Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

12.1. Стан туристичної справи в Україні в 90-і рр. XX століття

У 90-і рр. XX ст. в Україні, в умовах занепаду проми­слових підприємств спостерігався інтенсивний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей економіки (мета­лургійної, машинобудівної, оборонної тощо) до сфери надання послуг. Це закономірний процес, характерний для розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення од­ного робочого місця в сфері туризму в 20 разів менша, ніж у промисловості.

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей економіки, в тому числі промисловість, сільське госпо­дарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгів­лю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Від функціонування туризму безпосе­редньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економі­ки і близько 10-15 % населення України.

Відсутність у 1989-1993 рр. структур і важелів держав­ного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально-орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу знач­них валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьо­ваних зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. В середині 80-х рр. Україну щорічно відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, натомість у 1992 р. — лише близь­ко 120 тисяч. Внаслідок цього, в 1989-1992 рр. держава втра­тила майже 80 % валютних прибутків від іноземного туризму.

Разом з тим, 10 млн. українських громадян виїжджало за кор­дон, переважно з так званими «шоп-турами».

Призупиненню цього негативного процесу сприяли посту­пове формування нової системи соціально-економічних відно­син в країні, адаптація населення до нових умов життя; вжиті парламентом, президентом та урядом заходи.

З метою реалізації державної політики в галузі туризму по­становою Кабінету Міністрів України № 616 від 10 листопада 1992 р. було створено Державний комітет України по ту­ризму. До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це збільшило можливості виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи.

Відродження туризму здійснювалось на планомірній осно­ві. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мере­жі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на між­народному ринку національного туристичного продукту, підго­товки досвідчених кадрів, створення та зміцнення нормативної бази туризму.

Згідно з Указом Президента України «Про Державний ко­мітет молодіжної політики, спорту і туризму» від 31 трав­ня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної полі­тики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму.

Державний комітет молодіжної політики, спорту і туриз­му (Держкоммолодьспорттуризм) поділявся на три департа­менти. Серед них був і Державний департамент туризму і ку­рортів, до складу якого входили Управління організації туризму й Управління розвитку туристичної індустрії та ін­вестицій.

22 листопада 2000 р. Указом Президента України Держкоммолодьспорттуризм, до складу якого входив Державний де­партамент туризму і курортів, було реорганізовано. 14 грудня 2001 р. Указом Президента України створено Державну туристичну адміністрацію України.

Важливим кроком у створенні правових засад туристич­ної діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верхов­ною Радою України Закону України «Про туризм» (першого такого закону на теренах колишнього СРСР), який визначив стратегію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконав­чої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

Цей закон визначив загальні правові, організаційні, вихов­ні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону було створення право­вої бази для становлення туризму як високорентабельної галу­зі економіки та важливого засобу культурного розвитку грома­дян. Забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист прав та інтересів туристів і суб'єктів ту­ристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків та відпові­дальності.

Дія цього Закону поширювалася на підприємства, устано­ви, організації незалежно від форм власності, на фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних по­слуг, а також на громадян, які їх отримують.

Держава проголосила туризм одним з пріоритетних напря­мів розвитку національної культури та економіки і декларува­ла необхідність створення сприятливих умови для туристичної діяльності.

Державна політика в галузі туризму визначається Вер­ховною Радою України.

Основними напрямами державної політики в галузі ту­ризму було проголошено такі:

-          залучення громадян до раціонального використання вільно­го часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

-          забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорента­бельної галузі економіки України, створення ефективної си­стеми туристичної діяльності для забезпечення потреб внут­рішнього та іноземного туризму;

-          створення і вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

-          захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

-           створення сприятливого для розвитку туризму податково­го, валютного, митного, прикордонного та інших видів кон­тролю;

-          створення економічних умов, які стимулюють розвиток ту­ризму в Україні;

-          запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

-          заохочення національних та іноземних інвестицій у розви­ток туристичної індустрії;

-          встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцен­зування в галузі туризму;

-          запровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

-          визначення порядку управління державною власністю в га­лузі туризму;

-          створення однакових можливостей на ринку туристич­них послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпе­чення дотримання в цій галузі антимонопольного законодавства;

-          гарантування безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

-          підтримання розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріо­ритетного розвитку туристичної індустрії;

-          організація і розвиток системи наукового забезпечення галу­зі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення квалі­фікації туристичних кадрів;

-          розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму;

-          розроблення та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх угод у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Законом «Про туризм» визначено органи державної ви­конавчої влади в галузі туризму, права та обов'язки туристів, правові засади організації та надання туристичних послуг, передбачено кадрове і наукове забезпечення галузі туризму.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про туризм» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 13 березня 1996 р. № 322 «Про Національну раду по туризму» і затвердив поло­ження про неї.

На Національну раду по туризму були покладені такі ос­новні завдання:

-          координація діяльності міністерств і відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, пов'язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму, як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки;

-          розгляд пропозицій щодо перспектив і напрямів роз­витку внутрішнього та міжнародного туризму, розро­блення і запровадження системи управління галуззю туризму;

-          розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.

Позначилися на розвиткові вітчизняного туризму також Укази Президента України: від 28 вересня 1996 р. «Про Фонд «Намисто Славутича»; від 21 вересня 1998 р. «Про День туриз­му», який відзначається в Україні на державному рівні щоро­ку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.»; від 14 грудня 2001 р. «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму», а також постанова Кабінету Міністрів Укра­їни від 29 квітня 1999 р. № 728 «Про заходи подальшого роз­витку туризму».

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку туризму в Укра­їні до 2005 р.

29 квітня 2002 р. було прийнято постанову Кабінету Мі­ністрів України «Про затвердження Державної програми ро­звитку туризму на 2002-2010 рр.». Основною метою Програми проголошено створення конкурентоспроможного міжнародного ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, за­безпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умо­ви збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Основні завдання Програми:

-          забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підви­щення її частки в макроекономічних показниках;

-           підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць;

-          збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галу­зі у державному бюджеті;

-           підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

Програмою визначено такі напрями розвитку:

-          удосконалення нормативно-правової бази туристичної діяль­ності;

-          зміцнення матеріальної бази туризму;

-           розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі;

-           підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

-          поліпшення транспортного обслуговування;

-          підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної спадщини;

-          поліпшення інформаційного та рекламного забезпечення;

-          впровадження ефективної інноваційної діяльності та ство­рення наукової бази туризму;

-          поліпшення кадрового забезпечення.