11.4. Використання лізингових відносин

11.4. Використання лізингових відносин

Сутність лізингових відносин. Лізинг - це вид підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, коли за договором лізингу лізингодавець зобов'язується придбати у власність майно за дорученням лізингоодержувача у відповідного продавця майна і надати це майно в користування лізингоодержувачу за плату на визначений строк для підприємницьких цілей.

Слово "лізинг" походить від англійського терміну "1еаgе" брати і здавати майно в тимчасове користування, що означає "оренда". Природно виникає питання, чому появилось слово "лізинг", і чим він відрізняється від оренди.

Нагадаємо, що під орендою розуміють передавання майна в тимчасове користування за відповідну плату. Орендодавець, передаючи в оренду власне майно, відшкодовує через орендні платежі понесені витрати (вартість майна) і отримує прибуток.

Введення терміну "лізинг" було зумовлене бажанням виділити новий вид оренди - фінансовий. При фінансовій оренді між виробником майна і користувачем виникає фінансовий посередник, який береться фінансувати лізингову операцію. Лізинг передбачає багатосторонні відносини. Оренда як короткострокова, так і довгострокова передбачає двосторонні відносини (орендодавець - орендар).

Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємовідносин, який передбачає участь у лізинговій угоді наступних трьох сторін: лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) майна. Суть лізингової операції полягає в наступному. Майбутній лізинго-одержувач, в якого відсутні власні кошти, звертається в лізингову компанію з пропозицією про укладення лізингової угоди. Згідно з цією угодою лізингоодержувач вибирає продавця, який має необхідне майно, а лізингодавець придбає його у власність і передає майно лізингоодержувачу в тимчасове користування за відповідну плату на засадах, обумовлених у договорі.

При реалізації проекту з великою вартістю число учасників збільшується. Це відбувається за рахунок залучення лізингодавцем до угоди нових джерел фінансових коштів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо).

Лізингова операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним або юридичним особам, тобто врегулювання такої кількості відносин, які дають можливість передати лізингове майно в тимчасове користування на визначений термін за відповідну плату.

До ознак, які дозволяють виділити лізингову операцію серед маси інших операцій, належать:

лізингодавець виступає як фінансуюча організація що придбає у продавця лізингове майно на умовах передавання його в лізинг лізингоодержувачу;

право вибору продавця лізингового майна (об'єкта лізингу) ще до укладання договору купівлі-продажу належить лізингоодержувачу, якщо інше не передбачено договором;

лізингове майно використовується лізингоодержувачем тільки в підприємницьких цілях;

сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна за цінами на момент укладення договору;

майно, передане в лізинг, протягом всього строку дії лізингового договору є власністю лізингодавця, за винятком майна, придбаного лізинговою компанією за рахунок державних коштів;

в лізинговому договорі може бути передбачено право викупу лізингового майна лізингоодержувачем до закінчення або після закінчення строку договору;

за домовленістю сторін у лізинговому договорі може бути передбачена прискорена амортизація лізингового майна згідно із законодавством України з подальшим повідомленням про це податкових органів;

термін лізингу майна визначається за домовленістю сторін згідно із законодавством України, але не може бути більшим строку його повної амортизації.

З точки зору комплексу відносин, лізингова операція складається з двох взаємопов'язаних частин: відносини, пов'язані з купівлею-продажем, і відносини, пов'язані з тимчасовим використанням майна. З точки зору обов'язкового права, ці відносини можуть бути реалізовані за допомогою двох видів договорів: купівлі-продажу і лізингу.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке за діючою класифікацією належить до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного обігу на ринку.

Головна умова лізингу полягає в тому, майно, яке передається в лізинг, повинне бути використане тільки в підприємницьких цілях. В агропромисловому комплексі до об'єктів лізингу належать основні засоби, що використовуються в сфері виробництва, заготівлі, переробки сільськогосподарської продукції, громадському харчуванні та інших видах діяльності. Якщо в лізингову компанію звернулись дві організації з пропозицією взяти майно у лізинг, перша з яких для використання об'єкта лізингу з підприємницькою метою, а друга - некомерційний благодійний фонд, то лише в першому випадку може бути укладена лізингова угода.

