12.3. Форми та види міжнародного кредиту
Інтернаціоналізація виробництва та обміну служить об’єктивною основою розвитку різноманітних форм міжнародного кредиту. Їх класифікацію можна здійснювати за наступними ознаками:
строками погашення – короткостроковий (до 1 року); середньостроковий (від 1 до 5 років); довгостроковий (більше 5 років);
умовами реалізації – кредити, зараховані кредиторами за рахунок боржника; акцептні кредити, в основі яких лежить акцепт витрати боржником або банком;
забезпеченням – забезпечені (товарами, супровідними та іншими комерційними документами та цінностями); незабезпечені (бланкові) кредити;
об’єктами кредитування – комерційні; пов’язані із зовнішньоторговими операціями; фінансові;
формами – товарні та валютні;
видами кредиторів – приватні кредити, надані юридичними особами (фірмові), банками (банківські); державні позики; кредити, надані на двохсторонній (міждержавні) та на багатосторонній основі; змішані кредити за участю приватних кредиторів та держави.
Міжнародні комерційні кредити, які є різновидом комерційного кредиту в сфері міжнародних економічних відносин, представляють собою позики фірми однієї країни фірмі іншої країни у вигляді поставки товарів з відстрочкою платежу. Як правило, вони оформлюються переказним векселем (тратою). Розрахунки по комерційних кредитах можуть також здійснюватись у формі відкритого рахунку. Найбільше поширення отримали комерційні кредити, надані експортерами імпортерам у вигляді відстрочки платежу за товари. Строки кредитів визначаються умовами кон’юнктури світових ринків, видом товарів та коливаються від 2 до 10, а інколи до 15 років. Даний кредит зазвичай оформлюється векселем або надається по відкритому рахунку. Вексельний кредит полягає в тому, що експортер, який уклав угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель (трату) на імпортера, який отримав товарні документи (рахунок-фактуру, коносамент, страховий поліс, сертифікат якості ), акцептує його, тобто дає згоду на оплату у вказаний на ньому строк.
Кредит по відкритому рахунку надається шляхом узгодження між експортерами та імпортерами, по якому постачальник записує на рахунок покупця в якості його боргу вартість проданих та відвантажених товарів, а імпортер зобов’язується погасити кредит у встановлений строк. Цей кредит часто практикується при регулярних поставках товарів з періодичним погашенням заборгованості в середині або кінці місяця.
Різновидом комерційних кредитів є купівельні аванси. Імпортери видають аванси іноземним експортерам інколи у розмірі 1/3 вартості поставки замовлених машин, обладнання, суден тощо. Купівельні аванси служать однією з форм кредитування експорту і одночасно є засобом забезпечення зобов’язання іноземного покупця, так як імпортер повинен прийняти замовлений товар. З 60-х років XX ст. банки експортерів стали надавати кредити покупцю, тобто імпортеру на строк до 10 і більше років. Банки при цьому відкривають кредитні лінії для банку імпортера на оплату закуплених товарів.
Також отримали розвиток специфічні форми кредитування зовнішньої торгівлі на основі операцій лізингу, факторингу, форфейтингу.
Лізинг – угода про оренду (обладнання, суден, літаків). Строк кредиту по лізингу становить 3–7 років, інколи досягає 25 років, об’єкт угоди вибирає орендатор, а орендодавець купує його за свій рахунок або за позичені кошти.
Факторинг – купівля спеціальною компанією грошових вимог експортера до імпортера та інкасація їх. Розмір авансу коливається від 70 до 90 % суми рахунку-фактури, решта 10–30 % зараховуються на блокований рахунок клієнта для страхування ризику факторингу. Залишок рахунку за відрахуванням відсотку і комісії факторингова компанія повертає клієнту після оплати боргу імпортером.
Форфейтинг – купівля на певних умовах боргових вимог на повний строк. На відміну від традиційного обліку векселів форфейтування застосовується зазвичай при поставках обладнання на великі суми з тривалою розстрочкою платежу (до 5–7 років) та утримує гарантію першокласного банку, необхідну для переобліку векселів.
Виділяють також міжнародні банківські кредити, які представляють собою форму кредиту, коли банки країни надають грошові кошти в тимчасове користування позичальникам з другої країни (державі, юридичним та фізичним особам) на коротко-, середньо- та довготривалий періоди. Провідну роль в їх наданні відіграють банки США, Західної Європи та Японії, конкуруючи між собою. Різновидом міжнародних банківських кредитів є банківські експортні кредити, які надаються іноземним імпортерам безпосередньо приватними комерційними банками або їх консорціумами та спеціалізованими зовнішньоторгівельними банками.
Суттєвим сегментом ринку міжнародних банківських кредитів є ринок єврокредитів – міжнародних позик, які надаються великими приватними комерційними банками та їх консорціумами за рахунок ресурсів євровалютного ринку строком від 2 до 10 років з плаваючими відсотковими ставками. Єврооблігації, тобто боргові зобов’язання, які випускаються позичальником при отриманні довгострокового кредиту на європейському ринку, виникли на початку 70-х років XX ст. в результаті підвищення зацікавленості великих міжнародних банків в джерелах довгострокових позикових капіталів для своїх клієнтів – транснаціональних корпорацій.
На відміну від традиційних іноземних облігацій, які випускаються іноземними юридичними особами на національному ринку капіталів однієї країни, єврооблігації розміщуються одночасно на ринках декількох країн. Для кредиторів валюта єврооблігаційної позики є іноземною (наприклад позика в доларах США при його розміщенні у Франції або у Швейцарії). Розміщення єврооблігаційної позики, як правило виконується емісійним синдикатом, в якому представлені банки декількох країн. Основною валютою єврооблігаційної позики є долар США, на який припадає близько 60 % сукупних емісій європозик.
Особливе місце займають міжнародні державні кредити. Двохсторонні (міждержавні) позики та кредити виникли в роки Першої світової війни у зв’язку з військовими поставками з США в Європу. Вони представляють собою надання засобів в грошовій або товарній формі однією країною іншій на основі міжурядових угод. Під час Другої світової війни міжнародні позики вагомої ролі не грали. Але в подальшому в умовах інтернаціоналізації виробництва та капіталу, структурних зрушень в економіці, посилення нерівномірного розвитку країн обсяг міжурядових позик почав швидко зростати.
Міжурядові позики надаються головним чином промислово розвинутими країнами державам, що розвиваються. За доходністю вони поділяються на відсоткові та безвідсоткові, за строками – на довгострокові, середньострокові та короткострокові. Позики можуть надаватися у валюті країни-кредитора, країни-позичальника та третьої країни. За формою вони поділяються на валютні та товарні (у вигляді субсидій і так званих дарунків, хоч останні не виступають “чистими” міжнародними позиками).
Погашення міжнародних позик здійснюється рівними частками по закінченні так званого пільгового періоду (3–5 років), під час якого виплачуються лише відсоткові платежі. Міжнародні позики, як правило, мають цільовий характер. У міжнародній економічній практиці широко використовується так званий резервний кредит типу “Stand-by”. В його основі лежить встановлення сумарних кредитних лімітів і отримання позики протягом певного періоду по мірі виникнення у клієнта потреби у такому кредитуванні.
Кредит за програмою “Stand-by” надається країнам-членам МВФ для підтримки їх економічних програм, як правило, на 1–1,5 року кількома частинами (траншами) щоквартально. При цьому країна-позичальник повинна додержуватись закладених в угоді домовленостей. Це дає змогу зробити висновок про жорсткість умов, на яких надаються ці кредити. Україна, починаючи з 1994 р., отримує від МВФ кредити “Stand-by”.