12.2. Заощадження та інвестиції

12.2. Заощадження та інвестиції

Поняття «заощадження та інвестиції»

Головними парними категоріями фінансового ринку є заощадження й інвестиції. Заощадження — кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання. Інвестиції — вкладення коштів у реальні і фінансові активи.

У західній літературі висловлюється цікава думка про те, що рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особ­ливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів. Якщо в домашніх господарств знижується рівень споживання і збільшуються їхні заощадження, виникає об’єктивна необхідність переведення фінансових фондів до виробників інвестиційних товарів. Цей процес регулює фінансовий ринок: збільшуються інвестиції у виробництво засобів виробництва на базі використання інноваційних технологій, відбувається економічне зростання на новій науково-технічній основі, підвищується продуктивність праці, суспільство багатіє.

Розглянемо питання про рух фінансових потоків у економіці США з метою з’ясування, які агенти економічних відносин є «постачальниками» заощаджень, та хто і куди інвестує. На підставі вивчення матриці руху фінансових потоків у США (табл. 12.1) можна зробити такі висновки:

1. Основні суми поточних (валових) заощаджень нагромаджують і постачають на фінансовий ринок домашні господарства, їх внесок становить 61,2 % усієї суми поточних заощаджень. Частка нефінансових корпорацій, які представляють усі галузі господарства й відбивають економічну могутність країни, становить близько 40 %.

Таблиця 12.1

МАТРИЦЯ РУХУ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ У США, % 1

2. Поточні інвестиції в реальні активи здійснюють фактично два суб’єкти економічних відносин, на першому місці (50 %) — нефінансові корпорації. Варто звернути увагу, що зовсім мало відстають від лідера домашні господарства — 47,5 %. Це свідчить про те, що доходи домашніх господарств дають можливість нагромаджувати значні заощадження, які вони вкладають у реальні активи: житлові будинки, квартири, землю, засоби транспорту, інформації, товари тривалого користування, створюючи найбільший ринок для багатьох галузей економіки.

3. Чисті заощадження становлять суми, які залишаються після інвестицій у реальні активи. Домашні господарства і фінансові інституції є їхніми постачальниками, нефінансові корпорації і державні органи — їхніми споживачами.

4. Поточні (валові) інвестиції у фінансові активи здійснюють домашні господарства; їх частка становить 70 %, і тільки 30 % припадає на всі інші сектори господарства і державні органи управління.

5. Дебіторами виступають усі агенти виробництва. Найбільші борги в домашніх господарств — 48 %. Це іпотечний кредит, споживчий кредит, банківські позички. Нефінансові корпорації емітують різного роду облігації й одержують позички, надані комерційними банками й іншими інституціями.

6. Найбільш значними нетто-інвесторами у фінансові активи є домашні господарства — 22 %, їх доповнюють фінансові інституції — 2 %, нетто-дебіторами є нефінансові корпорації і державні органи.

7. У результаті на фінансовому ринку балансуються чисті заощадження і чисті інвестиції. Усі чисті заощадження використані, тобто інвестовані.

Така рівність є абстракцією економічних відносин, практично досягти її дуже важко, навіть за умов найрозвинутішої та всеосяж­ної інфраструктури фінансового ринку.

Американські економісти Петер Роуз і Дональд Фрасер запропонували оригінальну схему виведення рівності заощаджень та інвестицій на основі руху грошових потоків у економіці. Схема подана у вигляді семи рівнянь[1]:

1) Активи = Зобов’язання + Чиста вартість (net worth);
Чиста вартість = Активи – Зобов’язання;

2) Фінансові активи + Реальні активи = Зобов’язання + Чиста вартість;

3) Зміни у фінансових активах (net lending) + Зміни в реальних активах (net investment) = Зміни в зобов’язаннях (net borrowing) +
+ Зміни в чистій вартості (net saving);

4) Фінансові активи = Зобов’язання;

5) Зміни у фінансових активах (lending) = Зміни в зобов’я­заннях (borrowing);

6) Реальні активи = Чиста вартість;

7) Зміни в реальних активах (net investment) = Зміни в чистій вартості (заощадження).

