12.2. Моніторинг процесів на мікрорівні
12.2. Моніторинг процесів на мікрорівні
Моніторинг на мікрорівні (моніторинг підприємств) — це цілісна система, основана на постійному спостереженні за рівнем і динамікою кількісних показників і якісних оцінок економічної кон’юнктури, інвестиційної активності та фінансового стану підприємств реального сектору економіки з метою своєчасного виявлення тенденцій економічних процесів, їх аналізу і прогнозу у взаємозв’язку з інструментами грошово-кредитної політики й інструментами інших складових економічної політики. Водночас моніторинг підприємств — це інформаційно-аналітичний інструмент, який пов’язує реальний сектор економіки і банківську систему та призначений для вироблення раціональних рішень, засобів впливу в межах грошово-кредитної політики та пропозицій щодо вдосконалення економічної політики в цілому. Мета створення даної системи в центральному банку — підвищення ефективності грошово-кредитної політики, якісне вдосконалення діяльності центрального банку, зняття обмежень у розвитку реального сектору економіки і, таким чином, створення умов для підвищення його ефективності.
Центральні банки широко використовують результати регулярного моніторингу підприємств для рефінансування нефінансових підприємств і відстеження економічної кон’юнктури в реальному секторі економіки.
Незважаючи на наявні відмінності в цілях, формах та інструментах здійснення моніторингу підприємств центральними банками окремих країн, можна виділити загальні завдання:
оцінювання системних ризиків у банківській системі, що виникають насамперед під впливом структурних зрушень у реальному секторі економіки;
розв’язання практичних завдань, пов’язаних з діяльністю центрального банку окремо взятої країни (переоблік векселів, рефінансування тощо);
оцінювання ефективності грошово-кредитної політики з урахуванням реального розвитку загальноекономічних процесів як на рівні країни загалом, так і в окремих регіонах;
аналіз і прогноз економічної кон’юнктури на основі оцінювання фінансового стану підприємств, зміни попиту і пропозиції на мікрорівні, формування інвестиційного клімату під впливом зазначених процесів.
Крім того, моніторинг підприємств дає змогу також підвищити якість аналізу і прогнозу загальноекономічних процесів на регіональному рівні, поглибити цей аналіз за рахунок визначення фактичного й очікуваного індексу бізнес-клімату в країні, по галузях і регіонах; своєчасно виявляти диспропорції в економіці, причини їх появи і вживати заходів щодо їх усунення і запобігання їм; місцевим органам державного управління вносити на розгляд Уряду більш аргументовані пропозиції щодо вирішення гострих соціально-економічних проблем. Крім того, обласним органам виконавчої влади завдяки моніторингу підприємств простіше оцінити економічну кон’юнктуру в регіоні, відстежувати та прогнозувати динаміку і тенденції фінансово-господарської діяльності підприємств області, зіставляти їх з макроекономічними показниками по країні, виявляти та усувати чинники, що справляють негативний вплив, та забезпечувати розроблення й ухвалення оптимальних управлінських рішень з проблемних питань, які стосуються соціально-економічного розвитку регіону.
Центральні банки країн з ринковою економікою використовують три основні компоненти моніторингу підприємств: кон’юнктурні опитування, опитування з фінансових аспектів діяльності підприємств та аналіз балансів підприємств (як правило, на річній основі). Вони досягають комплексного підходу до підприємства, що розглядається як один з основних суб’єктів кредитних відносин, господарська діяльність якого вирішальним чином впливає на формування капіталу і його подальший перерозподіл у межах фінансових потоків в економіці. Разом з тим у деяких країнах з ринковою економікою є своя специфіка здійснення моніторингу підприємств центральними банками залежно від визначених ними напрямів удосконалення грошово-кредитної політики.
Наприклад, у Японії система моніторингу підприємств була створена в кінці 40-х — на початку 50-х років з метою сприяння відновленню економіки країни в післявоєнний період. Специфіка японської системи моніторингу полягає в тому, що він здійснюється одночасно різними економічними відомствами відповідно до функцій цих відомств — Банком Японії, Банком розвитку Японії, Агентством з економічного планування, Міністерством промисловості і зовнішньої торгівлі і Міністерством фінансів.
Центральне місце в системі моніторингу підприємств займає система «Танкан», заснована на анкетуванні підприємств. Предметом опитувань є: реальні економічні і фінансові показники, основані на оперативній інформації про діяльність підприємства, баланси і відомості про прибуток і збитки; оцінювання керівництвом підприємств перспектив зміни показників і загальної кон’юнктури в країні (співвідношення попиту і пропозиції на товари, запасів, цін), або так званий «огляд думок». У межах даної системи здійснюється короткострокове прогнозування економіки підприємств, а також розраховуються цінові індекси (індекс оптових цін; цін корпорацій, працюючих у сфері послуг; міжгалузевої таблиці індексів цін «витрат-випуску»).
