Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

12.3. Аналіз якості активів банку з погляду їх ліквідності

12.3. Аналіз якості активів банку з погляду їх ліквідності

Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і якості портфеля активів. Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвої втрати вартості перетворюватися в грошову форму.

За ступенем ліквідності банківські активи поділяють на три групи.

1. Високоліквідні активи — це такі активи, які перебувають у готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це — готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках, державні цінні папери. У міжнародній практиці до складу високоліквідних активів можуть включатися банківські акцепти, векселі та цінні папери першокласних емітентів.

2. Ліквідні активи — це такі, які можуть бути перетворені
в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

3. Низьколіквідні активи — це прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, ненадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріли, будинки, споруди та інші основні фонди.

Визначення ступеня ліквідності та віднесення кожної із статей активу до певної групи дає змогу банку оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів. З метою уникнення критичних ситуацій та максимально чіткого прогнозування тенденцій у зміні банківської ліквідності застосовують аналіз структури активів банку за ступенем їх ліквідності.

Структура активів банку (зокрема попит на кредити), а також структурні зрушення в ресурсній базі банку формуються під впливом певних чинників. Вплив чинників вивчають, розподіливши їх за такими групами:

трендові — показують довгостроковий середній темп зро-
стання кредитів та депозитів, який екстраполюється на майбутнє;

циклічні — відтворюють коливання ділової активності в країні протягом одного економічного циклу;

структурні — виявляють загальні тенденції зміни в структурі активів та ресурсної бази по групі чи системі банків;

сезонні — визначають зміни у стані кредитів та депозитів про­тягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічним;

випадкові та надзвичайні, пов’язані з особливостями діяльності клієнтів.

Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної інформації.

Тренди застосовуються для визначення довгострокової потреби банку у ліквідних коштах. Теорія побудови трендів базується на використанні аналітичної інформації за досить тривалі періоди (від кількох десятків до ста років), з кількома економічними циклами. Певна кількість окремих економічних циклів та тривалість періоду аналізу дає змогу згладити вплив другорядних факторів і виявити найзагальніші зміни в суспільстві чи на ринках, на яких банк проводить свою діяльність. У країнах з нестабільною економікою побудова довгострокових трендів ускладнена, а іноді і втрачає сенс через брак необхідної кількості даних числових рядів, високих темпів інфляції, зміни національної валюти, значного впливу політичних катаклізмів.

Аналіз динаміки показників у межах одного ділового циклу дає можливість виявити циклічні зміни. Стадія зростання ділової активності характеризується тим, що попит на кредити, як правило, збільшується вищими темпами, ніж депозитна база, тому банк може відчути додаткову потребу в ліквідних коштах. Очевидно, що під дією одночасного підвищеного попиту на грошові ресурси та зниження пропонування відсоткові ставки зростають. А отже, для підтримання ліквідності банк вимушений буде кожного разу залучати кошти під вищу ставку та на короткий термін. Якщо в період економічного піднесення строки розміщення активів банку істотно перевищують строки залучення зобов’язань, банк може зазнати збитків унаслідок підвищення процентного ризику. Залучення банком коштів на триваліші строки (а отже, за нижчою ставкою), а розміщення на коротші дає змогу підвищити прибутки та уникнути проблем з ліквідністю в періоди зростання.

Передбачаючи стадію спаду ділової активності, банку слід у відповідний спосіб підготуватися і заздалегідь реструктурувати баланс, бо всі описані процеси відбуваються у зворотному напрямі. Якщо активи розміщувати на довші строки (це дає змогу фіксувати вищу ставку на триваліший період і отримувати вищі доходи), а ресурси залучати на коротші строки, то прибуток банку зростатиме на цій фазі економічного циклу.

Недоліком даного методу є підвищення ризику незбалансованої ліквідності. Одночасно банку потрібно мати на увазі, що в періоди спаду ділової активності попит на кредити значно знижується, тоді як пропонування депозитів збільшується. Виявлення та врахування впливу циклічних чинників на динаміку кредитів і депозитів дає змогу банку точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах на всіх стадіях ділового циклу.

