11.4. Ефективність використання комбайнового парку

11.4. Ефективність використання комбайнового парку

Забезпечення підприємства комбайнами і досягнутий рівень їх використання істотно впливають на валовий збір сільськогосподарських культур, оскільки запізнення із збиранням призводить до значних втрат вирощеного врожаю. Відомо, наприклад, що втрати зерна досягають 25—30 % при запізненні збирання зер­нових колосових на 10—12 днів. Затягування строків збирання цукрових буряків може призвести до повної втрати врожаю внаслідок настання морозів, які унеможливлюють проведення збиральних робіт. Тому підприємствам економічно вигідно мати таку кількість комбайнів, які забезпечать збирання культур в опти­мальні строки.

Фактичне забезпечення аграрних підприємств комбайнами характеризується показником їх кількості по видах у розрахунку на 1000 га збиральної площі або оберненим співвідношенням — величиною збиральної площі певної культури до наявної кількості комбайнів відповідного виду. У 2000 р. в сільськогосподарських товаровиробників працювало 65 тис. зернових комбайнів, або на 39,3% менше порівняно з 1990 р. На 1 зерновий комбайн припадало 209,9 га посіву зернових, що значно більше, ніж у минулі роки (наприклад, у 1994 р. — 135 га).

Проте оцінку даному показнику потрібно здійснювати з урахування продуктивності комбайнів, яка постійно зростає в їх нових модифікаціях. Скажімо, сучасні вітчизняні і зарубіжні зернові комбайни значно продуктивніші порівняно зі старими марками цих машин «Нива», «Колос», «Дон-1500». Тому закономірно склалася тенденція до збільшення збиральної площі в розрахунку на комбайн. Враховує цей фактор показник ступеня забезпечення аграрних підприємств комбайнами. Він визначається відношенням їх фактичної наявності до нормативної потреби Пк. Останню розраховують за формулою:

де  — збиральна площа культури, га;  — тривалість збиран­ня культури, за якої не допускаються втрати врожаю, днів;  — змінна норма виробітку, га.

На великих аграрних підприємствах більшість культур збирають за потоковою технологією, завдяки якій скорочуються строки збиральних робіт, отже, зменшуються втрати врожаю, досягається економія коштів за рахунок вилучення допоміжних операцій. При цьому, як свідчить практика і наукові дослідження ряду економістів та технологів, найбільший ефект потокових технологій досягається при груповому використанні машин і оптимальному забезпеченні комбайнів транспортними засобами. Так, щоб визначити потребу в автомобілях (Па) для обслуговування комбайнів з бункером при збиранні культур за потоковою технологією, можна скористатися формулою[1]:

де  — кількість комбайнів;  — продуктивність комбайна за годину змінного часу, га/год.;  — урожайність, т/га;  — вантажопідйомність бункера, т;  — кількість бункерів продукту, що вміщується в кузов автомобіля;  — середня відстань перевезень, км;  — середня технічна швидкість руху автомобілів, км/год.;  — тривалість розвантаження автомобілів з урахуванням часу на допоміжні операції, год.;  — час, що витрачається на вивантаження бункера комбайна в автомобіль, год.

Потребу автомобілів для комбайнів без бункера  можна визначити з виразу:

де  — середня вантажопідйомність автомобіля, т;  — коефіцієнт використання вантажопідйомності автомобіля.

Викладена методика визначення потреби автомобілів для обслуговування комбайнів передбачає, що всі складові технологічного процесу є стабільними, тобто витримується швидкість руху автомобілів, відсутні їх поломки і поломки комбайнів та забивання робочих органів, забезпечується рівномірна швидкість руху комбайна тощо. Ці випадкові фактори завжди присутні, але їх негативний вплив може бути пом’якшений ефективною організацією праці, високою кваліфікацією механізаторів та інших учас­ників виробничого процесу.

Ефективність роботи комбайнів визначають за показниками інтенсивності, продуктивності та економічності. До показників інтенсивності відносять такі, як кількість відпрацьованих одним комбайном машино-днів і окремо машино-змін за сезон. Їх розраховують діленням відпрацьованих певним видом комбайнів машино-днів (машино-змін) на середньосезонну кількість комбайнів (як тих, що працювали, так і тих, що не працювали).

Продуктивність комбайнів визначають за такими показниками, як кількість зібраних гектарів одним комбайном за сезон, за машино-день і за машино-зміну. Перший з названих показників розраховують діленням зібраної площі певним типом комбайнів на їх середньосезонну кількість, два інших показники — аналогіч­но з тією лише особливістю, що в знаменнику беруть відпрацьовані машино-дні (машино-зміни).

Для зернозбиральних комбайнів визначають і такі важливі показники продуктивності, як обсяг намолоченого зерна одним ком­байном за сезон, один машино-день, за одну машино-зміну. При розрахунках цих показників у чисельнику оперують оприбуткованим зерном у бункерній вазі.

Про економічність роботи комбайнів судять за показниками собівартості гектара зібраної площі і витрат пального на цю площу. Зокрема, собівартість гектара зібраної площі визначають діленням суми всіх витрат на експлуатацію комбайнів певного виду (оплата праці працівників збирального комплексу з нарахуван­нями, амортизація, пальне і мастила, ремонт, транспортні витрати) на збиральну площу.

