12.2. Процедура визнання підприємства банкрутом
12.2. Процедура визнання підприємства банкрутом
Справи про банкрутство розглядаються виключно господарськими судами, навіть якщо одна із сторін – це фізична особа, в тому числі така, що не є суб’єктом підприємницької діяльності.
Боржниками можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, а кредиторами – як юридичні, так і фізичні особи.
Оскільки провадження у справах про банкрутство регламентує умови і процедури визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів, до нього не застосовуються правила доарбітражного врегулювання спорів, а сторонами у справах про банкрутство є не позивачі, а кредитори і боржник (після постанови господарського суду – банкрут).
Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство представлено на рисунку 12.4.
Ініціаторами порушення процедури банкрутства можуть бути як кредитори підприємства-боржника, так і саме підприємство.
Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.
Рис. 12.4. Альтернативні варіанти розвитку справи
про банкрутство
Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в сукупності складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом. Проходження справи про банкрутство згідно з новим законодавством про банкрутство представлено на рисунку 12.5.
Якщо кредитор має на руках виконавчий документ, він не зобов’язаний звертатися до боржника з претензією, перш ніж подати заяву про порушення справи про банкрутство.
Проте на практиці господарські суди вимагають від кредитора також доказів неплатоспроможності боржника.
Для ініціювання процедури визнання підприємства банкрутом кредитору достатньо надіслати до господарського суду заяву, додавши до неї необхідні докази.
Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується
Рис. 12.5. Проходження справи про банкрутство
керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:
найменування господарського суду, до якого подається заява;
найменування (прізвище, ім’я та по батькові) боржника, його поштову адресу;
найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор – фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, а також місце його проживання;
номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов’язкових платежів);
викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;
перелік документів, що додаються до заяви.
Заява боржника повинна містити, крім вищеперерахованих відомостей, такі відомості:
суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;
розмір заборгованості по податках і зборах (обов’язкових платежах);
розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди;
відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;
найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.
Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.
Він зобов’язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:
задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;
в інших випадках, передбачених Законом.
У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов’язаний одночасно подати план санації.
Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів згідно законодавством, про що виноситься ухвала, а саме:
1) накладати арешт на все або частину майна чи грошових коштів, що належать боржникові або особам, які відповідають за зобов’язаннями боржника;
зобов’язувати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вживати інші заходи для збереження його майна;
забороняти посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника;
забороняти власнику майна боржника або уповноваженому ним органу вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи – боржника;
2) забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди:
пов’язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, з внесенням зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарських товариств або розпоряджатися нерухомістю іншим чином;
пов’язані з одержанням і видачею позик (кредитів), поручительством, видачею гарантій, поступкою вимоги, переведенням боргу, а також передачею в довірче управління майна боржника;
щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника та призначається розпорядник майна у визначеному порядку.
Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає попередньо встановленим вимогам.
Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу – суб’єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку.
Розпорядниками майна не можуть призначатися особи, які:
здійснювали раніше управління боржником – юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років;
мають судимість за вчинення корисливих злочинів.
Розпорядник майна призначається на строк не більше, ніж шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.
Розпорядник майна має право:
скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;
аналізувати фінансовий стан боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;
звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом;
одержувати винагороду у розмірі та в порядку, передбачених Законом;
залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника;
подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов’язків;
здійснювати інші повноваження, передбачені вищезазначеним Законом.
Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство.
На цьому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.
Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.
У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов’язаннями чи зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).
Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.
Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.
План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов’язань.
План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.
У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.
Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:
реструктуризація підприємства;
перепрофілювання виробництва;
закриття нерентабельних виробництв;
відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;
ліквідація дебіторської заборгованості;
продаж частини майна боржника;
зобов’язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;
виконання зобов’язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;
продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);
одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується, в першу чергу, згідно зі статтею 31 Закону за рахунок реалізації майна боржника;
звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а при його відсутності – за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного з цією метою;
інші способи відновлення платоспроможності боржника.
План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації.
План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів – членів комітету кредиторів.
Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень:
схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;
відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов’язків та про призначення нового керуючого санацією. Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше, ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації.
Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п’яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів.
У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що продовження строку санації і виконання плану санації призведе до відновлення платоспроможності боржника.
Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не буде подано плану санації боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Приймати рішення про ліквідацію підприємства можуть такі особи та органи:
власник (власники) або орган, уповноважений створювати підприємство, а щодо господарських товариств – вищий орган товариства;
власник (власники) за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати таке підприємство;
суд або господарський суд.
При цьому у разі ліквідації господарських товариств необхідно пам’ятати про такі моменти:
якщо ліквідується акціонерне товариство:
1) ухвалення рішень про припинення діяльності акціонерного товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу належать виключно до компетенції його вищого органу управління – загальних зборів акціонерів – і не можуть бути передані іншим органам товариства;
2) загальні збори акціонерів визнаються правомірними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як, 60 % голосів;
3) рішення загальних зборів акціонерів про припинення діяльності товариства має бути прийняте більшістю у ¾ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах;
4) рішення про припинення діяльності акціонерного товариства фіксується в протоколі загальних зборів акціонерів, який підписується головою і секретарем зборів, та не пізніше як через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу товариства (правлінню або іншому органу, що є за статутом виконавчим);
якщо ліквідується товариство з обмеженою відповідальністю:
1) ухвалення рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу належить до компетенції його вищого органу управління – зборів учасників;
2) збори учасників вважаються правомірними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності 60 % голосів;
3) рішення зборів учасників про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю приймається простою більшістю голосів;
4) рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю фіксується в протоколі, ведення якого є обов’язком голови товариства;
якщо ліквідується повне або командитне товариство:
1) рішення про припинення діяльності повного або командитного товариства приймається учасниками товариства з повною відповідальністю (для повного – це всі його учасники);
2) рішення про ліквідацію повного або командитного товариства також фіксується в протоколі.
Що стосується підстав для ліквідації підприємства, то такими можуть бути:
закінчення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;
рішення власника (власників), органу, уповноваженого створювати підприємство, або вищого органу товариства;
рішення суду або господарського суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;
рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;
рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;
рішення суду про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і незабезпечення дотримання цих умов чи незміну виду діяльності в передбачений рішенням строк;
рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через несвоєчасне повідомлення підприємством про зміну його найменування, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;
рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до законодавства;
інші підстави, передбачені законодавчими актами України.
Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, однак господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців.
З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;
припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;
відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законодавством;
скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законодавством.
Якщо ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника або органу, уповноваженого на те установчими документами (самоліквідація), то загальна процедура самоліквідації складається з наступних дій (див. рис. 12.6).
Ліквідатор з дня свого призначення набуває таких повноважень:
приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;
виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;
аналізує фінансове становище банкрута;
виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;
очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;
має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
Рис. 12.6. Порядок самоліквідації підприємства
з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого з цією метою кредиту;
заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;
заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому цим Законом;
вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов’язковому зберіганню;
реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом;
повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;
здійснює інші повноваження, передбачені Законом.
Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому за правом власності або повного господарського відання, на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об’єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у наступному порядку:
1) у першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
в) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:
витрати на оплату державного мита;
витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною;
витрати керуючого майном боржника (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;
витрати на оплату праці керуючих майном боржника (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);
3) задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);
4) задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;
5) задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;
6) задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.
У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.
У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
В практиці банкрутства використовується поняття мирової угоди. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів, членів комітету, та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладання мирової угоди.
Рішення про укладання мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи керуючим майном боржника (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.
Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої зацікавленості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або посадовою особою суб’єкта підприємницької діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, – карається штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років.
Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.