11.4. Економічне обгрунтування лізингових платежів
Лізингові платежі — це плата, яку здійснює лізингоодержувач за використання наданого йому в оренду майна (об’єкта лізингу) і яка встановлюється в розмірі, що забезпечує відшкодування його вартості і одержання лізингодавцем певного прибутку.
Лізингові платежі класифікуються за декількома ознаками. Ми уже зазначали, що залежно від характеру (форми) здійснення платежу розрізняють грошові, компенсаційні та змішані платежі. Крім цієї ознаки, в літературі по лізингу розглядаються й інші класифікаційні ознаки лізингових платежів. Зокрема, за методом їх нарахування розрізняють платежі з фіксованою загальною сумою, платежі з авансом, платежі з відстрочкою, платежі як частка від певного результату, одержаного від використання об’єкта лізингу; за періодичністю виплати — щомісячні, щоквартальні, піврічні і річні.
Платежі з фіксованою загальною сумою виплачуються рівними частками протягом усього терміну дії лізингової угоди з відповідною періодичністю, що передбачається останньою.
Платежі з авансом відрізняються від попереднього їх виду лише тим, що після укладання угоди лізингоодержувач виплачує лізингодавцю аванс, а решту загальної суми лізингового платежу виплачує за аналогічною до попередньої схемою.
Платежі з відстрочкою встановлюються за взаємною згодою сторін, коли у лізингоодержувача є тимчасові без загрозливого характеру складнощі з фінансовим забезпеченням лізингової угоди. Після закінчення відстрочки лізингові платежі проплачуються фіксованою сумою з передбачуваною періодичністю.
Платежі як частка від певного результату, одержаного завдяки використанню об’єкта лізингу, встановлюються у відсотках від вартості виробленої за допомогою об’єкта лізингу продукції або одержаного прибутку від реалізації цієї продукції (виконаних робіт, наданих послуг).
Лізингові платежі включають декілька складових. Згідно із Законом України «Про лізинг» такими складовими, що відповідають міжнародним нормам, є :
· сума амортизації об’єкта лізингу, нарахована за строк, за який вноситься лізинговий платіж;
· сума, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;
· платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно (лізингова маржа);
· відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо він застрахований лізингодавцем;
· інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
У формалізованому вигляді загальну суму лізингових платежів за весь строк дії лізингової угоди можна представити виразом
де А — сума амортизаційних відрахувань, що нараховуються на об’єкт лізингу протягом дії лізингової угоди;
ПКр — плата як процент за залучений лізингодавцем кредит для придбання об’єкта лізингу;
ЛМ — лізингова маржа;
СТ — страхові відшкодування лізингодавцю за застраховане ним майно;
ІВ — інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу;
і — тривалість лізингової угоди.
Сума амортизаційних відрахувань А визначається відповідно до законодавства України. При її обчисленні можна скористатися формулою
де Бв — балансова вартість об’єкта лізингу;
На — норма амортизаційних відрахувань, %;
Тл — строк дії лізингової угоди.
За домовленістю сторін амортизаційні відрахування можуть визначатися методом прискореної амортизації згідно з вимогами, що зазначені в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Плата за залучення лізингодавцем кредиту розраховується з виразу
ПКр = (Кр × Пс) : 100,
де Кр — кредитні ресурси (залучений лізингодавцем кредит);
Пс — процентна ставка за кредит, %.
Оскільки плата за кредит розраховується за залишковою вартістю майна, то при визначенні загальної суми ПКр береться до уваги середньорічна вартість кредитних ресурсів, якщо виплата лізингових платежів здійснюється щомісячно або щоквартально. За цих умов розрахунок Кр здійснюється за формулою
де Бвп, Бвк — вартість об’єкта лізингу відповідно на початок і кінець року.
Така методика визначення Кр є справедливою за умови, що об’єкт лізингу придбано лізингодавцем повністю за рахунок залучених коштів. Проте лізингодавець може залучати кредитні ресурси лише для часткового погашення витрат на закупівлю об’єкта лізингу, а решту витрат покривати за рахунок власних коштів. Тоді зазначена вище формула набуває вигляду
Чзк — частка залучених коштів у вартості придбання об’єкта лізингу.
Якщо лізингодавець купує майно лише за рахунок власних джерел фінансування, то ця складова лізингових платежів не враховується.
Платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно (лізингова маржа) визначається з виразу
,
де Слм — ставка лізингової маржі, коефіцієнт.
Визначення цієї ставки є одним з найбільш складних питань укладання лізингової угоди, оскільки інтереси лізингодавця і лізингоодержувача щодо встановлення її рівня прямо протилежні. Лізингодавець зацікавлений у періодичному коригуванні ставки лізингової маржі відповідно до поточного рівня інфляції. І це справедливо. Водночас він повинен мати право змінювати і процентну ставку за кредитні ресурси залежно від коливання в банках за наданий ними кредит. В угоді мають бути чітко визначені умови індексації вартості об’єкта лізингу, щоб не допустити його знецінення через інфляцію.