При аналізі роботи комбайнового парку за розглянутими показниками слід пам’ятати, що показник кількості відпрацьованих одним комбайном машино-днів до певного ступеня характеризує тривалість збирання відповідної культури в господарстві. Тому оцінку роботи комбайнів відповідного типу за даним показником доцільно здійснювати з позиції встановлених строків збирання даної культури і з урахуванням показників продуктивності. Враховуючи це, для узагальненої оцінки рівня використання комбайнового парку можна скористатися інтегральним показником (Іп), що розраховується з виразу:

де Фс — фактичний строк збирання культури, дні; Фзп — фактич­но зібрана площа комбайном за світловий день, га; Нв — норма виробітку за годину, га; m — нормативна тривалість роботи комбайна протягом світлового дня.

Станом на 2002 р. багато підприємств мають недостатній рівень забезпеченості тими чи іншими видами комбайнів. Особливо гостро за роки незалежності постала проблема забезпечення зерновими та силосозбиральними комбайнами, які раніше Україна не виробляла. Проте є всі підстави вважати, що вітчизняна промисловість спроможна повністю забезпечити потреби аграрних підприємств, які є досить великими. Лише щорічна потреба в зернозбиральних комбайнах становить 11—13 тис. одиниць. Уже освоєно виробництво зернозбиральних комбайнів «Славутич», «Лан», кормозбиральних комбайнів «Марал», «Поділля-125». На заводі ім. Малише­ва (м. Харків) створено дослідний зразок зернозбирального комбайна «Зубр» на базі польського комбайна «Bizon», який має порів­няно з останнім більш досконалу схему обмолоту і на 70 % комплектується вітчизняними вузлами та деталями. Завершено створен­ня нового бункерного бурякозбирального комбайна «Збруч».

Важливо, що вітчизняні зернозбиральні комбайни значно (в 2-3 рази) дешевші від зарубіжних марок «Джон Дір» (Sohn Deer), Кейс (CASE 2166) та інших аналогів, причому за своїми техніко-експлуатаційними характеристиками українські комбайни ні в чому не поступаються іноземним, а за деякими параметрами навіть перевищують останніх. Комбайни «Славутич» і «Лан» за одну годину основного робочого часу збирають (намолочують) по 12—13 т зерна, мають робочу швидкість до 10 км за годину, питомі витрати палива на тонну намолоченого зерна становлять 1,3—1,6 л залежно від урожайності зернових, втрати зерна при збиранні — не більше 1,5 %. Скажімо, норма виробітку комбайна «Лан» за робочу зміну (7 год.) за урожайності до 38 ц/га зерна становить 23,2 га, за урожайності 38—41 ц/га — 18,8 га, 41—45 — 17,4, 45—49 — 16,2, 49—53 — 15 і за урожайності 70—75 ц/га — 10,7 га. Намолот зерна за зміну досягає 75—79 т. Максимальний намолот зерна комбайном «Славутич» досяг 144 т за зміну, причому вітчизняні зернозбиральні комбайни є універсальними і можуть збирати кукурудзу, соняшник, кормові культури. За їх експлуатації зникає проблема забезпечення запасними частинами, а це здешевлює сервісне обслуговування, а отже, і собівартість збиральних робіт.

Важливо зазначити, що для визначення переваг тієї чи іншої моделі комбайна потрібно орієнтуватися не лише на його ціну придбання й окремі техніко-економічні характеристики, а й на вартість намолоту тонни врожаю. Адже в цьому показнику знаходять відображення ціна комбайна, експлуатаційні витрати, вар­тість запасних частин і надійність тощо. За повідомленням Л. По­горілого, вартість намолоту тонни зерна комбайнами КЗС-9-1 «Славутич» і КЗС — 1580 «Лан» становить 7 дол., тоді як John Deer — 9500 — 17, Claas Dominator — 15,5, Massey Fearqusson MF -40 (Канада) — 16 дол. за тонну.

Зважаючи на високу продуктивність вітчизняних та зарубіжних комбайнів, багатьом аграрним підприємствам з відносно невеликою земельною площею економічно невигідно придбавати той чи інший вид комбайнів (за світловий день один комбайн може зібрати зернових до 40 га). В зв’язку з цим особливого значення набуває міжгосподарське використання комбайнів, які є одноосібною чи спільною власністю. Важливу роль в організації збиральних робіт відіграють МТС, особливо державні, які комплектуються переважно вітчизняною технікою і їх виробничі послуги є значно дешевшими порівняно з послугами приватних МТС. Важливо забезпечити гарантоване технічне обслуговування вітчизняних комбайнів. Так, ВАТ «Херсонські комбайни» вже створена і вдосконалюється служба гарантованого сервісного обслуговування ком­байнів «Славутич», яка включає потужний склад запасних частин, систему взаємодії з підрозділами заводів — виробників агрегатів та комплектуючих, а також загін регіональних сервісних бригад (у 2001 р. їх уже функціонувало 20). Їх основна функція — забезпечувати оперативне гарантоване обслуговування комбайнів у збиральний сезон, а також здійснення експертизи стану техніки після збиральної компанії. Та, на жаль, на початку 2002 р. ще не було налагоджено післягарантійного сервісного обслуговування цих комбайнів. Це ж стосується й інших видів техніки. Розв’язати дану проблему, хоч і частково, можна, скориставшись світовим досвідом реалізації сільськогосподарської техніки по лізингу. Вартість об’єкта лізингу збільшиться на 3-5 відсотків з метою забезпечення техніки запасними частинами. Функції такого забезпечення бере на себе лізингодавець. Для постгарантійного обслуговування іншої техніки доцільно створити регіональні багатопрофільні центри технічного обслуговування, які дешевші за фірмові.