Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

12. 6. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу

12.6. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу

 

З початку 1980-х років до процесу вирішення кризи заборгованості все більше почали залучатися міжнародні фінансові інституції — Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), які було створено у 1944 р. Сорок чотири країни відмовилися від політики «розори свого сусіда», яка призвела до глобальної депресії 1930-х років, на користь міжнародного економічного ладу, який сприяв би, як сподівалися на той час, недискримінаційному розподілу грошей, кредитів, капіталу, товарів і послуг.

Учасники Бреттон-Вудської конференції розглянули грошову систему, засновану на стабільних курсах вільно конвертованих валют та вільній уніфікованій платіжній системі. З метою управління цією системою вони і створили МВФ, який надає короткострокове фінансування державам-членам, що відчувають проблеми з платіжним балансом. МБРР доповнює міжнародну орієнтацію МВФ за рахунок фінансування розвитку інфраструктури окремих країн. МБРР, який спочатку був створений з метою надання допомоги у реконструкції зруйнованої війною Європи і сприяння розвитку продуктивних ресурсів країн, що розвиваються, виріс у Всесвітню банківську групу і сьогодні доповнюється такими інституціями, як Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Остання працює в тісному контакті з приватними інвесторами з фінансування інфраструктури в країнах, що розвиваються.

З моменту свого заснування МВФ і МБРР еволюціонували, реагуючи на економічні кризи, такі як колапс системи валютного паритету у 1971 р. і кумулятивна боргова криза 1980-х років. Це призвело до того, що їхні теперішні ролі стали значно складнішими і менш чітко визначеними, ніж на момент створення. Сьогодні обидві ці інституції керують багатосторонніми фінансовими операціями і політичними діалогами, які охоплюють майже всі аспекти розвитку країн-учасниць. Наприклад, на даний час МВФ бере до уваги питання навколишнього середовища, воєнних витрат і соціального впливу економічного коригування на додаток до своїх традиційних макроекономічних вимог. Світовий банк розширив також свій традиційний інтерес до проектів розвитку, включивши оцінку інституцій, правил та процедур, які спрямовують політику і виконання таких проектів у країнах-дебіторах.

Мабуть, найбільш суперечливою фінансово-кредитною установою, навколо якої точиться безліч дискусій, є МВФ. Показовою в цьому плані є критика такого авторитетного видання, як «The Economist». Зокрема, у ньому зазначається, що останнім часом МВФ все частіше відіграє роль інструменту зовнішньої політики країн Заходу, надаючи фінансову допомогу тільки тим, кого індустріальний світ хоче бачити серед своїх союзників. У результаті «про західні» країни-боржники дедалі активніше ігнорують вимоги керівництва МВФ, справедливо вважаючи, що вони в будь-якому випадку отримають від нього свої гроші. Так, після року безуспішних переговорів з урядом Аргентини Фонд зрештою все ж погодився надати цій латиноамериканській країні черговий кредит. В опублікованій у січні 2003 р. заяві керівного директора МВФ Хорста Келлера говориться про те, що він підтримає плани щодо надання Аргентині нового кредиту, незважаючи на пов’язані з цією операцією «значні ризики».

Очевидно, що останнім часом МВФ надто часто опиняється у безвихідній ситуації. З одного боку, він має бути особливо обережним при наданні нових кредитів, з іншого — йому доводиться враховувати інтереси своїх головних акціонерів, великих розвинутих країн Заходу. Ці цілі часто вступають у суперечність одна з одною, особливо коли задіяні політичні фактори. Як зазначив професор Оттавського університету Чоссудовські, «після закінчення «Холодної війни» політика запровадження макроекономічних реформ стала використовуватися МВФ та світовим банком як засіб захисту певних геополітичних інтересів. Структурну перебудову було перетворено на механізм руйнування економіки та демонтажу системи державних підприємств країн периферії, що призвело до тяжких економічних та соціальних наслідків, глобалізації злиденності та розвалу громадянського суспільства більш ніж у 100 країнах світу.» За словами прем’єр-міністра Чехії Вацлава Клауса, «роль іноземної допомоги у процесі перетворення в кращому разі є незначною. Звертатися по допомогу до дедалі егоїстичнішого та протекціоністського світу ХХ ст. є марною справою, ця допомога має відверто двозначний характер.»

Крім того, МВФ доводиться піклуватися про стан світових фінансових ринків, які можуть «обвалитися» у разі оголошення такою країною, як, наприклад, Бразилія, повномасштабного дефолту. У подібних умовах Фонд віддає перевагу ухиленню від занадто різких випадів стосовно великих боржників, які, у свою чергу, намагаються у міру своїх можливостей використовувати цю обставину у своїх інтересах.

МВФ доводиться приймати звинувачення з усіх боків. Фондом незадоволені буквально всі: країни-боржники змушені впроваджувати у себе болісні реформи, і країни-кредитори, незадоволені тим, що їхні гроші зникають у кишенях країн, що розвиваються, як у бездонній бочці. Сьогодні Фонд може дозволити собі говорити з позицій сили хіба що з відносно невеликими країнами, такими як Еквадор, уряд якого просто не має у своєму розпорядженні важелів тиску на бюрократів з Вашингтону.

Якщо аналізувати безпосередньо технічні аспекти діяльності МВФ, схему дії його кредитних механізмів, то слід зазначити, що МВФ на даний час надає кредити в іноземній валюті країнам-членам для двох цілей: по-перше, для покриття дефіциту платіжного балансу, тобто практично для поповнення валютних резервів державних фінансових органів і центральних банків, і, по-друге, для підтримання макроекономічної стабілізації і структурної перебудови економіки, а це означає — для фінансування бюджетних витрат уряду.

 

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+