11.5. Емісія комерційних паперів

11.5. Емісія комерційних паперів

Сутність комерційних паперів

Великі корпорації з високим рейтингом кредитоспроможності застосовують емісію комерційних паперів як спосіб залучення з грошового ринку короткострокових фінансових фондів. Комерційний папір являє собою соло-вексель, тобто короткострокове, практично нічим не забезпечене зобов’язання, що випускає промислова або фінансова корпорація терміном від одного до 270 днів. Звичайно комерційні папери випускаються на термін від 20 до 45 днів. Комерційні папери — дисконтний інструмент, який відповідно до емітентів поділяється на дві категорії — прямі папери і дилерські папери. Перші випускаються великими фінансовими компаніями з високим рейтингом кредитоспроможності. Вони розміщуються безпосередньо серед кредиторів на грошовому ринку. Промислові фірми, які не мають своєї розподільної мережі, звертаються до дилерів, тому їхні випуски називаються дилерськими паперами. Звичайно комерційні папери випускаються без сертифікатів, а продаються через систему прямої реєстрації проданих цінних паперів у реєстрі (книзі) компанії (book entry transaction)[1].

Фінансування через випуск комерційних паперів має ряд переваг для компанії. По-перше, вони випускаються з нижчим процентом, ніж прайм рейт (ставка процента за кредитами першокласним позичальникам, що публікується банками). По-друге, відносно низькі витрати на розміщення. По-третє, емісія паперів не реєструється в Комісії з цінних паперів і фондової біржі, що приносить економію на витратах, пов’язаних із реєстрацією. Відповідно до правил Комісії з цінних паперів і фондової біржі у США не підлягають реєстрації цінні папери на термін до 275 днів, що емітуються корпораціями і пов’язані з поточними угодами.

Комерційні папери обертаються на грошовому ринку. У часопису «Wall Street Journal» публікується щоденне їх котирування. Звичайно воно вище котирування казначейських векселів. Вирішальним чинником котирування є платоспроможність емітента. Для комерційних паперів головні рейтингові компанії публікують рейтинг: А-1 — найвища інвестиційна якість; А-2 — висока інвес­тиційна якість; А-3 — добра інвестиційна якість. Відповідно до рейтингу «Стендард енд Пур’з Корпорейшн» близько 70 % комерційних паперів, що перебувають у обігу, належать до А-1[2].

Причини зростання емісії
комерційних паперів

Комерційний папір з’явився на грошовому ринку як інноваційний фінансовий інструмент у США в 70-х роках ХХ ст. За три десятиліття він перетворився в один з основних цінних паперів грошового ринку, значно потіснивши казначейський вексель.

Емісія комерційних паперів у США розвивалася бурхливими темпами. За 30 років (1970—2000 рр.) загальна сума емісій зросла в поточних цінах у 46 разів — такого розвитку не мав жодний фінансовий інструмент (табл. 11.1). У складі емітентів переважають фінансові корпорації, частка котрих постійно зростає порівняно з часткою нефінансових корпорацій. Це пояснюється тим, що фінансові компанії спеціалізуються на випуску й обігу цінних паперів з їхньою широкою клієнтурою, технічними можливостями й одержуваною інформацією.

Таблиця 11.1

Емісія комерційних паперів У США у 1970–2000 рр.[3]

Слідом за США комерційні папери стали випускати корпорації інших країн. Нині північноамериканські і західноєвропейські корпорації щорічно випускають комерційні папери на мільярди доларів. Одна з причин цього — глобалізація фінансових ринків. Розвиток передових засобів комунікацій і технологій, дерегулювання фінансових ринків ліквідують різницю між внутрішніми і зовнішніми фінансовими ринками.

Глобалізація стимулювала появу фінансових інструментів, які можуть вільно обертатися на світових фінансових ринках. Цими якостями, а саме високою кредитоспроможністю емітентів, володіє комерційний папір. Сек’юритизація кредитних відносин знижує ціну капіталу, що залучається в борг з фінансового ринку, і загострює конкуренцію на грошовому ринку між фінансовими інституціями, які емітують комерційні папери, і банками.

Зі збільшенням емісій комерційних паперів банки для захисту своєї «ніші» на грошовому ринку почали проводити агресивну політику — зниження процентних ставок за своїми позичками. Крім цього, банки ввели новий вид кредитування для клієнтів, що випускають цінні папери: відкриття дублюючої лінії кредиту (backup lines of credit). Сутність його полягає в тому, що банк страхує ризик неповернення в призначений термін суми комерційного папера. У разі зниження ліквідності емітента банківське кредитування набуває особливого значення у зв’язку з короткостроковістю цінних паперів. Платежі за дублюючою лінією кредиту здійснюються у формі 10-процентного компенсаційного залишку невикористаної частини кредиту плюс 20 % від суми використаного кредиту. Використовується також інший спосіб — виплата комісійного мита (fees) у розмірі від 3/8 до 3/4 процента суми кредитної лінії. Комерційні банки виступають для емітента в ролі платіжного агента з оплатою послуг від 5000 до 25 000 дол. на рік[4].

На фінансових ринках уводяться нові універсальні види комер­ційних паперів. Банкірський будинок «Голдмен Сахс» увів в обіг новий фінансовий інструмент, який випускається і погашається в США в іноземній валюті. Його призначення полягає в полегшенні міжнародних розрахунків. Випускаючи універсальні комерційні папери, емітенти можуть накопичувати значні суми фінансових фондів у іноземній валюті і потім через операції своп конвертувати їх у долари[5].

Вибір рішень про метод кредитування

Під час випуску комерційних паперів компанії проводять гнучку політику, так само як і у випадку застосування інших видів фінансування. Залежно від обставин перевага віддається одержанню банківської позички або емісії комерційних паперів. Розглянемо ситуацію, пов’язану з вибором методу кредитування.

Ситуація[6]

Компанії потрібно в листопаді мати у своєму розпорядженні 300 000 дол. Можливі варіанти одержання потрібної суми такі. Перший: відкриття в банку кредитної лінії на суму 300 000 дол. терміном на один рік. Комісійні становлять 0,5 %, процент за користування позичкою — 12 %. Другий варіант: емісія 10-про­центних комерційних паперів терміном на два місяці. Сума в 300 000 дол. потрібна тільки на листопад, тому надлишкова сума може бути інвестована у 8-процентні ринкові цінні папери в грудні місяці. Комісійні за угодою з ринковими цінними паперами становлять 0,3 %. Фінансові менеджери вивчають, яка угода вигідніша для компанії — банківська чи емісійна.

Розв’язання

1. Визначимо витрати за кредитною лінією

2. Визначимо витрати, пов’язані з емісією комерційних паперів.

Отже, варіант із випуском комерційних паперів є найкращим.