12.5. Планування поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників

12.5. Планування поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників

Важливою умовою ефективного економічного і соціального розвитку трудових колективів має стати система сільського розселення, адекватного певним відносинам в агропромисловому комплексі. З цією метою необхідно перейти від планування концентрованої системи розселення до закріплення населених пунктів, які історично склались, що сприятиме ефективному використанню земельних, трудових та інших ресурсів, створенню сприятливих умов життя і праці селян.

До початку планування збирають та аналізують інформацію про наявний житловий фонд, що перебуває у приватній, колективній і державній власності; обладнання його комунальними зручностями, забезпеченість житлом працівників господарства відповідно до встановлених норм, чисельність працівників, що потребують поліпшення житлових умов за рахунок фонду господарства, стан житлового фонду і його вибуття в плановому році. Аналізуються можливості збільшення житлового фонду шляхом нового будівництва в плановому році та поліпшення благоустрою житла за рахунок комунальних зручностей. Вивчається також інформація про благоустрій населених пунктів, забезпеченість їх санітарно-побутовими приміщеннями, об’єктами освіти, охорони здоров’я та відпочинку. У табл. 12.2 наведено відповідні дані Буртянської сільської ради, на території якої розміщений СВК — агрофірма «Перемога».

Основним джерелом інформації за базовий період є статистичні дані місцевих рад щодо житлового та комунального господарства, відповідні розробки до річного звіту, матеріали житлово-комунальної служби, профспілкового комітету, відділу служби капітального будівництва тощо.

Розрахунок потреби в житлі проводять виходячи з норми 14,5 м2 загальної житлової площі на одну людину (у перспективі — до 18 м2). При цьому враховують чисельність і тих працівників, яких передбачається прийняти на роботу зі сторони у плановому році. Потреба в житлі порівнюється з наявною житловою площею станом на початок планового року і виходячи з цього, а також з економічних можливостей господарства розробляється план уведення житла в експлуатацію.

Планування благоустрою населених пунктів здійснюється на основі генеральних планів забудови сіл і селищ (там, де вони зроблені) з урахуванням можливостей господарства. Площу сільських доріг з твердим покриттям планують виходячи з нормативу забезпеченості (проїзної частини і тротуарів) — 865 м2 на 1000 жителів.

Норми середньодобової витрати води на господарсько-жит­лові потреби залежно від рівня благоустрою житла складають на одну людину: у будинках із внутрішнім водопроводом і каналізацією без ванн — 125—160 л; те саме з ваннами і місцевим нагрівачем — 160—230 л; те саме з централізованим гарячим водопостачанням — 230—250 л. Укрупнені норми водопостачання незалежно від рівня благоустрою житла передбачають 90 л на добу в розрахунку на людину за норми водовідведення 56 л (66 % від обсягу водопостачання).

Таблиця 12.2

Житлові умови, благоустрій населених пунктів,
об’єкти культури та охорони здоров’я Буртянської
сільської ради станом на 1.01.2003 р.

Укрупнені норми споживання електроенергії залежно від рівня благоустрою житлових і громадських приміщень у розрахунку на людину на рік становлять: у будинках, не обладнаних стаціонарними електроплитами, — 500 кВт · год; у будинках, обладнаних ними, — 800 кВт · год.

Аналогічні нормативи витрат газу на господарські, побутові й комунальні потреби за рік на людину, кількості будинків побуту, посадкових місць підприємств громадського харчування, площ магазинів, місць у будинках культури і клубах, кінотеатрах, кількості об’єктів охорони здоров’я і дошкільних закладів на 1000 жителів наведено в [83, c. 96—98; 58, c. 496—512].

Стосовно нормативів витрат газу, то вони дещо занижені, оскільки об’єктивно потреба сільського населення в газі вища, ніж міського: тут газ використовують не тільки для приготування їжі та обігріву житла, але й для виробництва (приготування кормів для худоби, що є в особистому господарстві; для обігріву захищеного ґрунту і т. д.). За роки незалежності України газифіковано 23 % сільських населених пунктів України, тимчасом як до 1990 р. таких було лише 6 %.

