11.3. Програма соціологічного дослідження

Вихідні завдання соціологічного дослідження, які багато в чому визначають його успіх, наукову і практичну значущість, вирішуються на першому — підготовчо-організаційному етапі при розробці програми.

Програма соціологічного дослідження — це документ, що розкриває досліджувану (проблемну) ситуацію і процедуру її вивчення, в ньому всебічно обгрунтовуються методологічні підходи й методичні заходи соціологічного дослідження. Вона містить відповідно дві частини — методологічну й методичну (процедурну). Першу присвячено предмету дослідження, другу — його методам.

Розробка методологічної частини програми передбачає вибір теми й обгрунтування проблеми, формулювання мети і завдань дослідження, теоретичний аналіз проблеми висування гіпотез дослідження. Під час розробки методичної частини визначають об’єкт дослідження і типи вибірки. Визначається техніка збору даних, визначається спосіб обробки матеріалу, складається робочий план дослідження.

Безпосереднім приводом для проведення соціологічного дослідження є реальна проблемна ситуація.

Проблема (від грец. problema — перешкода) — все те, що потребує вивчення і вирішення.

У найпростішому її розумінні — це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і проводяться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв’язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо з’являється проблема, то знання потрібно знайти, здобути.

Уважають, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення.

Проблеми різняться за своїми масштабами. Якісь торкаються інтересів лише окремої групи, інші — цілого регіону, а ще інші — суспільства загалом.

Соціальна ситуація — це сукупність соціальних чинників, що впливають на почуття, уявлення і поведінку індивіда чи групи в системі взаємодії в певний період часу.

Проблемна ситуація — це усвідомлення суперечності в розвитку соціального процесу, необхідності здійснення певних теоретичних чи практичних дій. Наприклад, на підприємстві створено всі умови для ефективної трудової діяльності, а виробничі завдання постійно не виконуються, допускається брак, порушується трудова дисципліна тощо, і адміністрація не знає, які заходи потрібно запровадити для виправлення ситуації.

З метою збирання інформації для розробки дійових методів розв’я­зання проблемної ситуації, що склалася, і проводиться соціологічне дослідження. Однак, коли способи розв’язання тієї чи тієї проблемної ситуації відомі, існують відповідний досвід чи соціальні технології на інших підприємствах, то проводити соціологічні дослідження, ясна річ, недоцільно.

Програма дослідження має чітко визначити усі суперечності, тобто сформулювати проблему, на вирішення якої орієнтується дослідження. Проблема більш-менш точно відображає суперечності, для розв’язання яких треба прийняти відповідні управлінські рішення. Зміст цих рішень і допомагає визначити соціологічне
дослідження.

Соціальні проблеми в цілому трактуються соціологами як хвороби суспільства. Це девіантність поведінки, корумпованість, дефіцит патріотизму, деградація особистості, десоціалізація молоді, безробіття, бідність, депопуляція. Вирішення цих проблем сприяє суспільному оздоровленню.

Суспільне здоров’я в соціології вважається соціальним капіталом і, на думку провідного українського соціолога Ю. Саєнка, охоплює:

— соціальне здоров’я — позитив у соціальних відносинах (зако­нослухняність, толерантність, підприємливість, професіоналізм, патріотизм, націоналізм);

— моральне здоров’я — позитивні соціальні властивості особистості (моральність, духовність, інтелектуальність, культурність, професійність, освіченість);

— фізичне здоров’я — позитивні біологічні якості особистості (працездатність, довголіття, репродуктивність, психічна урівноваженість).

Після формулювання й обгрунтування актуальності проблеми з’ясовують, на який результат орієнтовано дослідження і якими шляхами його досягатимуть, тобто визначають мету та завдання дослідження. Для цього вивчають спеціальну літературу, дані наукових досліджень, накопичений досвід, документацію з досліджуваної теми, ведуть бесіди, спостереження.