Другим важливим критерієм визначення майна, яке може бути об'єктом лізингу, у випадку, якщо воно не втрачає своїх натуральних властивостей у виробничому процесі, тобто після закінчення строку лізингу предмет повинен бути придатним для продажу або подальшого передавання в лізинг. Цим вимогам відповідають основні засоби виробництва.

Об'єктом лізингу виступають складні речі, що складаються з різнорідних речей, що становлять єдине ціле. Якщо предметом лізингу є такий об'єкт, наприклад, підприємство, то дія угоди поширюється на всі складові частини єдиного цілого: приміщення, споруди, устаткування та інші компоненти.

Об'єктом лізингу може бути сукупність предметів, в якій є головна річ, наприклад приміщення, і прибудова до нього. Головна річ має в господарському обороті самостійне значення, а приналежність залежить від неї, слугує головній речі і пов'язана з нею загальним господарським призначенням. Тому, якщо головна річ передана в лізинг, то разом з нею в лізинг передається і приналежність.

Суб'єктами лізингової угоди є сторони, які мають безпосереднє відношення до об'єкта лізингового договору. Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємовідносин, оскільки в лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти. В цій схемі лізингових взаємовідносин сторонами угоди виступають: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець майна.

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, який передає в користування об'єкт лізингу за договором лізингу. Ним можуть бути:

установи банку або його філії, фінансові компанії, кредитні установи, в статуті яких передбачений цей вид підприємницької діяльності;

фінансово-лізингова компанія, яка створюється спеціально для здійснення лізингових операцій, основною і фактично єдиною функцією якої є оплата майна, тобто фінансування лізингової операції;

спеціалізована лізингова компанія, яка в додаток до фінансового забезпечення лізингової операції бере на себе весь комплекс послуг нефінансового характеру (утримання, ремонт майна, заміну зношених деталей, консультації щодо його використання та ін.);

будь-яка фірма або підприємство, для яких лізинг не є профілюючою діяльністю, але й не заборонена статутом сфера підприємництва, і які мають фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

Другою стороною, яка називається лізингоодержувачем, є користувач майна. Лізингоодержувач - юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець, що отримує майно в користування за лізинговим договором. Ним можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності або громадянин: державне підприємство, організація, кооператив, громадянин, акціонерне товариство та ін.

Третій учасник лізингової операції - продавець лізингового майна, яким може бути будь-яка юридична особа або громадянин і підприємство-виробник майна, кооператив, торговельна організація, постачальницько-збутова або громадянин, що продають лізингове майно.

Види лізингу. До основних видів лізингу належать фінансовий і оперативний. Критерієм їх розмежування служать ознаки за обсягом зобов'язань лізингодавця і строками використання лізингового майна. Всі останні види лізингу - різновиди основних видів лізингу і залежно від ознак вони можуть бути віднесені до оперативного чи фінансового лізингу.

Фінансовий лізинг являє собою комплекс економічних і майнових відносин, що виникають у зв'язку з придбанням майна у власність з подальшим його передаванням у тимчасове користування за відповідну плату на строк, наближений за тривалістю до строку його експлуатації і амортизації всієї або більшої частини вартості майна. Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг, є:

участь у лізинговій угоді, крім лізингодавця і лізингоодержувача, третьої сторони (виробника або постачальника лізингового майна);

лізингодавець придбає майно не для власного використання, а спеціально для передавання його в тимчасове користування лізингоодержувачу;

право вибору майна та його продавця належить лізингоодержувачу;

продавець майна знає, що майно придбається спеціально для передавання його в тимчасове користування лізингоодержувачу;

майно безпосередньо доставляється лізингоодержувачу і приймається ним в експлуатацію;

претензії щодо якості майна, його комплектності, виправлення дефектів у гарантійний строк лізингоодержувач направляє безпосередньо продавцю майна;

ризик випадкової загибелі і пошкодження майна переходить до лізингоодержувача після підписання акта приймання-передавання майна в експлуатацію.

