12.2. Структура оборотного капіталу й оцінка запасів при їх виробничому споживанні

12.2. Структура оборотного капіталу й оцінка запасів при їх виробничому споживанні

Як бачимо, склад оборотного капіталу аграрних підприємств досить різноманітний. Процентне співвідношення між окремими елементами оборотного капіталу називають його структурою. По окремих підприємствах вона може істотно різнитися, що зумовлено їх виробничим напрямком і рівнем розвитку економіки. По аграрних підприємствах України структура оборотного капіталу на початок 2001 р. мала такий вигляд (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

СТРУКТУРА ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ
АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ НА ПОЧАТОК 2001 р.

Дані табл. 12.1 свідчать, що на початок 2001 р. більша частка оборотних засобів припадала на оборотні фонди. В їх складі найбільшу питому вагу займають виробничі запаси. Найвищим є цей показник у спеціалізованих господарствах по вирощуванню і відгодівлі великої рогатої худоби та у свиновідгодівельних підприємствах через високу концентрацію поголів’я і значні запаси кормів, необхідних для його утримання.

Частка фондів обігу (особливо грошових коштів) значно залежить від економічного стану аграрних підприємств, розміру інвес­тицій на розширення виробництва і загальної кон’юнктури ринку. В період економічної кризи підприємства потрапляють у скрутне фінансово-економічне становище, і як показує практика, питома вага грошових коштів (на рахунках банків, валютних рахунках) в них через це істотно знижується. Як видно з табл. 12.1, частка грошових коштів в оборотному капіталі становила лише 1 %. Одночасно переважаюча частка їх знаходилася в розрахунках (19,6 %), що є наслідком ще не до кінця подоланої у 2000 р. платіжної кризи і бартеризації обміну.

При вибутті виробничих запасів — виробничому їх споживанні в процесі створення нових споживних вартостей, при продажу, обміні тощо — їх вартісна оцінка може здійснюватися згід­но з П (Ф) БО 9 «Запаси», за одним з таких методів:

ідентифікованою собівартістю відповідного виду запасів. Використовується для оцінки тих запасів, по яких один вид їх не замінить іншого. Це ж стосується запасів, що використовуються для виконання спеціальних проектів і замовлень;

середньозваженою собівартістю. Оцінка за цим методом здійснюється окремо по кожному виду запасів за допомогою формули:

де СCj — середньозважена собівартість одиниці j-го виду запасів; Свпj — сумарна вартість залишку j-го виду запасів на початок звітного місяця; ВОj — вартість одержаних у звітному місяці запасів j-го виду; СКпj — сумарна кількість запасів j-го виду на початок звітного місяця; ОЗj — одержана у звітному місяці кількість запасів j-го виду;

методом ФІФО. Здійснюється таким чином, що запаси, які першими відпускаються у виробництво чи вибувають за іншим каналом, оцінюються за собівартістю перших за часом надход­ження екземплярів запасів відповідного виду;

методом ЛІФО. На відміну від методу ФІФО, який ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються (вибувають) у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, метод ЛІФО будується на протилежному припущенні, тобто вважається, що запаси, які першими відпускаються у виробництво, на продаж тощо, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів;

нормативними витратами. Для практичної реалізації даного методу використовуються норми витрат на одиницю продук­ції (робіт, послуг), що розроблені підприємством за нормального рівня використання запасів, інших виробничих ресурсів, виробничих потужностей і реального рівня цін;

цінами продажу. Застосовується підприємствами роздрібної торгівлі, коли ціна продажу запасів встановлюється з урахуванням середньої торговельної націнки.

Важливо пам’ятати, що для всіх видів запасів, які мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з розглянутих методів.