В інші витрати лізингодавця (ІВ) включаються витрати на обслуговування об’єкта лізингу, на консультації, навчання працівників, які обслуговують об’єкт лізингу, відрядження тощо.
Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» операції зі сплати лізингових платежів за умовами договорів фінансового лізингу не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. В деяких країнах лізингові платежі оподатковуються таким податком. При визначенні його суми береться до уваги не весь розмір лізингових платежів, а лише його частина, так звана виручка з лізингової угоди, яка дорівнює сумі лізингових платежів за мінусом амортизаційних відрахувань.
При укладанні угод з міжнародного лізингу українському суб’єкту потрібно враховувати ту обставину, що за Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України від провадження господарської діяльності, оподатковуються. До таких доходів відносяться і лізингові платежі, що сплачуються (нараховуються) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента — лізингодавця. При цьому резидент або постійне представництво зобов’язані утримувати під час виплати такого доходу і додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 % від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод.
У підрозділі 11.3 ми уже зазначали, що перед укладанням лізингової угоди лізингоодержувач здійснює попередню оцінку її ефективності. Методика такої оцінки зводиться до порівняння вартості майна за умов його купівлі в кредит з його вартістю за умов його придбання на основі лізингової угоди.
При визначенні вартості майна за умов фінансового лізингу виходять з того, що лізингові платежі включають у собівартість продукції, тому на їх величину зменшується прибуток, що є об’єктом оподаткування податком на прибуток. Отже, підприємство буде менше сплачувати податку на прибуток на величину, що дорівнює сумі лізингових платежів, помножених на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Ця економія коштів, по суті, зменшує вартість придбання підприємством техніки, обладнання тощо.
Таким чином, фактична вартість придбання майна за умов фінансового лізингу для лізингоодержувача становитиме
де ЕК — економія коштів на відрахуваннях до бюджету при оподаткуванні прибутку підприємства завдяки включенню лізингових платежів у собівартість продукції.
Фактична вартість майна за умови купівлі його в кредит визначається з урахуванням таких трьох обставин. Перша. Виплата процентів за кредит включається у собівартість продукції. Отже, на їх величину зменшується об’єкт оподаткування податком на прибуток. Друга. Підприємство, взявши кредит, повертає його за рахунок прибутку після його оподаткування. За такого механізму повернення боргу об’єкт оподаткування (прибуток) не зменшується на величину виплачуваних часток кредиту, а отже, підприємство не одержить економії на виплатах у бюджет, що пов’язані з оподаткуванням прибутку. Третя. Придбавши основний засіб у власність за кредит, підприємство нараховує на нього амортизацію, яка є елементом витрат і включається в собівартість продукції, а отже, на її величину зменшується об’єкт оподаткування податком на прибуток.
Економія від зниження об’єкта оподаткування визначається множенням нарахованої амортизації за період, на який укладається угода фінансового лізингу, на ставку податку на прибуток (коефіцієнт).
Економія від включення виплачуваних процентів за кредит у собівартість продукції визначається множенням суми цих процентів на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Звідси фактичну вартість майна при купівлі його за кредитні ресурси ФВМк можна визначити з виразу
де Пкр — сума виплачених процентів за кредит;
Екк — економія коштів на відрахуваннях до бюджету завдяки включенню виплачених процентів за кредит у собівартість продукції;
Еа — економія коштів на відрахуваннях до бюджету завдяки амортизаційним відрахуванням, що зменшують об’єкт оподаткування податком на прибуток.
Зазначимо, що за однакових інших умов економія коштів на відрахуваннях до бюджету при лізинговій угоді є більшою, ніж при купівлі майна за кредитні ресурси. Причина — включення до лізингових платежів амортизаційних відрахувань, завдяки яким відбувається викуп об’єкта лізингу. Якщо за фінансового лізингу повний викуп основного засобу передбачається за коротший строк порівняно з його нормативним строком служби, то замість амортизаційних відрахувань у щорічні лізингові платежі включають частку вартості цього основного засобу, визначену як результат від ділення його повної вартості на термін лізингової угоди. Так, наприклад, при укладенні угоди з фінансового лізингу на 5 років з повним викупом майна за цей строк і при вартості об’єкта лізингу 245 тис. грн. у щорічні лізингові платежі потрібно включати 49 тис. грн. (245 : 5). Необхідно також пам’ятати, що до складу лізингових платежів включають і виплату процентів за кредитні ресурси, взяті лізингодавцем.
Лізингова угода вважається ефективною, якщо ФВМл £ ФВМк. Проте такий висновок не означає, що підприємство не повинне за усіх обставин йти на укладання лізингової угоди за умови, що ФВМл > ФВМк. Однією з основних причин, що може спонукати підприємство укласти за цієї обставини лізингову угоду, є недоступність для нього кредиту і гнучкість лізингових платежів.
При визначенні ефективності лізингової угоди потрібно також враховувати періодичність сплати лізингових платежів. Детально це питання розглянемо у наступному розділі.