12.3. Якісний аналіз процесів управління в макроекономіці

12.3. Якісний аналіз процесів управління в макроекономіці

Для багатьох ситуацій макроекономічний аналіз зручно проводити в термінах «цілі — засоби». Тоді макроекономічна політика може розглядатись як цілеспрямована зміна параметрів стану системи. Параметри системи розбиваються на дві групи: структурні характеристики системи, які разом зі змінними стану зовнішнього середовища (надсистеми) є неконтрольованими, та параметри управління. Змінюючи останні, можна привести економічну систему до бажаного стану. Управління агрегованим попитом у ринковій конкурентній економіці відбувається через формування державного бюджету (фіскальна політика) або регулюванням обсягу грошової маси (монетарна політика).

У загальному випадку m-вимірний вектор u можна вважати допустимим вектором макроекономічної політики (набору параметрів управління), а n-вимірний вектор y — вектором стану макроекономіки. Тоді макроекономічна рівновага описується векторно-матричним рівнянням [12]:

y – F(y, u) = 0,

де F(×) матриця розміру m ´ n, що характеризує структуру макроекономіки та її взаємодію із зовнішнім середовищем або надсистемою. Вектор рівноважного стану макроекономіки є функцією параметрів системи: y* = y*(u).

Для достатньо малого околу точки рівноваги макроекономічної політики (параметри управління) та зміни станів системи пов’я­зані рівнянням:

           (12.1)

звідки ефекти макроекономічної політики визначаються матричним рівнянням:

             (12.2)

де Е — одинична матриця, а J = E – (¶F – ¶y) — матриця Якобі макроекономічної системи (12.1), обчислена в точці рівноваги. Добуток двох матриць у правій частині (12.2) характеризує реакцію макроекономіки на зміну параметрів системи, які інтерпретуються як реалізація макроекономічної політики.

Ефективність макроекономічної політики розуміється як здатність монетарної та фіскальної політики впливати на реальний ринок, виробництво та зайнятість. Основне завдання макроекономічної політики полягає в максимальному наближенні поточного стану системи (реального виробництва та зайнятості) до її потенційних природних значень. Макроекономічна політика є стабілізаційною, якщо її застосування відновлює порушену рівновагу системи. Здебільшого завдання макроекономічної стабілізації полягає в мінімізації відхилення між потенційним та фактичним рівнем виробництва, що в сучасній інтерпретації формулюється як підтримка безробіття на рівні, який забезпечує заданий рівень інфляції — NAIRU (Non Accelerating Inflation Rate of Unemployment).

Макроекономічні моделі дають змогу виявляти відносні супереч­ності між цілями економічної стабілізації та засобами (інструмен-
тами) їх досягнення. Розглянемо такий приклад [12]. Нехай відкрита економіка характеризується двома координатами — станом платіжного балансу y1 та рівнем зайнятості y2. Рівноважні значення цих показників подано як функції стану агрегованого попиту u1 та обмінного курсу u2, тобто векторно-матричне рівняння має вигляд Y = F(U). Як цілі короткострокового розвитку розглядаються поліпшення платіжного балансу та підвищення рів­ня зайнятості dy = (dу1, dy2). Стандартними інструментами макроекономічної стабілізації можуть бути підвищення агрегованого попиту разом з політикою знецінювання національної валюти (зниження обмінного курсу), тобто вектор інструментів має виг­ляд dи = (dи1, dи2). У цілому політика макроекономічної стабілізації задається системою:

                   (12.3)

Якісний аналіз цієї системи допомагає зрозуміти, чому, зокрема, поставлені цілі відносно суперечливі. Матриця коефіцієнтів чутливості цілей щодо засобів fij з економічних міркувань має такі знаки:

.

Це означає, що зростання агрегованого попиту за рахунок розширення пропозиції грошей сприяє скороченню безробіття (f21 > 0). Водночас зростання грошової маси погіршує стан платіжного балансу (f11 < 0), оскільки зростає попит на іноземну валюту. Проте знецінювання національної валюти підвищує попит на іноземну валюту, погіршує платіжний баланс (f12 < 0), але при цьому дорожчає імпорт, що сприяє зростанню власного виробництва та зменшенню безробіття (f22 > 0).

Отже, матриця системи (12.3) містить корисну інформацію щодо реалізовуваності поставлених цілей, особливо у тих випадках, коли цілі та засоби є суперечливими. З наведеного прикладу зрозуміло, що поставлені цілі не можуть бути досягнуті лише за рахунок того, що центральний банк управлятиме грошовою масою. За головні цілі макроекономічної політики часто беруть економічне зростання, мінімальні рівні інфляції та безробіття.

Наведений приклад показує, що навіть у такому спрощеному вигляді, коли макроекономіка характеризується всього двома параметрами стану та має два параметри управління, наявність багатьох контурів прямих і зворотних зв’язків робить процес управління доволі складним та неоднозначним.

Контрольні запитання та завдання

У чому полягають загальні принципи та особливості управління економічними системами?

Опишіть основні етапи процесу прийняття рішень.

Чим різняться між собою ситуації прийняття рішень у детермінованих умовах, умовах ризику та невизначеності?

Які математичні методи застосовуються для підтримки прийняття рішень?

Охарактеризуйте сутність системного підходу в управлінні та його основні етапи.

У чому полягає сутність якісного аналізу управління макроекономікою?