Щодо України, то можливість проведення трендового та циклічного аналізу ускладнена. Така ситуація пов’язана з низкою макроекономічних та політичних факторів, що притаманні історії нашої країни. Так, в Україні немає даних для побудови числових рядів, які використовуються для проведення трендового аналізу (тривалість періоду має бути принаймні 30 років).

Структурні чинники відображають зрушення у споживанні, інвестиційному процесі, розвиток науково-технічного прогресу, зміни в чисельності населення та рівні зайнятості. Для виявлення їх впливу структура активів або ресурсної бази по банківській системі в цілому (чи групі банків) аналізується в динаміці. Виявлені структурні зрушення порівнюються з аналогічними даними конкретного банку та враховуються в процесі формування стратегії управління ліквідністю.

Доцільно проводити такий порівняльний аналіз як у розрізі окремих груп банків, так і за даними банківської системи в цілому. В нашій країні залежно від величини активів виділяють чотири групи банків: найбільші (активи понад 1300 млрд грн), великі (активи понад 500 млн грн), середні (активи понад 200 млн грн), малі (з активами менше 200 млн грн). У різних групах банків структурні зрушення в активах чи пасивах можуть різнитися. В процесі аналізу доцільно порівнювати структуру показників окремого банку з середніми значеннями аналогічних показників по тій групі банків, до якої він належить. Аналіз дасть змогу банку визначити своє місце та динаміку відносно інших банків та точніше спрогнозувати майбутню потребу в ліквідних коштах. Аналіз структурних зрушень в активах проводять у розрізі основних статей (табл. 12.4).

Таблиця 12.4

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ТА СТРУКТУРИ АКТИВІВ УКРАЇНСЬКИХ
БАНКІВ У РОЗРІЗІ ОСНОВНИХ СТАТЕЙ, %

Показник

1999 р.

2000 р.

2001 р.

Відхилення від
попереднього року

Грошові кошти

3,04

2,85

4,21

–0,19

1,36

Кошти в НБУ

8,77

11,34

5,81

2,57

–5,53

Кошти в інших банках

20,95

19,27

10,56

–1,68

–8,71

Цінні папери на продаж

7,0

4,82

8,20

–2,18

3,38

Інвестиційні цінні папери

0,36

0,38

0,51

0,02

0,13

Кредитний портфель

42,40

47,60

63,23

5,19

15,64

Основні фонди

9,98

8,40

7,14

–1,57

–1,27

Інше

7,51

5,33

1,73

–2,17

–3,6

Кредитний портфель українських банків (табл. 12.4) має стійку тенденцію до збільшення, а отже, і потреба в ліквідних коштах зростає. У процесі аналізу кредитного портфеля та депозитної бази кожного окремого банку виявляється вплив на ліквідність сезонних чинників. Залежно від особливостей, притаманних діяльності клієнтів банку, складу клієнтури банку, регіональних особливостей та специфіки ринкової ніші конкретного банку вплив сезонних чинників буде відчутним або ж непомітним. Метою такого аналізу є з’ясування змін та закономірностей у стані кредитів та депозитів банку протягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічними показниками.

Додаткова потреба в кредитах та вилучення депозитів значною мірою залежать від сезонних чинників. Особливо вплив сезонних чинників відчувається, якщо більшість клієнтів банку — сільськогосподарські підприємства. Такий банк відчуває потребу в ліквідних коштах навесні внаслідок зростання попиту на кредити та значне зниження залишків на рахунках клієнтів. Восени, після продажу урожаю, обсяг депозитної бази зростає, а попит на кредити, навпаки, знижується.

Відчутні сезонні коливання в попиті на високоліквідні ресурси та їх пропонування відчувають і ті банки, які працюють з підприємствами харчової та переробної промисловості, будівельними компаніями, туристичними фірмами. Впливу сезонних чинників на ліквідність можна уникнути через галузеву та портфельну диверсифікацію клієнтської бази. За умови існування в банку подібної роду сезонної залежності, пов’язаної з діяльністю одного або кількох типів клієнтів, аналіз сезонних потреб у ліквідних коштах є необхідною умовою успішного функціонування.