Оперативний лізинг характеризується тим, що строк, на який майно передається в тимчасове користування, набагато менший нормативного строку служби майна. Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:

оскільки, строк лізингового договору значно менший нормативного строку служби майна, лізингодавець не розраховує відшкодувати вартість майна за рахунок платежів від одного лізингового контракту;

майно передається в лізинг багаторазово;

у лізинг передається не спеціально придбане майно за замовленням лізингоодержувача, а наявне в лізинговій компанії;

лізингова   операція   має   двосторонній   характер   (лізингодавець лізингоодержувач);   обов'язки   щодо   технічного   обслуговування,   ремонту, страхування покладаються на лізингову компанію;

лізингоодержувач може розірвати договір, якщо майно через непередбачені обставини виявиться непридатним для використання;

ризик випадкової загибелі, втрати, пошкодження лізингового майна покладається на лізингодавця;

після закінчення строку лізингового договору майно, як правило, повертається лізингодавцю.

Правове регулювання лізингових відносин. Правове забезпечення лізингових відносин - надійна гарантія успішного розвитку лізингової діяльності, і навпаки, правова неврегульованість сторін договору підвищує ступінь ризику і стає одним з факторів, що стримує розвиток лізингової діяльності.

Предметом регулювання фінансового лізингу є тристоронні відносини між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем майна з приводу умов передавання об'єкта договору, переходу до лізингоодержувача ризику випадкової загибелі, принципу розподілу між ними прав і обов'язків, а також відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань.

Особливості правового регулювання лізингових відносин зумовлені насамперед їх складністю і багатосторонністю. Навіть найпростіший зворотній лізинг об'єднує в одному договорі правове регулювання відносин купівлі-продажу майна та його оренди. В найбільш складній його формі - пайовому лізингу -поєднуються договори продажу, кредиту, оренди, застави, страхування, технічного обслуговування, а також інших цивільних правових відносин.

Складна правова природа лізингу зумовлена тим, що він об'єктивно знаходиться на межі суміжних відносин, які часто переплітаються: доручення, оренди, купівлі-продажу, товарного кредитування та ін.

Лізингові відносини в Україні регулюються законами, нормативними актами та лізинговими договорами. Законодавчі та нормативні акти регулюють загальні правові та економічні засади функціонування лізингової діяльності. Суб'єкти лізингового договору можуть вирішувати багато питань на свій розсуд за умови, якщо це не суперечить вимогам законів та нормативних документів. Останні безпосередньо пропонують сторонам договору напрямок дій, від яких відступати неможна.

У правовому забезпеченні лізингової діяльності важливе місце займає лізинговий договір як правова форма регулювання лізингових відносин. При будь-якій формі лізингових відносин невід'ємним елементом господарських зв'язків партнерів е договір, за допомогою якого можна врегулювати всі особливості застосування лізингових відносин в кожній конкретній ситуації. Оскільки Україна 5жовтня 1997р. стала членом Європейської Федерації Національних лізингових асоціацій, а остання є членом Отавської Конвенції, лізингові угоди між українськими й іноземними партнерами повинні обов'язково враховувати норми Отавської Конвенції з міжнародного фінансового лізингу.

Основні етапи лізингового процесу. Лізинговий процес - від концептуальної ідеї до практичної реалізації лізингового проекту, експлуатації техніки, виробництва продукції і закінчення договору - умовно можна поділити на такі чотири великі етапи: підготовка і обгрунтування; юридичне оформлення; використання об'єкта лізингу; оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

На першому (попередньому) етапі здійснюють всі підготовчі роботи, які необхідно виконати перед укладенням ряду юридичних договорів. На ньому оформляються такі документи: заява майбутнього лізингоодержувача до лізингодавця на придбання лізингового майна; висновок про платоспроможність лізингоодержувача й ефективність лізингового процесу; заява-наряд, яка подається лізингодавцем постачальнику устаткування; заява лізингової компанії банку про надання кредиту для проведення лізингової операції. Проведення великої кількості робіт зумовлено складним характером багатосторонніх відносин при лізингу.

