12.1. Поняття та елементи контролю

12.1. Поняття та елементи контролю

Державний контроль — це одна з форм впливу держави в особі її органів а також органів місцевого самоврядування на економіку.

Згідно зі ст. 19 ГК держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання в таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, подат­кової дисципліни;

цін і ціноутворення — з питань додержання суб’єктами гос­подарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції — з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

земельних відносин — за використанням і охороною земель;

водних відносин і лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг;

зовнішньоекономічної діяльності — з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Держава забезпечує захист прав суб’єктів господарювання і споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності на майно

Одним з основних питань контролю є визначення його сутності. Сутність контролю взагалі і фінансового контролю зокрема полягає в ефективному попередженні, виявленні та запобіганні порушенням щодо використання фінансових ресурсів.

На дев’ятому конгресі Міжнародної організації вищих контролюючих органів (INTOSAI) 1977 р. в Лімі контроль був визнаний обов’язковим елементом управління супільними фінансовими засобами.

Фінансовий контроль, за визначенням Б. Ф. Усача— одна з форм управління фінансами, особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використанням фінансових ресурсів у всіх структурних підрозділах економіки держави[1].

Фінансовий контроль є частиною загальнодержавного контролю. Значення фінансового контролю визначається характером фінансової діяльності держави. Тому фінансовий контроль можна визначити як діяльність державних органів та організацій щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни і доцільності під час мобілізації, розподілу і використання грошових коштів і зв’язаних з ними матеріальних цінностей[2].

Сферою контролю є господарські операції, здійснювані з використанням грошей, а в окремих випадках — і без них (наприклад бартерні угоди). Отже, суть господарського контролю полягає в регулюванні процесу відтворення відповідно до чинного законодавства. На сьогодні одним з основних нормативно-правових актів, що закріплює засади контролю в Україні, є Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98.

Основними завданнями господарського контролю відповідно до Указу Президента України є:

— перевірка додержання порядку реалізації державної політики контролю за використанням підприємствами коштів бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, стану обліку і звітності;

— прийняття органами державної контрольно-ревізійної служби обов’язкових до виконання підприємствами рішень за фактами порушень фінансової дисципліни, нецільового використання коштів, несплати податків, зборів (обов’язкових платежів), неподаткових платежів та приховування отриманих доходів;

— звертання органів державної контрольно-ревізійної служби в інтересах держави до судів і господарських судів;

— періодичне проведення планових ревізій і перевірок використання бюджетних коштів та позабюджетних фондів, збереження майна, однак не рідше від одного разу на три роки;

— установлення адміністративної відповідальності за недодер­жання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, нецільове використання коштів бюджетів і позабюджетних фондів, за невиконання вимог контрольних органів щодо усунення порушень;

— здійснення фінансового контролю контрольно-ревізійною службою у взаємодії з органами податкової служби, державного казначейства, суду й прокуратури з метою недопущення паралелізму й дублювання;

— систематичне інформування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про факти порушень фінансової дисципліни і внесення пропозицій щодо забезпечення їх усунення та притягнення винних до відповідальності.

Указом Президента України Генеральній прокуратурі України, іншим правоохоронним органам запропоновано забезпечити належний розгляд матеріалів, переданих контрольно-ревізійною службою, про виявлені факти порушень у використанні коштів бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів та державного і комунального майна, а також своєчасно реагувати на факти порушення порядку розгляду матеріалів, що надходять від контролюючих органів.

Відповідно до законодавчих, нормативно-інструктивних матеріалів контролюючі органи наділені широкими правами, що дає їм змогу вимагати повноти і якості контролю. Вони володіють правом не тільки досліджувати документи, фінансову звітність,
а й проводити обстеження, здійснювати контрольні обміри виконаних робіт, інвентаризації, аналізувати техніко-економічні показ­ники, робити висновки та вносити рекомендації щодо усунення виявлених негативних явищ і їх попередження.

