12.4. Методика визначення ефективності використання оборотного капіталу та її факторний аналіз

12.4. Методика визначення ефективності використання оборотного капіталу та її факторний аналіз

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу, визначення потреби в ньому і обґрунтованого управління процесом прискорення обороту застосовують низку економічних показ­ників. Серед таких показників одним з найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного капіталу. В економічній аграрній літературі нерідко пропонується розраховувати цей показник відношенням товарної продукції (інколи валової продукції), збільшеної на вартість тварин, що переведені в основне стадо, і зменшеної на грошову виручку від реалізації вибракуваних з основного стада тварин, до середньорічної вартості оборотного капіталу.

Одержаний таким способом економічний показник характеризує більше віддачу оборотних засобів, а не швидкість їх обороту. У вартість товарної (валової) продукції включена амортизація і прибуток, які не варто було б брати до уваги при визначенні швидкості руху предметів праці —оборотних фондів. Адже амор­тизація є наслідком руху основних засобів, а прибуток безпосередньо залежить від продуктивності живої праці, каналів реалізації продукції, її якості, строків продажу тощо. Тому збільшення чи зменшення цих частин вартості продукції не повинно позначатися на показнику швидкості обороту оборотного капіталу.

Більш обґрунтовано даний показник можна обчислити діленням виробничих витрат підприємства без амортизації на середньорічну вартість оборотного капіталу. Для визначення швидкості обороту лише предметів праці необхідно матеріальні витрати підприємства (всі витрати за мінусом амортизації, витрат на оплату праці і послуг зі сторони) поділити на середньорічну вартість виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Матеріальні витрати являють собою спожиті в процесі виробництва предмети праці. В них, що дуже важливо для врахування специфіки сільськогосподарського виробництва, знаходить відображення мале коло кругообігу оборотних фондів — внутрішньогосподарський оборот, коли частина авансованих предметів праці не проходить товарної стадії, а потрапляє до складу виробничих запасів.

Прискорення обороту оборотного капіталу має важливе економічне значення, оскільки зменшує потребу виробництва в цьому ресурсі для виконання виробничої програми, а отже, підвищує ефективність відтворювального процесу. Вивільнені при цьому кошти підприємство може направити на диверсифікацію виробництва, соціальний розвиток колективу тощо.

Для того щоб мати повніше уявлення про швидкість руху оборотного капіталу на виробничій та обіговій стадіях, його середньорічну величину доцільно визначати не тільки відповідно до фактичної наявності цього ресурсу, а і вилучивши з нього наднормативні запаси кормів, насіння і посадкового матеріалу. Зав­дяки цьому зменшиться знаменник формули визначення коефіцієнта обороту, а отже, зросте його величина до рівня, який відповідає нормативній забезпеченості підприємства зазначеними видами (елементами) оборотного капіталу сільськогосподарського поход­ження. Але оскільки сільськогосподарське виробництво залежить від природних умов, то підприємства життєво заінтересовані мати підвищений запас цих засобів, тому його створення розглядають як важливу умову їх стабільної роботи. Проте зі збільшенням вказаного запасу зростає і середньорічна вартість оборотних засобів, а отже, за рахунок цього фактора зменшуватиметься коефіцієнт їх обороту. Порівняння цього коефіцієнта, розрахованого за двома описаними методами, дасть змогу зробити правильний висновок про час повного кругообороту авансованого оборотного капіталу.

Обернену величину коефіцієнта обороту називають коефіцієн­том завантаженості. В практиці аналітичної роботи аграрних підприємств широко використовується показник тривалості одного обороту оборотного капіталу у днях (Тоб). Він визначається за формулою:

Тоб = Тп : Коб,

де Тп — тривалість періоду, за який розраховується показник; Коб — коефіцієнт обороту оборотного капіталу.

По сільськогосподарському виробництву коефіцієнт обороту визначається за наслідками господарського року, тому Тп = 365 днів. Якщо, скажімо, Коб = 1,1, то Тоб становитиме 332 дні. Для порівняння зазначимо, що в переробних виробництвах тривалість одного обороту є значно меншою. Наприклад, у виноробних цехах цей показник складає лише 60 днів.

Як уже зазначалося, залежно від коефіцієнта обороту оборотного капіталу може змінюватися потреба в ньому. За його збільшення певні елементи оборотного капіталу можуть вивільнятися з обороту, а за зменшення — виникатиме необхідність в їх додат­ковому залученні для виробництва того самого обсягу продукції. Відносне вивільнення (залучення) оборотного капіталу Вв через зміну коефіцієнта обороту визначається з формули:

Вв = Оо ·

де Оо — одноденний оборот оборотного капіталу, який визначається діленням його середньорічної вартості на З65;  — кількість днів зменшення (збільшення) тривалості одного обороту за рік.

Збільшення вкладень в оборотний капітал є доцільним тоді, коли воно веде до зростання валової продукції випереджаючими темпами. Тому для оцінки й аналізу рівня ефективності використання оборотного капіталу визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в порівнянних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу. Зростання даного показника свідчить про більш ефективне його використання в підприємстві, і навпаки.

В роки інфляції через швидке зростання цін на ресурси показник фондовіддачі, розрахований за валовою продукцією в порівнянних цінах, не може бути використаний для динамічних зістав­лень, оскільки не відображає реального співвідношення між вкла­деннями підприємств в авансований оборотний капітал і віддачею від цих вкладень. Тому в цих умовах фондовіддачу оборотних фондів доцільно визначати через валову продукцію, в якій її нетоварна частина оцінена за собівартістю, а товарна — в поточних цінах реалізації.

Оборотні фонди в процесі виробництва сільськогосподарської продукції виробничо споживаються і набувають форми матеріальних витрат, що включаються в собівартість продукції. Для того щоб оцінити, як використовуються спожиті оборотні фонди, визначають показники матеріаловіддачі (відношення валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломіст­кості (обернена величина показника матеріаловіддачі).

Між матеріаловіддачею і фондовіддачею оборотних фондів існує тісний зв’язок, оскільки виробничо спожитим оборотним фондам завжди передують відповідні авансовані вкладення в предмети праці. Помноживши останні на коефіцієнт обороту оборотних фондів, одержимо матеріальні витрати. Тому матеріаловіддачу можна представити як частку від ділення валової продукції на середньорічну вартість оборотних фондів, помножену на коефі-
цієнт їх обороту.

Матеріаломісткість безпосередньо визначає собівартість грошової одиниці валової продукції в частці, що припадає на спожиті оборотні фонди. Цей показник, як і фондовіддачу оборотних фондів, доцільно визначати в умовах інфляції за валовою продукцією, оціненою раніше викладеним способом.

На матеріаловіддачу виробництва впливає низка факторів: обсяг виробництва продукції, натуральна затрата предметів праці (насіння, кормів, пального, мастил, добрив тощо) на виробництво даного обсягу продукції і ціна за одиницю названих ресурсів. Щоб кількісно визначити вплив цих факторів на матеріаловіддачу, можна скористатися формулою:

де ,  — вартість валової продукції сільського господарства в звітному і базовому періодах, що в обох періодах оцінена за єдиними цінами;  і  — натуральні витрати предметів праці у звіт­ному і базовому періодах на виробництво названих обсягів продукції;  і  — ціна (собівартість) предметів праці в цих періодах.

Перший частковий індекс відображає відносний вплив на матеріаловіддачу обсягу виробництва продукції, другий — обсягу натуральних затрат предметів праці, третій — вплив цінового фак­тора. Абсолютний вплив цих факторів визначається відніманням від чисельників часткових індексів їх знаменників.