Кількість підприємств побутового обслуговування в сільській місцевості зменшилась у 1995 р. проти 1990 р. на 63 %, підприємств громадського харчування — на 40 %, роздрібної торгівлі — на 25 %, дитячих дошкільних закладів — на 14 %, будинків культури і клубів — на 6 %. В останні роки цей процес поширився також на заклади охорони здоров’я, школи. Головною причиною закриття підприємств, які надають платні послуги, є скорочення платоспроможного попиту населення внаслідок його зубожіння, а установ соціально-культурного призначення — зменшення надходжень до місцевих бюджетів та погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств, чиїм коштом вони утримуються.

Разом з тим у ряді господарств ці служби добре розвинені. Так, у приватному господарстві «Радівське» Калинівського району Вінницької області населенню надається 18 видів комунальних та інших послуг. Серед них — ремонт і будівництво житла, виготовлення теслярських виробів, послуги лазні, пральні та ін. У будівельній бригаді, вантажному автопарку, ремонтній майстерні, тракторній рільничій бригаді встановлюють планове надання послуг населенню на певну суму.

Кошториси витрат та джерела їх фінансування в разі використання клубів і будинків культури, спортивних залів, стадіонів, фельдшерсько-акушерських пунктів і санаторно-профілактичних та дитячих дошкільних закладів, об’єктів житлово-комунального господарства, пралень, лазень, магазинів, їдалень визначають з урахуванням умов функціонування цих закладів. Наприклад, за основу розрахунків кошторису витрат у дитячих дошкільних закладах беруть чисельність дітей, тривалість роботи цих закладів, норми і нормативи, що регламентують їхню роботу. Так, витрати на оплату праці обчислюють за штатним розкладом, визначеним з урахуванням посадових окладів працівників, чисельності дітей за віковими групами і тривалістю їх перебування в дитячому закладі протягом дня. За цими даними, а також за нормами харчування дітей та цінами на продукти визначають планову суму витрат на харчування. Відповідно до чисельності дітей, норм забезпечення дошкільних закладів постільною білизною та іншим м’яким інвентарем і цін на ці предмети з урахуванням строків використання обчислюють потребу коштів на придбання м’якого інвентарю. Так само визначають кошти на придбання обладнання (столи, стільці, ліжка, шафи тощо), дрібного інвентарю (тарілки, інший посуд, електролампи), іграшок і матеріалів для занять з дітьми.

Витрати покривають частково платою батьків за утримання дітей, доходами від надання послуг, коштами фонду соціального розвитку колективу підприємства, а також бюджетними асигнуваннями. Важливим елементом планування заходів соціального розвитку є розробка кошторису використання коштів аналогічного фонду. Ці кошториси затверджують керівники господарств за погодженням з профспілковим комітетом.

Від реалізації частини послуг господарства планують збитки, що зумовлено наданням багатьох послуг за пільговими цінами пенсіонерам і ветеранам праці. Проте в господарстві сферу послуг уважають вигідною, оскільки її розвиток активізує участь населення у виробництві, поліпшує морально-психологічну обстановку в колек­тиві, сприяє ефективнішому використанню виробничих ресурсів.

Плануючи роботу об’єктів соціальної сфери, слід ураховувати, що вони, як правило, призначені для всього населення, а не тільки для працівників конкретного господарства. Тому формування матеріально-технічної бази і витрати на функціонування цих закладів мають здійснюватись на основі кооперування коштів через місцеві ради.

Постановами Кабінету Міністрів України (1996 р.) передбачено в 1997—2001 рр. провести поетапну безоплатну передачу в комунальну власність об’єктів соціальної сфери сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств АПК. Передача може здійснюватись лише добровільно підприємствами, яким належать відповідні об’єкти, і за умови, якщо органи місцевого самоврядування, на території яких вони розташовані, згідні прийняти їх у своє підпорядкування.