Сучасна захiдна економiчна теорiя характеризується неоднорідністю, наявністю багатьох напрямків, шкіл, течій. Така різноманітність є наслідком передовсім розбіжностей у визначенні предмета дослідження й теоретичного трактування економічних явищ, методу вивчення, з’ясування основних способів впливу на соціально-еко­номічні процеси та ролі держави у їх здійсненні.

У сучасній економічній теорії виокремлюють три основні напрямки: неокласичний, кейнсіанство та інституціонально-соціальний.

В основу неокласичного напрямку покладено принцип невтручання держави в економіку. Прихильники цього напрямку вважають, що вільна ринкова економіка («досконалий» ринок) без будь-якого зовнішнього втручання досягає ефективної алокації ресурсів. Можливість вільного вступу в обмінні відносини забезпечує досягнення на ринку стану рівноваги, тобто такої ситуації, коли за існуючих у кожний конкретний момент цін величина попиту на кожний із створюваних в економіці товарів дорівнює величині його пропозиції. Ця рівновага характеризується тим, що жоден з агентів уже не може виграти в результаті нових обмінних операцій. Інакше кажучи, на конкурентному ринку в повній мірі реалізується потенціал відносин вільного обміну і кінцева ринкова рівновага є ефективною. Втручання ж держави у відносини, що формуються на засаді вільної ринкової взаємодії економічних суб’єктів, може спричинити порушення рівноваги, зниження економічної ефективності. Тому неокласики виступають за свободу приватного підприємництва, ринкових сил.

Об’єктом дослідження у неокласичній моделі є ринок, ринкова економіка, причому її статична модель, яка розглядається на рівні взаємодії окремих споживачів та фірм (так званий мікроекономічний аналіз). У цій моделі передбачається, що індивіди поводять себе раціонально і прагнуть максимізації власного добробуту, а метою фірм є максимізація прибутку, причому і фірми, і індивіди можуть без будь-яких перешкод вступати один з одним у різні економічні відносини. Фундаментальною основою неокласичного напрямку є теорія граничної корисності та граничної продуктивності. Їхніми авторами створено солідний математичний інструментарій, який з успіхом використовується для кількісного аналізу економічних явищ.

Неокласична теорія панувала у західній економічній думці наприкінці ХІХ та початку ХХ ст. У цей же час зароджується інституціоналізм, прихильники якого в основу дослідження беруть позаекономічні фактори.