Мета дослідження — це очікуваний кінцевий результат, що визначає загальну спрямованість дослідження. Загальна мета соціологічного дослідження — отримання інформації для вироблення рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень, здатних підвищити життєздатність соціальної організації (змінити стиль поведінки її членів, сприяти подоланню соціальної апатії, оптимізувати соціальну адаптацію молоді тощо).

Отже, соціологічне дослідження орієнтоване на виявлення резервів посилення дієвості соціального управління в різних сферах суспільства.

Мета дослідження розкривається в його завданнях. Завдання — це запитання, на які мають бути отримані відповіді, щоб реалізувати мету дослідження. Інакше кажучи, завдання — це шляхи досягнення мети. Так, для досягнення мети дослідження ставлення до професійних обов’язків необхідно вивчити такі конкретні питання:

— рівень дисципліни праці та мотиви невиконання своїх професійних обов’язків;

— соціальний портрет порушників професійних норм;

— громадську думку працівників про дієвість методів, що використовуються для підвищення ефективності трудової діяльності;

— кореляцію освіти з професійністю їх рівням її використання.

У завданнях потрібно вказати, які показники та в який спосіб їх можна визначити (наприклад, мотивація ставлення до своїх професійних обов’язків вивчатиметься опитуванням).

Отже, визначення завдань дослідження дає змогу впорядкувати процес наукового пошуку, систематизувати процес дослідження, підвищити його ефективність. Програма соціологічного дослідження повністю підпорядковується його меті та завданням, що надає дослідженню чітко вираженого характеру.

Відповідно до мети й завдання визначають об’єкт і предмет дослідження, а також одиниці спостереження.

Об’єкт дослідження — це певна соціальна дійсність, соціальний процес або соціальні умови, що містять соціальні суперечності і породжують проблемну ситуацію, на яку спрямований процес пізнання. Наприклад у соціології праці об’єктом дослідження є соціальні явища, процеси сфери трудової діяльності та умови, за яких вони відбуваються.

Предмет соціологічного дослідження — це властивості чи відносини об’єкта, які найбільш рельєфно відображують приховані в ньому суперечності, ту проблему, що досліджується. Отже, в предметі відображається взаємозв’язок проблеми і об’єкта дослідження.

Той самий об’єкт може містити кілька різних предметів дослідження, зміст кожного з них залежатиме від того, яку саме сторону об’єкта він відображає, з якою метою і для вирішення якої проблеми його вибрано. Предмет визначає межі вивчення об’єкта в даному конкретному досліджені.

Об’єкт і предмет соціологічного дослідження можуть збігатися, якщо реципієнт ставить перед собою завдання пізнати всю сукупність закономірностей функціонування й розвитку соціального об’єкта. Якщо ж дослідник обмежується вивченням окремих характеристик об’єкта, то предметом дослідження стають ті сторони об’єкта, які містять ці характеристики.

У процесі попереднього аналізу об’єкта й виокремлення найзначущіших з погляду вирішення проблеми чинників формують робочі гіпотези (грецьк. — припущення).

Гіпотеза — це обгрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.

Розробка гіпотез — центральний момент соціологічного дослідження. Вони можуть бути науковими, тобто грунтуватися на відомих теоріях, або так, що грунтуються на повсякденному життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.

Гіпотетично визначені показники емпірично інтерпретуються, тобто переводяться в адекватні запитання анкети, опитувального листка тощо.

Роль гіпотези в соціологічному дослідженні надзвичайно велика. По-перше, вона акумулює досвід науки, соціальної практики, самого дослідника, зокрема його інтуїцію, по-друге — конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструментом, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи його внутрішній логіці. На перевірку гіпотези спрямоване все дослідження, в результаті чого вона або підтверджується і стає положенням, істинність якого вже доведено, або спростовується. Гіпотеза перевіряється фактами, виявленими у ході дослідження. При цьому невідповідність висунутої гіпотези фактам — це також науковий результат, який може мати не менше значення, ніж установлення відповідності.

