11.3.2. Особливості оплати праці у фермерському господарстві
11.3.2. Особливості оплати праці у фермерському господарстві
У фермерському господарстві основним видом компенсації найманим працівникам є грошова компенсація, яка може виплачуватися у вигляді заробітної плати, виплат на відпустку та роботу понад норму, а також бонусів. Крім цього, фермери часто надають найманим працівникам компенсації у вигляді додаткових пільг, таких як використання засобів виробництва в господарстві, надання сільськогосподарської продукції в рахунок заробітної плати, надання житла, продуктів харчування, робочого одягу, оплата навчання, виплати у страхові й пенсійні фонди.
Грошова компенсація становить основну частину компенсації найманим працівникам. Вона також є об’єктом для нарахувань на заробітну плату до пенсійного та централізованих фондів соціального страхування. Відповідальність за ці нарахування несе фермер.
Виплати за роботу понад норму здійснюються за години, відпрацьовані більше за встановлену мінімальну тижневу норму, яка узгоджується з відповідними законодавчо визначеними нормативами і може коливатися за періодами року. Однак у середньому за рік тижнева норма відпрацьованого часу має становити 40 год. Коефіцієнт підвищення заробітної плати за роботу понад норму визначається фермером і фіксується у трудовому договорі з найманим працівником.
Бонуси, як правило, виплачуються наприкінці року (сезону) у вигляді конкретної грошової суми, премії або процента від отриманої заробітної плати чи валового доходу ферми. Зокрема, вони використовуються для того, щоб найманий працівник продовжував працювати в господарстві до певної наперед визначеної дати, після якої вони й виплачуються.
У фермерських господарствах західних країн, зокрема США, на вартість виданої в рахунок оплати праці сільськогосподарської продукції не нараховуються виплати із соціального страхування і пенсійного забезпечення.
Затрати праці фермера, членів його сім’ї та постійних працівників є фіксованими, однак вони також можуть бути використані не повною мірою. В цьому випадку оплата даної праці здійснюється за фактично відпрацьований час. І якщо продуктивність праці зазначених працівників зростає, то це не збільшує виробничих витрат, адже вони теж є постійними. У цьому випадку маржинальні витрати надлишкових затрат праці дорівнюють нулю.
У разі коли маржинальні витрати на робочу силу більші за нуль, то відповідно і маржинальний продукт за видами продукції, на виробництво якої затрачена дана праця, також повинен бути більшим від нуля. Якщо в результаті описаних вище співвідношень не вся праця може бути використана в сільському господарстві, то вона має бути використана за іншими напрямами.
При залученні найманих працівників на тимчасову чи сезонну роботу витрати на оплату їхньої праці є змінними. В цьому випадку критерієм при прийнятті рішення щодо чисельності найма-
них працівників є правило рівності маржинальної вартості продукту маржинальним витратам на працю або тарифній ставці.
У системі менеджменту фермерського господарства оплата праці фермера та членів його сім’ї посідає особливе місце. Визначальною при цьому є форма власності на засоби виробництва. У зв’язку з тим що фермер є водночас і власником, і менеджером, і працівником, то виникають і відповідні види виробничих витрат. З власністю пов’язана неоплачена праця фермера та членів його сім’ї, а з менеджментом ¾ оплата управлінської діяльності. Крім того, існують і готівкові витрати на оплату праці фермера та членів його сім’ї.