Крім того, Банк Японії проводить спеціальне дослідження для оцінювання фінансового стану підприємств-емітентів, цінні папери яких використовуються банками як застава при отриманні кредитів рефінансування. На основі балансових даних здійснюються спеціальні розрахунки, на базі яких проводиться ранжування емітентів на категорії. Ця інформація використовується тільки в роботі з комерційними банками. Наявність власної первинної інформації про фінанси і діяльність підприємств створює для банку Японії певні якісні і тимчасові переваги при короткостроковому прогнозуванні економічних процесів.
Моніторинг інвестиційної діяльності підприємств проводиться Банком розвитку Японії і включає інформацію про фактичні і передбачувані інвестиції великими фірмами, про мотиви та цілі інвестицій.
Агентство з економічного планування здійснює аналіз поточного стану японської економіки, ділової кон’юнктури, а також розраховує спеціальний індекс ділової кон’юнктури на підставі інформації щодо динаміки замовлень, вкладень в устаткування і запасів на складах, прогнозів кон’юнктури і попиту.
Міністерство промисловості і зовнішньої торгівлі Японії розробляє промислову та торговельну політику на підставі анкетування, яке орієнтоване на збір даних про виробництво, поставки і замовлення.
Найважливіші фінансові дослідження проводить Міністерство фінансів Японії. В анкетування воно включає баланс підприємства, дані про прибуток і збитки, оцінювання тенденцій динаміки кон’юнктури та інвестиційної діяльності.
Досить цікаві особливості проведення моніторингу підприємств існують у Німеччині. Вони пов’язані з тим, що:
1. Окрім центрального банку (Бундесбанку), в проведенні моніторингу підприємств беруть участь і дослідницькі центри, провідними серед яких є Інститут економічних досліджень у Мюнхені. Вони розробляють методологію аналізу фінансового стану і змін економічної кон’юнктури, а також спільно з регіональними відділеннями Бундесбанку здійснюють збір і обробку інформації.
2. До створення Євросоюзу Бундесбанк проводив моніторинг підприємств здебільшого для забезпечення переобліку векселів підприємств реального сектору економіки, сфери послуг, а також для рефінансування (дисконтний кредит, ломбардний кредит, операції репо), оскільки вони є найважливішими елементами грошово-кредитної політики, що проводиться центральними банками.
Інформація про фінансовий стан підприємств давала змогу визначити реальний стан основних позичальників, можливість і доцільність переобліку векселів. Вона базувалася головним чином на річному балансі підприємств і фірм (прибуток, амортизація, заборгованість за платежами та ін.). Бундесбанк досить своєрідно реалізував принцип добровільності подання інформації підприємств, що беруть участь у переобліку векселів: підприємство, яке не надало інформації, потрапляє в «чорний список», унаслідок чого у нього виникають серйозні проблеми при переобліку векселів. Отже, принцип добровільності надання інформації підприємствами Бундесбанк поєднує із заходами впливу на ті підприємства, векселі яких підписуються Бундесбанком відповідно до чинного порядку.
Надійність діючої в Бундесбанку системи рефінансування базується на чітко відпрацьованій методології перевірки платоспроможності і фінансового стану підприємств-позичальників. При цьому процедура перевірки застави посилена відповідно до вимог Європейського центрального банку, який стандартизував аналітичні підходи. Одержана та оброблена інформація оцінюється з використанням методу дискримінантного аналізу й експертної системи в розрізі окремих галузей, а також з урахуванням розділення підприємств за обсягами обороту (великі, середні, малі).
Діюча в системі моніторингу Бундесбанку технологія оцінки платоспроможності підприємств як основи для визначення якості і надійності застави, а також успішного здійснення заставних операцій як інструменту рефінансування зрештою потребує ухвалення відповідальних рішень з боку територіальних установ Бундесбанку.
Сьогодні також назріла необхідність створення системи моніторингу підприємств Національним банком України. Для цього, на нашу думку, доцільно на підставі досвіду центральних банків розвинених країн створити систему моніторингу підприємств, на основі якої здійснюватиметься формування відповідної статистичної інформації, а також розпочати розроблення програми практичного використання результатів моніторингу підприємств для банківської системи. Ця програма буде заснована на вивченні попиту на банківські послуги з боку реального сектору економіки і зіставленні його з пропозицією. Створення такої інформаційної бази дасть змогу розширити взаємодію банківського і реального секторів економіки, а також допоможе банківській системі більш гнучко реагувати на мінливу економічну ситуацію за рахунок поліпшення інформованості про стан підприємств реального сектору економіки та їх попит на банківські послуги.
Отже, маючи свої особливості в кожній країні, система моніторингу підприємств призначена для постійних спостережень за станом реального сектору економіки і банківської сфери з метою своєчасного виявлення негативних процесів в їх розвитку і запобігання негативним наслідкам цих процесів.