Надзвичайно важливу роль в організації управління лізингом відіграє другий етап - юридичне закріплення лізингової угоди. Для досягнення цієї мети оформляються такі документи: кредитний договір між лізинговою компанією і банком про надання позички для проведення лізингової операції; договір купівлі-продажу об'єкта лізингу; акт приймання-передавання об'єкта лізингу в експлуатацію; договір з технічного обслуговування техніки; договір із страхування майна, переданого в лізинг; лізинговий договір.

Третій етап лізингового процесу - період використання об'єкта лізингу. Він супроводжується тим, що лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, виконує роботи, спрямовані на підтримку його в робочому стані, проводить виплати лізингових платежів. Лізингові операції відображуються в бухгалтерському обліку і звітності.

Четвертий етап лізингового процесу - період оформлення взаємовідносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем після закінчення строку дії лізингового договору. Лізинговий договір вважається припиненим після закінчення строку його дії'. Лізингоодержувач після закінчення або до закінчення строку дії договору може стати власником об'єкта лізингу після повної сплати його вартості відповідно до умов лізингового договору та законодавства України.

Розрахунок загальної суми лізингових платежів. Під лізинговими платежами розуміється загальна сума, яка виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому право користування лізинговим майном.

Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець відшкодовує свої фінансові витрати на купівлю майна і отримує прибуток. Загальна сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати:

суму, яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна;

суму, яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси, використані ним для придбання майна за лізинговим договором;

комісійну винагороду лізингодавцю;

суму викупу вартості майна, якщо у договорі передбачений викуп вказаної вартості у вигляді складової частини загальної суми лізингових платежів;

суму, яка виплачується за страхування лізингового майна, якщо воно було застраховане лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені лізинговим договором. Наприклад, навчання персоналу, технічне обслуговування лізингового майна, ремонт та ін.

На кожному етапі лізинговий платіж складається із суми відшкодування вартості майна (амортизації); комісійної винагороди, яка нараховується на невиплачену вартість майна; процентів за кредит і додаткових витрат лізингодавця.

Оскільки із зменшенням заборгованості за кредитом, отриманим лізингодавцем на придбання майна, зменшується і розмір плати за кредити, що використовуються, а також зменшується і розмір комісійної винагороди лізингодавцю, якщо ставка винагороди сторонами встановлена в процентах до невиплаченої частини вартості майна. Розрахунок лізингових платежів доцільно здійснювати в такій послідовності: розраховуються розміри лізингових платежів по роках протягом дії лізингового договору; розраховується загальний розмір лізингових платежів за весь строк лізингового договору як сума платежів по роках; розраховуються розміри лізингових внесків згідно з вибраною сторонами періодичністю внесків, а також погодженими ними методами нарахування і способами виплати.

Види лізингових платежів. При укладенні лізингового договору сторони встановлюють загальну суму лізингових платежів, форму, метод нарахування, періодичність виплати внесків, а також способи їх виплати.

За формою лізингові платежі можуть здійснюватись: коштами (грошова форма); продукцією або послугами лізингоодержувача (компенсаційна форма); коштами в поєднанні з поставкою продукції або надання послуг лізингоодержувачем (змішана форма).

За періодичністю лізингові платежі бувають: щорічними; піврічними; щоквартальними; щомісячними.

Графік лізингових платежів із зазначенням конкретних дат виплат -невід'ємна частина лізингового договору. Поряд з періодичними виплатами можливий одноразовий платіж, при якому передбачена виплата лізингодавцю авансу (депозиту) або відстрочка платежу, якщо у лізингоодержувача в даний час виникли фінансові труднощі або йому вигідніше перенести платіж на пізніший період.