Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

12.3. Досвід регулювання доходів і оплати праці в зарубіжних країнах

У розвинутих капіталістичних країнах регулювання доходів виявляється насамперед  у механізмі регулювання заробітної плати, що представляє собою сполучення і взаємодію трьох ланок.

1) державне втручання (роль скоріше соціальна, ніж економічна; характер скоріше непрямий);

2) колективно-договірне (загальнонаціональне, галузеве, фірмове) регулювання;

3) ринок праці, підпорядкований дії закону вартості. (рис.12.2)

Закордонний досвід свідчить, що державні органи управління беруть участь у регулюванні заробітної плати за такими напрямками:

Ø встановлення гарантованого мінімуму заробітної плати (США, Франція, Іспанія й ін.), але він може встановлюватися і на основі загальнонаціональних угод;

Ø податкова система (стосовно доходів і заробітної плати);

Ø граничні розміри росту заробітної плати в період посилення інфляції (чи компенсація падіння доходів у період росту цін);

Ø пряме регулювання заробітної плати в державному секторі економіки (однак має обмежений характер, тому що велика частина держпідприємств функціонує на принципах повної господарській самостійності й окупності);

Ø інституціональні основи колективно-договірного регулювання.

 

Рис 12.2. - Модель регулювання заробітної плати в розвинутих капіталістичних країнах

 

Договірне регулювання здійснюється підприємницькими організаціями і профспілками на загальнонаціональному (державному), галузевому і фірмовому рівнях. Якщо на державному рівні роль регулювання скоріше соціальна, то на галузевому не тільки соціальна, але й економічна, стимулююча, а на фірмовому рівні - насамперед  стимулююча роль. Діє визначена ієрархічна підпорядкованість, що вказує на встановлення мінімальної заробітної плати в національному масштабі не нижче (можливо, і вище) ніж  на галузевому і фірмовому рівнях.

В міру просування на первинний рівень колективні договори усе більш деталізуються з урахуванням особливостей галузі, фірми та економічних можливостей.


У загальнонаціональних (секторальних) колективних договорах регулюється (установлюється) мінімальна заробітна плата для нації в цілому чи за секторами економіки і загальний порядок індексації заробітної плати.

У галузевих договорах регулюються: мінімальна тарифна ставка за основними професійно-кваліфікаційних групами, форми і системи заробітної плати, розмір соціальних виплат і пільг.

У фірмових договорах регулюються питання розміру і диференціації тарифних ставок, надбавок і доплат, індексації заробітної, плати, системи участі в прибутках і акціонованому капіталі, розміри соціальних виплат і пільг. У них також знаходять відображення робочий час (тривалість робочого тижня, відпустки і т.д.). Насамперед  у таких договорах регулюється оплата праці робітників. Для керівників, фахівців ці питання окреслюються в контрактах.

Середньостатистична заробітна плата є не тільки зв'язуванням між ринком праці і конкретною фірмою, але і інструментом рівної оплати за рівну працю. Усі підприємства (фірми) прагнуть до дотримання цього принципу, тому що він дозволяє:

1) стримувати ріст заробітної плати;

2) запобігати відтоку найбільш кваліфікованих кадрів.

Захист номінальних доходів від інфляції є складовою частиною політики доходів. У розвитих капіталістичних країнах вона здійснюється шляхом індексації доходів як на державному рівні (на основі відповідного законодавства), так і на рівні окремих фірм (компаній) через колективний договір. Система індексації передбачає диференційований підхід (від повної компенсації найнижчих доходів і до повної її відсутності у високодохідних груп населення).

В усіх промислово розвинутих країнах здійснюється державна (і не тільки) підтримка доходів бідних родин, існують певні системи соціального забезпечення (страхування), підтримки самостійних працівників і т.п.