Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

12.3. Планування продуктивності праці

12.3. Планування продуктивності праці

Одним з найважливіших показників економічної ефективності виробництва є продуктивність праці. Тому системи планування, обліку й оцінки роботи колективів господарств мають націлювати на підвищення продуктивності праці. У планах економічного і соціального розвитку та річних звітах сільськогосподарських підприємств розраховують такі показники продуктивності праці: вартість валової продукції рослинництва і тваринництва (у порівнянних цінах 2000 р.), виробленої з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, і на одну людино-годину з виокремленням у тому числі в рослинництві й тваринництві. Поряд з цим визначають трудомісткість виробництва (витрати праці на одержання одиниці кожного виду продукції). Оцінюючи продуктивність праці трактористів-машиністів, як допоміжний показник приймають виконання норм виробітку, змінний та сезонний виробіток в умов­них еталонних гектарах; комбайнерів — зібрану площу й масу намолоченого зерна; шоферів — обсяг вантажоперевезень у тоннах і вантажообігу в тонно-кілометрах.

Слід особливо наголосити на необхідності використання різних показників продуктивності праці для більш об’єктивної оцінки рівня і тенденцій зміни цього економічного показника. У табл. 10.1 показана динаміка двох головних показників продуктивності праці в аграрних підприємствах України за 1990—2002 роки. І якщо продуктивність праці за показником валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника знизилась тільки на 9 % (головною причиною цього є різке — в 2,3 рази скорочення чисельності працюючих), то трудомісткість одиниці продукції рослинництва і тваринництва за цей час зросла в 2—4 рази (табл. 12.1).

Головними причинами такого підвищення трудомісткості є різ­ке зниження врожайності культур і продуктивності тварин, рівня механізації виробництва.

Таблиця 12.1

Трудомісткість центнера основних видів продукції
сільського господарства, людино-годин

Вид продукції

У середньому
за 1986—1990 рр.

У середньому
за 2000—2002 рр.
аграрні підприємства

колгоспи

радгоспи

Зерно

1,0

0,8

1,9

Цукровий буряк

0,9

0,6

1,7

Соняшник

1,2

1,3

4,3

Картопля

2,4

2,6

8,0

Овочі

6,2

4,2

12,5

Приріст живої маси ВРХ

45

35

87

Приріст свиней

37

19

127

Приріст овець

72

35

237

Молоко

8

6

14

Вовна

269

168

403

Яйця курячі (1000 шт.)

14,1

2,4

7,3

Обчислюючи вартість валової продукції рослинництва, оцінюють збір урожаю всіх видів продукції (основної, супутньої і використовуваної побічної) планового року, посіви культур на зелене добриво, роботи, пов’язані із закладенням та вирощуванням молодих багаторічних насаджень і враховують зміни вартості незавершеного виробництва. При цьому вартість зерна і насіння олійних культур обчислюють за масою після доробки, а цукрових буряків — за заліковою вагою, кукурудзи на зерно в пов­ній стиглості — за масою зерна (а не качанів), соломки льону і коноплі — за виходом продукції в перерахунку на волокно. Важливо не допустити повторного підрахунку однієї й тієї ж продукції. Так, зелену масу, використану для одержання силосу, сінажу, трав’яного борошна та інших штучно зневоднених кормів, повторно у вартості цих продуктів не враховують.

Для садів, ягідників, виноградників та інших багаторічних насаджень у плодоносному віці обчислюють вартість вирощеного врожаю, а на закладенні й вирощуванні молодих насаджень — вартість на кінець першого року садіння і щорічний приріст їхньої вартості під час вирощування (за порівняльними цінами). У валовій продукції рослинництва враховують зміни вартості незавершеного виробництва у плановому році, зіставляючи його вартість на кінець і початок планового року. Обчислюючи вартість незавершеного виробництва, площі, засіяні озимими культурами і багаторічними травами, та площі, підготовлені для посіву ярих культур, множать на відповідні порівняльні ціни.

