11.4. Планування роботи живого тягла

11.4. Планування роботи живого тягла

Неправильна оцінка доцільності використання живого тягла призвела до значного зменшення поголів’я коней. Так, за 1960—2002 рр. воно скоротилось в Україні з 1,6 до 0,75 млн голів. Однак у зв’язку з дозволом з 1987 р. мати їх в особистих господарствах населення, розширенням у них за останні 12 років у 2,3 раза площ сільськогосподарських угідь, створенням 43 тис. фермерських господарств, а також через різке подорожчання пального і мастильних матеріалів, вартості техніки та її технічного обслуговування поголів’я коней у господарствах населення за 1990—2002 рр. зросло у 13 разів (з 37 до 495 тис. голів у 2002 р.). При цьому в господарствах суспільного сектору це поголів’я зменши­лось у 2,9 раза (із 701 тис. до 244 тис. голів — у 2002 р.). У фермерських господарствах налічується близько 6 тис. коней.

Досвід багатьох господарств свідчить про високу конкуренто-
спроможність гужового транспорту порівняно з іншими його видами на внутрішньосадибних перевезеннях, в умовах бездоріжжя і під час виконання робіт на присадибних ділянках. Головною передумовою ефективної організації роботи живого тягла є встановлення відповідності між наявністю поголів’я коней і потребою господарства в них.

Підвищенню ефективності використання живого тягла сприяє правильне планування його роботи, періодичний контроль за відпрацьованими коне-днями та їх собівартістю. Зниження останньої досягають, забезпечуючи більш повне і раціональне використання робочої худоби протягом року, для чого порівнюють можливий запас днів роботи живого тягла з плановими потребами галузей господарства в його послугах. Загальний річний запас коне-днів обчислюють виходячи з наявності робочої худоби і кількості днів роботи за рік однієї голови.

Для визначення кількості днів роботи живого тягла треба із загальної кількості фуражних днів у році відняти дні відпочинку (близько 60 днів на коня), простоїв жеребних маток (60 днів), використання жеребців для парування (половина кількості робочих днів), дні на обслуговування коней — підвезення кормів і відвезення гною зі стайні (близько 8 днів), а також неробочі дні через непогоду (залежно від місцевих умов). Так, у СВК «Праця» Менського району на одну жеребну матку заплановано 180, жеребця — 140, на інших робочих коней — 240 робочих днів. У господарстві —120 коней, у тому числі 84 робочих, із них 7 — жеребних маток і один жеребець. Кількість днів роботи всіх робочих коней становить 15 876. У середньому за рік робочий кінь виробляє 189 коне-днів. В особистих підсобних господарствах населення місцевої сільської ради налічується 72 коней.

У рослинництві затрати коне-днів визначають за технологічними картами. Потребу в живому тяглі на обслуговуванні тварин­ництва визначають виходячи з навантаження на коня і поголів’я тварин. Затрати коне-днів на загальногосподарських роботах, в особистому підсобному господарстві, під час виконання робіт на будівництві й на сторону обчислюють за окремими розрахунками, ураховуючи дані за минулі роки, а також можливі зміни в плановому році. У СВК «Праця» в 2003 р. потреба окремих галузей становить відповідно 2240, 5200, 1640, 4096, 4710, 500 і 1100, а всього — 1587 коне-днів. Таким чином, у господарстві поголів’я коней відповідає потребі в них за існуючого рівня механізації виробничих процесів і використання коней.

При плануванні витрат на утримання кожного виду робочої худоби визначають витрати на оплату праці конюхів, вартість кормів та підстилки, амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та збруї, медикаменти, кування коней, електроенергію та ін. Собівартість одного дня роботи живого тягла визначають у перерахунку на коне-день. При цьому робочий день коня і вола умовно приймають за одиницю.

Витрати на оплату праці по догляду за робочою худобою визна­чають за кількістю коней, закріплених за одним конюхом, та його тарифною ставкою. У цілому по господарству за планом на 2003 рік ці витрати з урахуванням 15 % надбавки старшого конюха, доплат за роботу у святкові та вихідні дні, фонду відпусток, відрахувань на соціальне страхування працівників становили 11 910 грн.

У зв’язку з тим, що на момент обчислення собівартості коне-дня середню собівартість кормів і підстилки не можна визначити (оскільки затрати живої тяглової сили є однією зі статей витрат на корми), корми для робочої худоби прийнято оцінювати умовно: корми, наявні на початок року, — за фактичною собівартістю, а з урожаю планового року — за плановою собівартістю звітного року.

Річну суму амортизації робочих коней, приміщень, транспортного інвентарю і збруї обчислюють за нормами амортизації від їхньої балансової вартості, причому на волів амортизацію не нараховують. При визначенні інших витрат (ветеринарні, кування коней, поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та інвентарю, електроенергії тощо) використовують прийняті в господарстві нормативи. У кожному конкретному випадку ці витрати потріб­но звіряти з фактичними і враховувати досвід минулих років.

За планом 2003 р. у СВК «Праця» загальні витрати на утримання робочих коней становили 68 698 грн. Собівартість коне-дня визначають як частку від ділення всієї суми витрат на утримання живого тягла, крім вартості одержаного приплоду і побічної продукції, на кількість відпрацьованих живим тяглом робочих днів (табл. 11.3).

Таблиця 11.3

Визначення собівартості коне-дня

Собівартість голови приплоду прирівнюють до собівартості 60 кормо-днів дорослого коня. Розраховуючи собівартість одного кормо-дня, від суми всіх витрат віднімають вартість гною і ділять на кількість кормо-днів. Вартість гною визначають за нормативними (розрахунковими) витратами на його прибирання в конкретних умовах і за вартістю підстилки. У плановому році передбачено одержати 12 лошат вартістю 1498 грн (12 ´ 60 ´ 2,08).