12.3. Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу України.
12.3. Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу України.
Україна належить до держав, недостатньо забезпечених власними енергоресурсами. За цим показником вона відстає від країн Західної Європи, в тому числі й таких як Німеччина і Франція. Окремими видами палива Україна забезпечена лише на 20—30% і тільки вугіллям - на 100 %. Водночас Україна має наибільш енергомістку економіку. Енергомісткість національного доходу України у 4—6 разів вища ніж в Японії та країнах Західної Європи. Споживання умовного палива на душу населення у нас становить приблизно 6,5 т, тоді як у перелічених країнах тільки 4,2— 5,5 т. Основними видами енергоресурсів в Україні є кам'яне вугілля, нафта, газ, атомна і водна енергія.
Споживання нафти в Україні становить в середньому 40 млн. т , видобуток її - біля 5 млн т. тобто потреби в нафті за рахунок власних ресурсів задовольняються лише на 12,5 %. Імпорт нафти для задоволення потреб здійснювався в основному з Росії. Таким чином, господарство України повністю залежить від поставок нафти з Росії. Така одностороння залежність України в постачанні енергоносіями дуже негативно позначається на її економічному розвитку.
У зв'язку з переводом на так звані "світові ціни" російської нафти і газу стала погіршуватися економічна ситуація в Україні. Зокрема, скорочується виробництво промислової і сільськогосподарської продукції, катастрофічно підвищуєься її собівартість. Україна змушена платити Росії за енергоносії у 5-6 разів дорожче, ніж вони коштують на світовому ринку.
Якщо у світі за основу ціноутворення взято ціну хліба, то в Україні - ціну енергоносіїв диктує Росія і тим самим добровільно прив"язано українську економіку до російської, поставлено її у другорядне, підпорядковане становище. Слід підкреслити, що в Америці за 1 кг хліба можна купити 8л бензину, а в Росії -5, а в Україні тільки 0,3 л.
Нова концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу України повинна базуватися: на розширенні пошуково-розвідувальних робіт з метою виявлення нових запасів нафти, газу, вугілля та інших паливних ресурсів; підвищення віддачі існуючих родовищ, модернізації і переведенні на нові технології усього паливно-енергетичного комплексу; структурній перебудові національної економіки; зниженні енергомісткості усіх видів продукції; на розробці й впровадженні ресурсозберігаючих і насамперед енергозберігаючих технологій; переорієнтації на закупівлю енергоресурсів у країнах Близького і Середнього Сходу .
В Україні серед усіх інших видів палива природний газ має дуже високу питому вагу. Так, у використанні первинних енергоресурсів його частка становить 37 %, тоді як в цілому в світі—22, у США—23, в Західній Європі—17, у тому числі в Німеччині - 17, Франції—13, Італії—26% .
На основі вдосконалення структури використання паливно-енергетичних ресурсів структурної перебудови господарського комплексу зниження енергомісткості продукції Україна має реальні можливості значного скорочення споживання газу. Розрахунки показують, що вже до 2005—2010 рр. його можна звести до 70—80 млрд на рік проти 118,8 млрд. м3 у 1990 р. Ця потреба в газі може бути задоволена за рахунок таких джерел: ефективного використання ресурсної бази України, яке на той час зможе забезпечити видобуток газу на рівні 20—35 млрд м3 за рік; використання нетрадиційних джерел — газу метану вугільних шахт, біогазу, кокосового газу, гідратів, обсяг яких можна оцінити на рівні 5—10 млрд.м3. Щороку через територію України транспортуєься понад 205 млн.т. нафти, 215 млрд.м3 природного газу, і вона має право на одержання за це як мінімум 25— З0 млн.т. нафти і 15—20 млрд.м3 природного газу.
Розрахунки тієї самої ЄЕК показують, що при ефективному використання енергоресурсів Україна могла б вдвічі збільшити свій національний продукт, одночасно в 3-4 рази зменшивши затрати на нафту та газ. Капітальні вкладення у матеріало- та енергозберігаючі технології дають більший економічних ефект, ніж устворення нових потужностей у паливно-енергетичному комплексі. Скоротивши вказаний розрив у використанні енергії хоча б наполовину, можна зекономити 540 млн.т. нафтового еквівалента в 2000р. і 600 млн.т. -у 2010р., при цьому 90% з них становили б викопні палива. Таким чином, як показують прогнози, ніяке збільшення виробництва енергоресурсів, принаймні у найближчі роки не зможе конкурувати з матеріало- та енергозбереженням.
Для поступового виходу України з енергетичної кризи держава повинна на перехідний період взяти її практичне подолання під свій контроль, створити надійну законодавчу базу для ефективного ринкового трансформування виробництва паливно-енергетичних ресурсів і торгівлі ними, для формування розвинутого енергетичного ринку - з тим, щоб викоренити прояви зловживань і анархії в цій галузі.
Сьогодні концепцію та програму урядової енергетичної політики зорієнтовано переважно на вугільне паливо, оскільке його розвідані запаси ще досить вагомі. Вони можуть забезпечувати Україну паливом і в наступному сторіччі.
Проте не можна враховувати того очевидного фактору, що наша вугільна промисловість опинилася в кризовому стані, втративши регулюючий вплив на самовідтворювальну циклічність. І це ускладнює досягнення в найближчі роки потрібного обсягу, стабільності та планомірного зростання вуглевидобутку, а також зниження вартості та підвищення якості вугілля.
За останні 15 років приріст генеруючих потужностей майже повністю здійснювався за рахунок атомної енергетики, частку якої доведено до третини загального виробництва електроенергії, її виробнцтво на ТЕС з органічним паливом почало скорочуватися.
В зв"язку з втратою на 5-8 років номінальної виробничої потужності вугільних шахт, єдиною альтернативною в енергозабезпеченні на найближчі роки може бути тільки швидше введення трьох енергоблоків на Запорізькій, Рівненській і Хмельницькій АЕС. Якщо цього не зробити, то треба буде додатково витрачати 57 млн.т. вугілля (із збільшенням до 66 млн.т у 2005р. і до 69-70 млн.т. у 2010р.), тобто спрямовувати на вказані цілі практично весь приріст видобутку вугілля.
В Україні високого розвитку набула електроенергетика. На її території розміщені великі атомні, теплові, гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає.
За останні 15 років основний приріст електрогенеруючої потужності в Україні забезпечувався за рахунок розвитку атомної енергетики. Частка атомних електростанцій у встановленій потужності всіх електростанцій країни досягла близько 24% (12,8 млн.кВт). Основну частину в структурі електрогенеруючих потужностей займають теплові електростанції на органічному паливі. Швидкий і безальтернативний розвиток атомної енергетики призвів до згортання розвитку і технічного переозброєння теплоенергетики на базі використання органічного палива.
Оскільки для економіки України проблеми подолання дефіциту енергоносіїв, а також необхідного і своєчасного енергозабезпечення набули особливої гостроти, то розв”язувати їх треба комплексно - як на міжнародному і державному, так і на господарському і навіть побутовому рівнях. Без цього економічна та енергетична стабілізація і розвиток неможливі.