У валову продукцію тваринництва включають вартість продуктів, одержаних під час вирощування й господарського використання сільськогосподарських тварин (молока, вовни, яєць, меду, воску, каракульських шкурок, шкурок кроликів і хутрових звірів, гною тощо), вартість вирощеного малька і виловленої товарної риби в ставках і природних водоймах в умовах культурного рибництва; вартість вирощування худоби, птиці та інших тварин. Вартість поголів’я, яке зважують, охоплює вартість маси приплоду й приросту за винятком падежу. Вартість валової продукції вирощування молодняку коней визначають множенням поголів’я молодняку, переведеного в основне стадо, і приросту (скорочення) поголів’я молодняку коней на кінець року, включаючи і реалізацію поголів’я, порівняно з наявністю на початок року, на відповідні порівняльні ціни.

Визначаючи середньорічну чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, а також планові витрати праці, поряд з прямими витратами праці й середньорічною чисельністю працівників у рослинництві й тваринництві обчислюють і розподілювані витрати на сільськогосподарське виробництво. До затрат праці, що розподіляються на всі галузі господарства, відносяться затрати з обслуговування живої тяглової сили, вантажного автотранспорту, з поточного ремонту, заготівлі матері­альних цінностей (крім затрат праці житлово-комунального господарства і культурно-побутових закладів, торгівлі і громадського харчування, дитячих закладів, капітального ремонту будівель і споруд). Послідовність розрахунків наведено в [86, c. 160].

Особливу увагу при плануванні продуктивності праці приділяють аналізу темпів росту продуктивності та оплати праці у плановому році по відношенню до базового року, а також обґрун­туванню шляхів підвищення продуктивності праці. Останнє можливе за рахунок:

збільшення виробництва валової продукції сільського господарства;

скорочення чисельності працівників на підприємстві і зменшення затрат праці внаслідок удосконалення технології та організації виробництва;

При плануванні росту продуктивності праці повинні бути враховані такі фактори: освоєння нової техніки і технологій; здій­снення комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів; удосконалення технології виробництва; введення в експлу­атацію нових цехів (виробництв) з промисловою технологією виробництва; впровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; раціональна організація і підвищення продуктивності праці робітників обслуговуючих виробництв шляхом механізації робіт і поліпшення нормування праці; підвищення професійної майстерності робітників і розповсюдження передового досвіду; удосконалення організації і техніки управління виробництвом; спрощення структури апарату управління; комп’ю­теризації обліково-статистичних, розрахунково-бухгалтерських робіт. Крім того, слід ураховувати впливи на темпи росту продук­тивності праці зміни в структурі виробництва, видах та асортименту продукції; спеціалізації і концентрації виробництва.

Методичні прийоми і підходи планування економії робочого часу за рахунок вказаних факторів достатньо повно висвітлені в нормативно-довідковій літературі [86, c. 159—164].

Поряд з показниками виробництва валової продукції на серед­ньорічного працівника і на одну людино-годину сільськогосподарські підприємства планують і обліковують трудомісткість продукції як витрати живої праці в людино-годинах на виробництво натуральної одиниці продукції. Методика обчислення витрат живої праці з розрахунку на натуральну одиницю кожного виду продукції така сама, як і методика визначення собівартості (див. підрозд. 13.5).

Слід зазначити, що існуюча методика обчислення планових і фактичних показників продуктивності праці має істотні недоліки. Так, вартість валової продукції не враховує її якості, цільового призначення, а порядок оцінки не орієнтує на поліпшення кінцевих результатів роботи. Обчислюючи трудомісткість продукції, беруть до уваги лише прямі витрати праці на виконання технологічних процесів під час вирощування сільськогосподарських культур чи догляду за тваринами, тобто розраховують лише технологічну трудомісткість продукції, штучно зменшуючи витрати праці на виробництво одиниці продукції. Тому при плануванні та облікові слід застосовувати показники повної трудомісткості, яка охоплює витрати праці не тільки безпосередньо виконавців технологічних процесів у виробництві конкретного продукту, але і з обслуговування цього виробництва й управління ним.