Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

12.1.2. Ціноутворення на основі виробничих витрат

12.1.2. Ціноутворення на основі виробничих витрат

Повертаючись до методу визначення ціни (Ц) на основі витрат, зазначимо, що основою цього методу є формула

Ц = С × (1 + Н),

де С ¾ собівартість одиниці продукції; Н ¾ націнка на собівартість.

Слід зауважити, що потрібно відрізняти націнку на собівартість від маржі й торгової націнки. Націнка на собівартість ¾ це надбавка на витрати, а маржа ¾ надбавка на реалізаційну ціну. Різниця між ними є торговою націнкою. Наприклад, собівартість одиниці продукції на підприємстві становить 1200 грн, а націнка — 30 %. Тоді маржа дорівнюватиме 23 %, а торгова націнка — 7 %. Розрахунок тут такий: плановий прибуток має становити 360 грн (1200 грн × 30 %), звідси ціна товару дорівнюватиме 1560 грн (1200 грн + 360 грн), маржа становитиме 23 % (360 грн : 1560 грн), а торгова націнка — 7 % (30 % - 23 %). Існують спеціальні таблиці, в яких обчислені три названі вище показники, що допомагає при формуванні цін. Приклад таких розрахунків наведено в табл. 12.1.

Поширення ціноутворення на базі виробничих витрат пояснюється простотою, базуванням на чіткій та достовірній інформації, що дозволяє менеджеру знижувати рівень невизначеності при прийнятті рішень, можливістю постійного контролю за процесом ціноутворення.

Існують такі етапи ціноутворення на основі виробничих витрат: визначення собівартості одиниці продукції, встановлення торгової маржі, розрахунок або визначення за таблицею націнки на собівартість, встановлення ціни на продукцію шляхом додавання собівартості й націнки на собівартість. У табл. 12.2 наведено приклад взаємодії процесу ціноутворення і виробничих витрат.

Таблиця 12.2

ФОРМУВАННЯ ЦІНИ НА ОСНОВІ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ, тис. грн

Показник

Розрахункові величини
за варіантами

ІІ варіант у %
до І варіанта

І

ІІ

Виручка від реалізації (ціна)

180

225

125

Змінні виробничі витрати

120

150

125

Валовий прибуток

60

75

125

Постійні виробничі витрати

55

55

100

Чистий прибуток

5

20

400

Маржа, %

33,3

33,3

100

Націнка на собівартість, %

50

50

100

Торгова націнка, %

16,7

16,7

100

Вкладаючи певні кошти у виробництво й знаючи банківський процент за довгостроковими позиками, інвестор встановлює необхідну суму прибутку від інвестицій. У наведеному прикладі ця сума становить 5 тис. грн. Розрахувавши змінні (120 тис. грн) та постійні (55 тис. грн) витрати, ми можемо визначити спочатку валовий прибуток, потім — маржу, націнку на собівартість і після цього обчислити виручку від реалізації продукції й ціну, поділивши виручку від реалізації продукції на її обсяг. Так, за першим варіантом розрахунків валовий прибуток становитиме 60 тис. грн
(5 тис. грн + 55 тис. грн). Знаючи валовий прибуток і змінні
виробничі витрати, можна розрахувати націнку на собівартість продукції як відношення валового прибутку до змінних витрат (60 тис. грн : 120 тис. грн × 100 % = 50 %). Тепер за табл. 12.1 ви-
значимо маржу, яка становить 33,3 %. Маючи валовий прибуток і маржу, обчислимо виручку від реалізації продукції як відношення валового прибутку до маржі (60 тис. грн : 33,3 % × 100 % =
= 180 тис. грн). Виручку від реалізації продукції можна також розрахувати іншим способом, відштовхуючись від планового чи нормативного рівня маржі. У другому варіанті розрахунків
(див. табл. 12.2) показано зміну цих величин залежно від зміни планової суми прибутку. В даному випадку ми виходимо з того, що умовою доцільності інвестування є отримання 20 тис. грн
чистого прибутку, тобто його підвищення порівняно з першим
варіантом у 4 рази. При цьому залишаються незмінними рівні маржі й націнки на собівартість.

Чотирикратне збільшення прибутку за стабільних маржі й націнки на собівартість продукції зумовлює приріст валового прибут­ку, змінних виробничих витрат і виручки від реалізації продукції лише на 25 %. У даному випадку ми спочатку розраховуємо валовий прибуток. З огляду на те що постійні виробничі витрати
не змінюються, валовий прибуток становитиме 75 тис. грн
(20 тис. грн + 55 тис. грн). Поділивши валовий прибуток на маржу, отримаємо виручку від реалізації продукції в сумі 225 тис. грн
(75 тис. грн : 33,3 % × 100 %). Після цього можемо розрахувати змінні виробничі витрати як різницю між виручкою й валовим прибутком, або як відношення валового прибутку до націнки на собівартість (75 тис. грн : 0,5 = 150 тис. грн). Маючи змінні виробничі витрати, обчислюємо суму від реалізації продукції, додавши до них валовий прибуток. На основі виручки від реалізації продукції та її обсягу визначається ціна. Таким чином, у ІІ варіанті методика розрахунку цін дещо відрізняється від І варіанта.

У формалізованому вигляді описані взаємозв’язки між показниками табл. 12.2 можна записати так:

Н = ВП : ЗВ × 100 %;

М = ВП : ВР × 100 %;

ВП = ЧП + ПВ,

або

ВП = ВР - ЗВ,

де Н ¾ націнка на собівартість; ВП ¾ валовий прибуток; ЗВ ¾ змінні витрати; М ¾ маржа; ВР ¾ виручка від реалізації продукції; ЧП ¾ чистий прибуток; ПВ ¾ постійні витрати.

Окремо слід підкреслити взаємозв’язок ціноутворення і маржинальних витрат. У зв’язку з тим що постійні виробничі витрати в короткостроковому періоді є величиною стабільною, вони не впливають на процес ціноутворення. Звідси можна дійти висновку, що лише змінні виробничі витрати слугують базою ціноутворення. У свою чергу, змінні виробничі витрати становлять базу при визначенні маржинальних витрат, за допомогою яких встановлюють оптимальні обсяги виробництва та реалізації продукції, що забезпечують максимум прибутку. За цих умов ціна дорів-нює маржинальним витратам, тобто коли вартісний приріст обсягу реалізації продукції, одержаний від зростання обсягів використання ресурсів, що виявляється у збільшенні змінних виробничих витрат, дорівнює приросту цих витрат.

Забезпечення гармонійного розвитку сільського господарства в системі галузей економіки країни зумовлює необхідність державного регулювання системи ціноутворення на сільськогосподарську продукцію. Спричинено це також відомими специфічними особливостями функціонування галузі, які є типовими для будь-якої країни незалежно від рівня розвитку її економіки. При цьому, як свідчить світова практика, чим розвиненішою стає економіка країни, тим більше уваги потребує підтримка сільськогосподарського виробника, що знову-таки зумовлюється специфікою галузі та її взаємовідносинами з іншими галузями народного господарства.