталовкладеннях 200 тис. грн. річний прибуток – 60 тис. грн.

В розрахунках використовується критерій максимуму приведеного прибутку

,                              (11.2)

де: П – прибуток, грн.;

К – капіталовкладення, грн.;

Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень (Ен = 0,15).

Приведений прибуток складе:

І варіант: 50 тис. грн. – 0,15 х 100 тис. грн. = 35 тис. грн.

ІІ варіант: 60 тис. грн. – 0,15 х 200 тис. грн. = 30 тис. грн.

Таким чином, перший варіант вкладення капіталу є більш прибутковим.

Сутністю методу моделювання є аналіз функціональних зв’язків між різними елементами процесу виробництва. Наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня затрат і обсягу реалізації продукції (виручки).