До гіпотези ставляться такі вимоги:

·      наукова обгрунтованість, тобто відсутність тверджень, які суперечили б уже доведеним положенням, фактам; адекватність досліджуваній проблемі;

·      можливість емпіричної перевірки, тобто визначення за допомогою логічного аналізу відсутності внутрішньої суперечності.

Крім загальних передумов та вимог до формулювання гіпотез, у науці склалася стадіальна система їх побудови:

·      перша стадія — збирання інформації з теми, що досліджується;

·      друга стадія — формулювання власне гіпотези;

·      третя стадія — класифікація (групування) гіпотез.

Робочі гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об’єкта гіпотези поділяють на:

·      описові — це припущення щодо сутнісних якостей об’єктів (класифікаційні), характеру зв’язків між окремими елементами досліджуваного об’єкта (структурні), ступеня щільності зв’язків (функціональні).

·      пояснювальні  — це припущення щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються. Ці гіпотези найбільш складні й потребують експериментальної перевірки.

·      прогнозні — це гіпотези, які містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета і опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об’єкта.

За мірою опрацювання та обгрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні.

Первинні гіпотези формулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Якщо ці дані спростовують попередні гіпотези, то замість них висувають вторинні гіпотези. Первинні гіпотези ще називають робочими. Глибоке дослідження, як правило, спирається на низку альтернативних гіпотез, що сприяє отриманню найбільш вагомих висновків.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.

Наприклад, гіпотеза-причина — праця втратила свою цінність, гіпотеза-наслідок — робітники ставляться до виконання своїх трудових обов’язків недостатньо відповідально.

Підтвердження чи спростування гіпотези-наслідку є доказом обгрунтованості гіпотези-причини. Залежно від важливості виконуваної ролі розрізняють гіпотези основні та неосновні. На відміну від гіпотез-причин і гіпотез-наслідків, які логічно взаємозв’язані, ці гіпотези є різними завданнями дослідження і ніби співіснують одна з одною. Звичайно, головну увагу під час висування гіпотез приділяють основним припущенням.

Для того щоб перевірити робочі гіпотези, отримати достовірні результати соціологічного дослідження, слід знати, яку інформацію потрібно зібрати, чому саме цю, а не іншу, і в якій формі. Вирішенню цих питань сприяє проведення спеціальних дослідницьких операцій, що дають можливість порівняти вихідні теоретичні знання з об’єктивним станом реальності, соціальної практики.

Мається на увазі теоретична й емпірична інтерпретації вихідних понять, що дістала назву логічного аналізу предмета дослідження. Сутність цього аналізу полягає в структуруванні основних понять предмета і всебічному поясненні їхнього змісту.

Оскільки предмет дослідження подається через певні абстрактні поняття, які є ніби символами досліджуваного явища, то і логічному аналізу (розчленуванню) піддається не саме явище, а поняття і категорії, що відтворюють його. Для того щоб описати предмет, визначити напрям подальшого його аналізу, слід дати чіткі визначення його категорій, використовуючи для цього узвичаєні наукові визначення (словники), а також виходячи з логіки, наукової позиції та соціального досвіду самого дослідника. Таке трактування має логіко-пізнаваль­ний характер і називається інтерпретацією.

Соціологічне дослідження слід вести тільки на основі категоріального (лінійного) апарату. Від цього значною мірою залежить успішність теоретичного аналізу, глибина емпіричного дослідження. Деякі основні поняття складаються з кількох вужчих понять. Наприклад, поняття «соціальна активність» включає в себе поняття «трудова активність», «суспільно-політична активність» і «пізна­вальна активність».

У зв’язку з цим логічний аналіз поряд з інтерпретацією основного поняття виокрелмення виділення й інтерпретацію тих простіших понять, які воно містить. На цій стадії логічного аналізу інтерпретацію замінюють процедурою уточнення якісної структури предмета дослідження, що називається операціоналізацією. Операціоналізація — це процедура конкретизації соціологічних понять чи зведення їх до таких індикаторів, які можна описувати деякою сукупністю операцій.