Дані ретроспективного аналізу дають можливість банку досить точно визначити вплив сезонних чинників на ліквідність. Під час аналізу обчислюються показники, що характеризують попит на кредити та стабільність ресурсної бази банку в межах певного часового періоду (як правило, кварталу). Порівняння показників, роз­рахованих за даними різних періодів протягом року, дає змогу банку виявити інтервали пікової потреби в ліквідних коштах та завчасно скласти план дій щодо підтримання ліквідності.

У процесі аналізу ліквідності доцільно оцінювати як структуру і динаміку активів, так і стан зовнішнього середовища: рівень розвитку ринків, на яких обертаються ці активи, законодавчі обмеження. За умови обертання банківського активу на ліквідному, активно діючому ринку та за відсутності або незначної кількості законодавчих обмежень ліквідність банку підвищується. І навпаки, активи, які не можуть бути досить швидко перетворені в гроші через продаж їх на ринку, що спричинено неактивністю та вузькістю ринку (невелика кількість учасників, незначні обсяги, законодавчі обмеження тощо), не варто розглядати як ліквідні засоби.

Особливістю цього виду аналітичної роботи є необхідність здійснення моніторингу (постійного стеження за станом) усіх ринків, на яких обертаються активи банку. Рівень ліквідності активів може змінюватися досить швидко, що прямо пов’язано з динамічністю фінансових ринків, імовірністю виникнення економічної кризи як в окремій країні, так і поширенням паніки на всі світові ринки. Такі фактори суттєво впливають на ліквідність банківських активів і не можуть бути проігноровані банком, хоча і незначною мірою піддаються прогнозуванню. Значення аналізу стану фінансових ринків зростає, коли банк застосовує стратегію примусової трансформації активів і планує задовольнити потребу в ліквідних коштах через продаж активів до настання термінів їх погашення.

На рівень ліквідності банку впливає якість активів та рівень ризику, який пов’язується з кожним конкретним видом активів. Метою проведення аналізу є визначення ймовірності вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дають змогу оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів у ліквідну форму у зв’язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати процентів за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах та ін.

Аналіз якості кредитного портфеля банку є необхідним етапом оцінювання банківської ліквідності, оскільки найвищий ризик притаманний кредитним операціям банку. На потребу в ліквідних коштах певною мірою впливає надійність позичальників, адже кредити, які вчасно не повертаються і вимагають реструктуризації, погіршують ліквідну позицію банку. Якщо питома вага прострочених, пролонгованих і безнадійних кредитів значна, то, визначаючи потреби ліквідності, необхідно брати до уваги не лише строки повернення коштів, а й імовірність таких надходжень.

Визначаючи реальну вартість ліквідних активів, банк має спиратися на принцип консерватизму та обережності. Особливо це стосується портфеля цінних паперів. Методи оцінювання портфеля цінних паперів з позицій ліквідності значною мірою залежать від виду портфеля. Цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля банку, не є засобом підтримання ліквідності. Такі папери купуються банком на весь період дії з метою отримання стабільного доходу у вигляді процента, платежу за купоном чи дивіденду. Вартість цінних паперів, що входять до інвестиційного портфеля, обчислюється за методом дисконтування майбутніх грошових потоків. Цінні папери в портфелі на продаж купуються банком на короткий термін з метою вкладення тимчасово вільних коштів. Вартість цих паперів визначається їх поточною ціною, яка може бути як вищою за ціну купівлі (банк отримує прибуток), так і нижчою (банк зазнає збитків).

Нині в комерційних банках України створюється резерв на відшкодування збитків від операцій з цінними паперами (Постанова правління НБУ від 30 грудня 2000 р. № 629). Грошові надходження від цінних паперів мають враховуватися не за їх балансовою оцінкою, а за ринковою ціною (для паперів, які мають активний ринок) або за розрахунковою вартістю (для паперів, які не мають активного ринку). Керуючись принципами консерватизму, банки повинні застосовувати песимістичні оцінки як щодо суми надходжень, так і щодо термінів реалізації цінних паперів чи одержання доходів за ними.