Перше класичне рівняння, а також друге можна вивести як по економіці в цілому, так і по її окремих агентах. При цьому чис­та вартість корпорацій є, по суті, акціонерним капіталом, у домашніх господарств і державних органів — це грошова оцінка рухомого і нерухомого майна.

Друге рівняння виходить із першого, активи розділяються на дві принципово важливі частини: активи реальні й активи фінансові. У різних суб’єктів економічних відносин співвідношення між цими частинами буде різне відповідно до їхніх функцій. Наприклад, у нефінансових корпорацій основна частина вкладається в реальні активи, у фінансових інституцій — у фінансові.

Третє рівняння складніше. Його економічна сутність полягає в тому, що зміни у фінансових та реальних активах, тобто використання грошових потоків, мають бути рівними величині змін у зобов’язаннях і в чистій вартості, тобто відбивати приріст джерел фінансових потоків.

Четверте рівняння можна вивести тільки по економіці в цілому. Фінансові активи в одних суб’єктів економічних відносин є зобов’язаннями в інших, тобто сума виданих у позички фінансових фондів дорівнюватиме сумі заборгованості. Проте корпорації або домашні господарства можуть бути як нетто-кредиторами, так і нетто-дебіторами.

П’яте рівняння виводиться з четвертого: зміни у фінансових активах обов’язково потягнуть за собою зміни в зобов’язаннях. Проте це рівняння не можна застосувати до окремих учасників економічних відносин.

Шосте рівняння — реальні активи з економічного погляду є чистою вартістю.

Сьоме рівняння — нетто-інвестиції в цілому по економіці дорівнюють змінам у чистій вартості, тобто інвестиції = заощадженням. Що стосується корпорації, то такої рівності у неї звичайно не буває. Припустимо, що в корпорації чисті інвестиції у реальні активи становлять 100 млн гр. од., її заощадження, тобто зміни в чистій вартості, — 90 гр. од. У цьому випадку негативне сальдо 10 гр. од. покривається випуском нових зобов’язань. Протилежний варіант: у корпорації є 100 млн гр. од. чистих інвестицій і 110 гр. од. нетто-заощаджень, тобто позитивне сальдо 10 гр. од. У даному випадку ця сума буде вкладена у фінансові активи.

Кругообіг: заощадження — інвестиції — заощадження

Як уже зазначалося, заощадження утворюються в усіх суб’єктів ринкових відносин — держави, місцевих органів влади, домашніх господарств, господарських одиниць будь-яких форм власності й організації виробництва. Водночас усі вони є інвесторами. Отже, відбувається рух грошових потоків: від заощаджень до інвестицій і знову до заощаджень (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Кругообіг заощаджень та інвестицій

Вільні грошові кошти-заощадження, які вивільнюються з процесу виробництва і споживання, акумулюють фінансові й кредитні інституції. Однак, якщо економічна чи політична ситуація в країні нестабільна або якщо інфраструктура фінансового ринку недостатньо розвинена, частина заощаджень вивозиться за кордон або перетворюється в скарби — золоті зливки, ювелірні вироби з дорогоцінних металів, антикваріат, іноземну валюту. При цьому може виникнути такий парадокс, що за значних сум заощаджень у країні формуються лише дуже обмежені суми позичкового капіталу, можливості інвестування скорочуються. Якщо галузі економіки в країні привабливі для інвестування, то заощадження можуть надходити з-за кордону.

В економіці відбувається рух грошових потоків від заощаджень в інвестиції, що стимулює економічний розвиток і зростання добробуту (рис. 12.2). Заощадження інвестуються в реальні й фінансові активи, їх раціональне використання стимулює зростання прибутку в агентів економічних відносин, відбувається розширення зайнятості, збільшуються доходи домашніх господарств, що сприяє зростанню заощаджень і відповідному збільшенню інвестицій в економіку. Проте якщо цей процес ламає економічна криза, тоді весь рух може стати зворотним.