Зміст ключових теоретичних понять, що в них зафіксовано проблему і предмет дослідження, послідовно конкретизується.

Це є ніби моделюванням проблеми, що вивчається, її деталізацією. Наприклад, предметом вивчення є ставлення суб’єкта до праці. Цей предмет можна розділити на такі частини як ставлення до:

·      праці як до процесу;

·      своєї професії;

·      праці як до конкретної роботи на конкретному робочому місці;

·      умов і організації праці;

·      керівника;

·      колег по роботі.

Емпірична інтерпретація та операціоналізація означають не тільки теоретичне уточнення основних понять. Кінцевою метою є пошук аналогів у соціальній дійсності — емпіричних індикаторів досліджуваних характеристик явищ, процесів, а також засобів вимірювання чи фіксації цих індикаторів-індексів. Ступінь операціоналізації визначається типом дослідження. Наприклад, для розвідувального дослідження потрібна не така глибока операціоналізація, як для описового, і тим більше для аналітичного. Поповнення категоріального апарату розширює можливості операційного вимірювання соціальної дійсності.

Розробка методичної частини програми соціологічного дослідження передбачає вирішення питань методики і техніки дослідження, вибір найбільш прийнятних методів збирання, обробки й аналізу первинної інформації. У вирішенні цих питань вихідним є визначення генеральної та вибіркової сукупностей. Генеральна — це вся сукупність явищ, об’єктів (одиниць досліджуваного об’єкта), стосовно яких досліджується проблема.

Пізнати всю генеральну сукупність дуже важко. За великої кількості досліджуваних одиниць об’єкта таке вивчення потребуватиме великих матеріальних, фінансових витрат та затрат часу. Вирішити цю проблему допомагає знання того, що найбільш суттєві властивості є однаковими у однотипних соціальних явищ, і для того щоб з’ясувати їх, зовсім не обов’язково досліджувати всю генеральну сукупність. Достатньо обстежити частину сукупності і на підставі частини робити висновок про ціле. Ця частина називається вибірковою, вибіркою (рис.  ).

Рис. Типи вибірки

Засадним стосовно вибірки є закон великих чисел, якому підлягають усі масові процеси.

Залежно від того, обстежується вся генеральна сукупність чи якась її частина, вирізняють загальні, локальні та вибіркові дослідження. Загальні дослідження — це ті, де генеральна сукупність обстежується повністю, локальні — лише окрема її частина, вибіркові — певний відсоток генеральної сукупності. Прикладом досліджень першого виду може бути опитування всіх працівників підприємства з метою збирання інформації для вирішення певної соціологічної проблеми, другого — опитування працівників лише одного підрозділу і третього — опитування лише якоїсь, скажімо, десятої частини всіх працівників підприємства. Однак при цьому має бути забезпечений такий добір опитуваних, щоб їхня думка максимально відображала думку всіх працівників, тобто була достатньо репрезентативною. Вимога репрезентативності означає, що за окремими параметрами (критеріями) склад обстежуваних має наближатись до відповідних пропорцій у генеральній сукупності. Виокремлюються ті характеристики, які є значущими для досліджуваного явища. Складова генеральної сукупності, що е одиницею відрахування при різних процедурах формування вибірки (акт поведінки, індивід, соціальна група, спільнота тощо) називається одиницею вибірки.

Загальна кількість одиниць вибірки є об’єктом вибірки.

Відхилення статистичної структури вибірки від структури генеральної сукупності називається помилкою вибірки.