Перелічені завдання випливають з функцій контролю: профілактичної, інформаційної і мобілізаційної.

У ринковому середовищі контролю підлягає вся господарсько-фінансова діяльність підприємства, що спонукає підприємців відповідально ставитися до виконання своїх обов’язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх ліквідації, реалізуючи при цьому профілактичну функцію.

Інформаційна функція полягає в тому, що одержана під час контролю інформація є підставою для прийняття відповідних рішень і проведення коригувальних дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування об’єкта, що перевіряється.

У процесі контролю виявляють не тільки недоліки, а й позитивні сторони діяльності. Останні як передовий досвід можуть стати надбанням інших суб’єктів господарювання, завдяки чому реалізується мобілізаційна функція контролю.

Дослідження предмета господарського контролю різними прийомами і способами утворює метод контролю. Метод (від грец. methodos — спосіб пізнання) — це спосіб дослідження або практичного виконання чого-небудь, спосіб наукового пізнання й установлення істини.

Методи контролю — це прийоми і засоби його здійснення. На сьогодні в наукових колах триває дискусія, що саме належить до методів контролю, а що — до його форм. Думки розійшлися, тому перевірку та ревізію відносять як до методів, так і до форм.

Методи вельми різноманітні і залежать від об’єкта контролю, мети і завдань, які стоять перед перевіряльниками, та від інших факторів. Методи фінансового контролю слід відрізняти від методики проведення перевірок, ревізій. Методика встановлює порядок перевірки: з чого її починати і чим закінчувати. Розроблено методики перевірки зберігання готівки в касах, збереження і витрат матеріальних цінностей на підприємствах і організаціях, виплат з фонду заробітної плати та ін. Методика контролю розробляється з урахуванням форми власності, організаційної струк­тури, територіального аспекту.

Тому можна твердити, що взагалі метод контролю — це сукуп­ність прийомів і способів дослідження розширеного відтворення суспільно необхідного продукту й додержання вимог його (відтворення) законодавчого регулювання.

У процесі функціонування господарський контроль сформував свій метод у системі прикладних економічних наук. Метод характеризується використанням загальнонаукових і власних методичних прийомів і способів контролю.

Предметом контролю є виявлення законності, реальності, економічної доцільності та ефективності використання фінансових ресурсів у процесі підприємницької діяльності згідно з чинним законодавством та забезпечення їх збереження[3]. У процесі контролю застосовуються загальнонаукові методи дослідження: аналіз, сінтез, індукція, дедукція, абстрагування, моделювання.

До названих методів додали також так звані загальнонаукові методичні прийоми, які включають аналогію, конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз. Практика показує, що найчастіше в контролі застосовується метод порівняльного аналізу.

Вивчаючи предмет, перевіряльники (ревізори) використовують різні способи і прийоми пізнання: спостереження й експеримент, окреме і загальне, причину і наслідок тощо.

На практиці в контрольно-ревізійній роботі використовують специфічні прийоми і способи контролю.

Інвентаризація — спосіб фактичної перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, а також контролю за їх зберіганням. Більшість випадків нестач, крадіжок, розтрат виявляється за допомогою інвентаризації.

Економічний аналіз показників виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств під час ревізії особливо потрібний. Тільки за допомогою глибокого аналізу можна з’ясува­ти причини невиконання завдання з реалізації продукції, з прибутків, установити фактори, які впливають на збільшення чи зменшення витрат, тощо.

Перевірка виконання прийнятих рішень є одним зі способів фактичного контролю. Метод перевірки виконання законів, указів, постанов, положень, інструкцій, розпоряджень, наказів органічно поєднується як у фактичному, так і в документальному контролі.

Письмові пояснення матеріально відповідальних і посадових осіб потрібні для виявлення причин допущених порушень. Пояснення сприяють допоміжному з’ясуванню обставин і умов порушень та недоліків, реальності господарських операцій і достовірності фактів зловживань.