Об’єкти репрезентації та одиниці обстеження можуть збігатися, чи не збігатися. У першому випадку має місце так звана одноступінчата вибірка. Велика кількість одиниць обстеження чи розміщення їх на великій території потребує багатоступінчатої вибірки. Це означає, що відбір об’єктів репрезентації здійснюється на багатьох ступенях, а обстеження — лише на останньому. Отже, за багатоступінчатої вибірки зовсім не обов’язково мати повну інформацію про всі одиниці обстеження. Для організації вибірки на кожному наступному ступені досить мати інформацію про об’єкти репрезентації, відібрані на попередньому ступені. Багатоступінчата вибірка на відміну від одноступінчастої передбачає наявність на кожному ступені проміжних об’єктів, які співвідносяться один з одним за принципом «матрьошки». Наприклад: підприємство — цех — дільниця — бригада — робітник.

Багатоступінчастий відбір більш гнучкий, ніж одноступінчастий і значно економніший.

Недоліком багатоступінчастого відбору є те, зростає можливість помилок репрезентативності. Важко чітко визначити помилку і скоригувати її. І якщо, скажімо, перший ступінь відбору охопить неповну кількість неоднорідних одна щодо одної одиниць, то після обстеження на останньому ступені може виникнути значне спотворення. Формуючи багатоступінчату вибірку, слід насамперед переконатися, чи не вкралася помилка зміщення, що дуже часто трапляється в соціологічному дослідженні.

Існує багато способів відбору.

У процесі суцільного відбору всі одиниці сукупності підлягають обстеженню, або всі об’єкти репрезентації переходять на наступний ступінь. За випадкового відбору кожна одиниця генеральної сукупності має однакову або майже однакову ймовірність потрапити до вибіркової сукупності.

Випадкова вибірка може добиратися за датами народження, прізвищами, що починаються з певних літер, таблицями випадкових чисел тощо.

Спрямований — це такий відбір, за якого одиниці сукупності відібрані спрямовано, а отже не кожна одиниця генеральної сукупності має шанси потрапити до сукупності вибіркової.

Серед випадкових способів відбору найбільш поширені ймовірнісний (або спрощений його варіант — статистичний); районований, а серед спрямованих — квотний основному масиву чи стихійний.

Систематична вибірка полягає в тім, що добір здійснюється з певним кроком — кожна десята, двадцята чи якась інша за рахунком людина.

Гніздова вибірка — це добір певних статистичних груп (гнізд) — бригад, студентських груп, сімей тощо, які підлягають обстеженню.

Стратифікована вибірка — це вибірка в кілька етапів, на кожному з яких змінюється одиниця добору. Наприклад, на першому етапі відбираються сім’ї за місцем їхнього проживання, на наступному — за районом міста, далі — конкретизуються сім’ї, які обстежуватимуться, і, нарешті, члени сімей, які обстежуватимуться.

Ступінь подібності вибіркової моделі до структури генеральної сукупності оцінюється помилкою вибірки, а межі допустимої помилки залежать від мети дослідження. Підвищена надійність результатів дослідження припускає помилку вибірки до 3%, звичайна 3—10, наближена 10—20, орієнтовна 20—40, а приблизна — понад 40%.

Обсяг вибірки залежить від ступеня однорідності генеральної сукупності, необхідної точності результатів, кількості ознак вибірки. Досвід свідчить, що обсяг вибірки має становити не менше 5% обсягу генеральної сукупності, генеральна сукупність не може бути менше 100 осіб.

Після схематичного визначення вибіркової сукупності конкретизують об’єкти вивчення, визначають методи збирання інформації, інструментарій.

Інструментарій соціологічного дослідження — це набір спеціальних документів (анкет, опитувальних листків, карток для фіксації результатів спостереження та ін.), за допомогою яких реалізуються методи соціологічного дослідження і збирається потрібна емпірична інформація.

Слід зазначити, що в процесі емпіричного соціологічного дослідження поряд зі спеціальними соціологічними методами збирання первинної інформації про соціальні процеси, явища, відносини (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент) можуть використовуватися методи інших наук (економічні, психологічні тощо).

У програмі соціологічного дослідження детально розглядаються методи опрацювання й аналізу зібраної інформації.